Чи можна встановити тривалість робочого дня (зміни) понад 12 годин?

Робочий час є однією з найважливіших умов праці, що впливає на повсякденне життя працівників. Тривалість робочого часу та його організація впливають не тільки на якість роботи, але й на життя працівників поза роботою. Крім того, структура робочого часу має значний вплив на фізичне та психічне здоров’я, безпеку праці та загальну працездатність працівників.

Часто виникають питання щодо можливості встановлення тривалості робочого дня (зміни) 12 і більше годин. Це питання не таке просте, як може здатися на перший погляд, з огляду на поширені підходи до організації праці значної кількості роботодавців в Україні.

Важливо враховувати наступне:

Нормативні обмеження

Згідно з частиною першою статті 50 Кодексу законів про працю України (КЗпП), нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Це обмеження не може бути збільшене ні колективними, ні трудовими договорами, в тому числі контрактами.

Скорочена тривалість робочого часу

Стаття 51 КЗпП визначає скорочену тривалість робочого часу для певних категорій працівників, наприклад, для тих, хто працює у шкідливих умовах. У таких випадках тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Також законодавство встановлює скорочений робочий час для окремих професій (учителів, лікарів тощо).

Підсумований облік робочого часу

Відповідно до статті 61 КЗпП, на безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах та на деяких видах робіт, де за умовами виробництва не можна дотримуватися встановленої щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу за погодженням з профспілковим комітетом. Тривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормальної кількості робочих годин, встановленої статтями 50 і 51 КЗпП.

При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем і реалізується шляхом виходу на роботу за графіком змінності. Це означає, що тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшена до 12 і більше годин, за умови, що загальна кількість робочих годин за обліковий період не перевищує встановленої норми.

Вихідні дні

У разі застосування підсумованого обліку робочого часу вихідні дні чергуються з робочими днями через один, два, три або іншу кількість днів відповідно до графіка змінності. Це дозволяє компенсувати збільшення тривалості робочого дня.

Таким чином, встановлення тривалості робочого дня 12 і більше годин можливе при дотриманні умов підсумованого обліку робочого часу і погодженні з профспілковим комітетом, що дозволяє забезпечити баланс між робочим часом і відпочинком працівників.

Встановлення тривалості змін (12 і більше годин) у графіках змінності

Наразі немає загального нормативно-правового акта, який би регламентував тривалість змін (наприклад, 12 годин або більше) і визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу. Згідно зі статтею 7 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р. № 3356, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

На запит Мінпраці Інститут медицини праці у своєму листі від 27.05.2003 р. № 11/392 зазначив, що графіки з 12 (24)-годинними змінами можуть бути привабливими для працюючих і роботодавців, оскільки вони надають більше часу на відпочинок між змінами порівняно з 8-годинними графіками. Однак подовжена тривалість робочого дня не рекомендується через значне напруження організму і швидкий розвиток втоми, що негативно впливає на працездатність і здоров’я працівників, особливо при роботі у нічні зміни. Враховуючи це, при запровадженні 12 (24)-годинних змін слід зважати на стан здоров’я і вікові особливості працівників.

Згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України 08.04.2014 № 248, умови праці працівників у складних випадках оцінюються з урахуванням показників професійної захворюваності, функціонального стану організму та медичних даних працівника. До складних випадків належать, зокрема, тривалість зміни більше 8 або 9 годин, вахтовий метод тощо.

Кодекс законів про працю України містить обмеження щодо залучення деяких категорій працівників до роботи в нічний час:

• Працівники молодше 18 років не допускаються до нічної роботи (стаття 192 КЗпП).
• Вагітні жінки і жінки, що мають дітей до трьох років, не допускаються до нічної роботи (стаття 176 КЗпП).
• Інваліди можуть працювати в нічний час лише за їх згодою і якщо це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172 КЗпП).

При залученні жінок до нічної роботи слід враховувати соціально-біологічний чинник, оскільки такий режим негативно впливає на репродуктивну функцію жінок дітородного віку і може перешкоджати виконанню родинних обов’язків.

Згідно з пунктом 4 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138, роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації або в колективному договорі може встановлювати тривалість роботи до 12 годин на зміну, враховуючи виробничі потреби та характер праці.

Таким чином, за умови введення підсумованого обліку робочого часу і дотримання норм, встановлених ст. ст. 50, 51 КЗпП, тривалість робочої зміни може бути встановлена до 24 годин. Режим роботи, тривалість робочого часу (зміни) і часу відпочинку повинні бути закріплені у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням чинного законодавства та галузевої угоди.

При вирішенні питань щодо робочого часу необхідно враховувати всі аспекти організації праці. Сюди входять можливості технічного переоснащення і підвищення продуктивності на підприємстві або в організації, запровадження системи управління часом персоналу, обслуговування робочих місць, заходи щодо їх спеціалізації, забезпечення необхідними засобами і предметами праці, їх розміщення на робочих місцях, зовнішнє оформлення і створення належних умов праці, а також нормування праці.

Сучасні успішні компанії все частіше розглядають 8-годинний робочий день як пережиток минулого, від якого варто відмовитися. У багатьох країнах законодавчо встановлено меншу тривалість робочого часу.