Податкові оптимізації

Операція «Податкова оптимізація»: юридичні грані

Бізнесом займатися — не поле перейти. Можна, звісно, плисти за течією. Але для господарської діяльності такий підхід явно не прийнятний. Тому як ви дивитеся на те, щоб провести податкову оптимізацію? І відразу поспішаємо вас заспокоїти: оптимізація й ухилення від сплати податків — це речі різні. Безумовно, у цій книзі ми не розглядатимемо відверто протиправні схеми. Обіцяємо, все буде в межах чинного законодавства. Охопимо юридичні аспекти, а в наступних матеріалах книги перейдемо до розгляду конкретних варіантів з обліковими тонкощами. Читайте, вивчайте і застосовуйте на практиці! ☺

Наталя Амброзяк

Де ж та тонка межа між ухиленням та оптимізацією?

Якщо не вдаватися до складних теоретичних міркувань, то оптимізація — це використання своїх законних прав «на повну» (наприклад, правомірне застосування пільг, обрання найбільш вдалих договірних умов тощо), а ухилення — явно неправомірна поведінка, яка тягне за собою відповідальність.

І Держкомпідприємництва свого часу в листі від 12.11.2001 р. № 2-221/6704 говорив про те, що оптимізація оподаткування ніяк не суперечитиме інтересам держави.

Але на практиці розмежування виявляється набагато складніше! «Державна машина», на жаль, часто ототожнює оптимізацію й ухилення. Адже і перше, і друге явище призводить до недоотримання коштів казною.

Незважаючи на всю теоретичність понять «ухилення» та «оптимізація», вони відчутно впливають на реальність платника податків. Наприклад, коли йдеться про кримінальну відповідальність за ст. 212 ККУ (ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)). Про неї ми теж говоритимемо детальніше (див. на с. 7).

Основний «фільтр», через який належить пройти будь-якій оптимізаційній схемі, — це, передусім, податкові органи, а потім і суди. Давайте ж розберемося з тим, як їх оцінюють фіскали, і поглянемо, як ставляться до позицій податківців слуги Феміди. Розглянемо найпопулярніші «ідеології» ☺:

1) удавані правочини;

2) безтоварні операції і фіктивні правочини;

3) ділова мета і розумна економічна обґрунтованість;

4) принцип «розумної обережності» і «розумної обачності».

Більшість термінів із нашого списку в законодавстві ви не знайдете (окрім, мабуть, удаваних і фіктивних правочинів). Тому основну роль тут відіграватиме саме судова практика.

Удавані правочини

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦКУ удаваним вважається правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Наслідки: відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони вчинили насправді (ч. 2 ст. 235 ЦКУ).

Зверніть увагу: угода «з подвійним дном» ≠ її недійсність або нікчемність. До удаваних правочинів наслідки недійсності (ст. 216 ЦКУ) можуть застосовуватися, тільки коли саме «реальний» правочин є нікчемним або суд визнає його недійсним (як оспорюваний) (п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9).

Виникає запитання: а чи можуть податківці самостійно перекваліфікувати договір, наприклад при проведенні перевірки, а потім зробити відповідні донарахування? Скажімо, перераховану вами передоплату за договором поставки фіскали спробували визнати фінансовою допомогою і донарахували ПДВ, «викосивши» податковий кредит.

Оскільки будь-який держорган (у тому числі й органи ДФС) повинен діяти виключно в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України), то зазирнемо до ПКУ. У п.п. 20.1.30 цього Кодексу знаходимо повноваження, яке, на перший погляд, підходить нам: податкові органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними і застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних з визнанням їх недійсними, а також з приводу стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Якщо ж вчитатися в норму ч. 2 ст. 235 ЦКУ, то здасться, що хто завгодно може стверджувати: правочин удаваний, потрібно застосовувати норми, що регулюють нібито «реальну» операцію.

Але варто взяти до уваги презумпцію правомірності правочину (тобто те, що його недійсність прямо повинна передбачатися законом або встановлюватися судом (ст. 204 ЦКУ), а також пригадати презумпцію правомірності дій платника податків…

Виходить, що в податківців повноважень з перекваліфікації на підставі ст. 235 ЦКУ немає. У судовій практиці такий висновок трапляється, але вкрай рідко (див. ухвалу ВАСУ від 13.01.2016 р. у справі № 804/7982/14, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 р. у справі № 807/2840/13-а).

Хоча, звісно ж, фіскали спочатку виписують податкове повідомлення-рішення (ППР), а потім доводять свою позицію в суді. Якщо платник туди піде.

Тому найчастіше слуги Феміди не звертають уваги на цей нюанс, а оцінюють фактичний матеріал.

З’ясовують, чи можна в конкретній ситуації визнати «спірний» правочин удаваним, і вже на підставі своїх висновків приймають рішення щодо законності ППР (ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 р. у справі № 818/34/16).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Хто ж повинен довести, що сторони, змовившись, вирішили «прикрити» одну угоду іншою при оскарженні ППР у суді? Згідно з ч. 2 ст. 77 КАСУ тягар доказування законності рішення покладається на фіскалів.

Але, незважаючи на те, що доводити свою правоту повинні саме податківці, вам усе одно необхідно ретельно підготуватися до спростування їх позиції (ч. 1 ст. 77 КАСУ).

Безтоварні операції і фіктивні правочини

Безтоварність операції — це, напевно, аргумент, що найчастіше трапляється в податківців. І оцінюючи госпдіяльність, вартові податків і зборів включають всі свої аналітичні здібності. Оцінюють наявність необхідного персоналу, ресурсів, транспорту, приміщень, види діяльності. Також вони підмічають строк існування юрособи, оборот, характеристики контрагентів та інші подробиці.

Давайте розберемося з тим, що ж таке безтоварна операція, і поглянемо на це крізь «призму» цивільно-правових норм.

Найближчим поняттям до безтоварних операцій у цивільному законодавстві є «фіктивні правочини»

Що таке «фіктивний правочин»? Фіктивним є правочин, який здійснено без наміру створення правових наслідків, які повинні виникати у зв’язку з його вчиненням (ч. 1 ст. 234 ЦКУ). Наприклад, сторони уклали договір про ремонт приміщення і навіть підписали акт приймання-передачі виконаних робіт. Але насправді ніхто ремонтні роботи не провів і проводити не збирався.

Наслідки: фіктивний правочин визнається недійсним.

Наслідки недійсності встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦКУ).

Зверніть увагу: згідно з ч. 2 ст. 234 ЦКУ

фіктивний правочин визнається недійсним саме судом

Виходить, що податківці не мають права виписувати ППР на підставі того, ніби їм здається, що операції за договором безтоварні, оскільки доти, доки не буде рішення суду про недійсність та визнання такого правочину фіктивним, його таким називати не можна.

Крім того, потрібно встановити умисел обох сторін на здійснення саме такого «дефектного» правочину (п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11, постанова ВС від 28.02.2018 р. у справі № 909/330/16). Але практика йде іншим шляхом /.

Ділова мета й розумна економічна обґрунтованість

Ще одна «фішка» в оцінці операцій госпсуб’єкта — ділова мета й розумна економічна обґрунтованість.

Запам’ятайте: будь-яка ваша оптимізаційна схема має бути логічною і не лише вписуватися в законодавчі межі.

Головна мета оптимізації — не стільки несплата «зайвих» податків, скільки отримання економічного ефекту від проведених госпоперацій

Про те, що податкова вигода не може бути єдиною метою правочину, говорив ще «старий» Верховний Суд України (див. постанову від 06.10.2015 р. у справі № 826/11857/13-а). А ось на наявності ділової мети і досягненні економічного ефекту наполягає ВАСУ в ухвалі від 21.02.2017 р. у справі № П/811/3317/14. Про ділову мету згадує і новий Верховний Суд (див. постанову від 17.01.2018 р. у справі № 805/6031/13-а).

Тому оцінюйте кожну свою схему з максимальною упередженістю! Наприклад , ви вирішили проводити продаж не безпосередньо покупцеві, а через комісіонера. Перш ніж його «запустити» до правочину, подумайте, як обґрунтувати «існування» такого учасника при здійсненні ваших операцій за договором.

Наступний момент — чи виправдана та сума винагороди, яку ви йому визначили. Не встановлюйте надмірні гонорари. Зауважте, що, можливо, вам доведеться в суді ще й рентабельність свого правочину пояснювати.

Також не забувайте, що будь-який договір оцінюється не за його найменуванням, а за його суттю. Тому не думайте, що, назвавши комісію просто «посередницьким договором», ви будете в безпеці. Формальне перебування в межах закону ще не означає, що ваша операція буде визнана «реальною».

Принцип «розумної обережності» і «розумної обачності»

Раніше суди спиралися на ідею про те, що госпсуб’єкту законодавець не надає повноважень для перевірки свого контрагента. А тому й відповідати за його податкові «промахи» не повинен.

Проте відтоді позиція стала більш жорсткою для платника податків. Якщо раніше ідея «розумної обачності» не особливо була популярною, траплялася лише зрідка в рішеннях судів*, то тепер нею користуються значно частіше. Навіть податківці посилаються на ці принципи (див. лист ДФСУ від 31.07.2017 р. № 1435/6/99-99-14-02-02-15-ІПК).

* Див. постанову ВАСУ від 29.04.2010 р. у справі № К-30777/06 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9338865#).

Частково популярність «розумної обачності» пов’язана з правовим висновком ЄСПЛ** у рішенні у справі «Булвес АД проти Болгарії». Європейський суд, зокрема, наполягав на тому, що в підприємства недостатньо повноважень для того, щоб перевірити виконання контрагентом зобов’язань перед бюджетом і з надання звітності.

** Європейський суд з прав людини.

Але водночас ЄСПЛ визнав необхідність покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою запобігання таких зловживань може бути розумним передбачити в національному законодавстві вимоги особливої обачності.

Але річ у тім, що наш законодавець таких вимог не передбачив. Що й породжує зловживання як з боку держорганів, так і (ніде правди діти) з боку платників податків.

Якщо і раніше-то суди достатньо прискіпливо вивчали суть кожної «сумнівної» операції, то тепер «гайки закрутили ще тугіше».

Не так давно Верховний Суд прийняв доволі неприємне для платників податків рішення. Зокрема, у постанові ВС від 16.01.2018 р. у справі № 2а-7075/12/2670 колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що всі первинні документи контраг ента позивача є ненале жними, оскільки підписані особою, що лише значилася і як засновник, і як директор підприємства. Проте вона жодного стосунку до зазначеного підприємства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за ч. 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво), ч. 1 і 3 ст. 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) ККУ.

Крім того, новий ВС у цьому ж рішенні вказав на те, що

статус фіктивного, нелегального підприємства контрагента несумісн й з легальною підприємницькою діяльністю

Госпоперації таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть у разі формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

До речі, подібних висновків Верховний Суд доходив і раніше (постанови ВСУ від 19.04.2016 р. у справі № 816/11081/14 і від 01.12.2015 р. у справі № 826/15034/14).

Але як підприємству перевірити факт того, що директор-засновник не має жодного стосунку до підприємства? Усе, що надає законодавець з інструментів перевірки, — це дані ЄДР* та інших відкритих реєстрів.

* Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Водночас Верховний Суд доходив і протилежного висновку. Так, вища судова інстанція в постанові від 17.01.2018 р. у справі № 805/6031/13-а зазначила, що поняття «добросовісний платник» не передбачає виникнення в платника податків додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства.

Тому ВС доходить висновку: можливі порушення з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операції з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовним доказом порушення покупцем податкового законодавства. До того ж не є підставою і для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично здійсненою операцією. І найцікавіше — тут ВС спирався на згадуване нами рішення ЄСПЛ «Булвес АД проти Болгарії».

А податковий орган не зміг довести змову, надавши лише акти з результатами перевірок ненадійного контрагента.

Цивільно-правові «підводні камені»

А тепер давайте на декілька хвилин забудемо про податкові органи, суди й думку щодо схем оптимізації. Адже це не єдина загроза для тих, хто бажає «з фантазією» підійти до реформування своєї діяльності. Потрібно ще враховувати і цивільно-правові ризики оптимізаційних схем.

Припустимо, ви вирішили виводити грошові кошти з юрособи через «своїх» ФОП-єдиноподатників. У цьому випадку потрібно врахувати, що юридично грошові кошти, які ви перерахували останньому, стають його власністю. «Відібрати» у ФОП гроші законними шляхами (якщо він вирішив вас «кинути») буде достатньо проблематично. Але це вже зовсім інша історія…

Якщо ми використовуємо схему з комісіонером (завуальованим покупцем), то потрібно також розуміти, що за договором комісії товар не переходить у власність комісіонера. Відповідно, потрібно думати, яким чином потім законно передати у власність товар покупцеві.

Коли ви вирішите розбити вартість товару, «ховаючи» її в ціну і штрафну санкцію (чи ціну за додаткову послугу), то при раптовому поверненні товару (без прострочення його оплати) ви назад отримаєте тільки ціну, зазначену в договорі. Про сплачені штрафні санкції або оплату за додаткову послугу можете забути. Правомірно стягнути ці суми назад практично неможливо.

Якщо схема пов’язана з укладенням нових договорів, то тут потрібно врахувати, що законними методами змусити контрагента укласти новий договір теж неможливо.

Кримінальна відповідальність

На жаль, рішення адмінсуду не на користь платника податків щодо оскарження ППР може стати підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 212 ККУ. Але не беззаперечною. Крім того, кримінальна відповідальність за цією статтею має деякі нюанси.

По-перше, потрібно врахувати, які факти в уявленні судів можуть свідчити про ухилення. ВСУ в постанові № 15 наводить такі приклади:

— неподання документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою до бюджету або держцільових фондів податків та інших обов’язкових платежів (податкових декларацій, розрахунків, бухзвітів, балансів тощо);

— приховання об’єктів оподаткування;

— заниження цих об’єктів;

— заниження сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів;

— приховання факту втрати підстав для отримання пільг з оподаткування.

По-друге, відповідальність настає саме за умисне ухилення. Ось що з приводу умислу говорить нам Пленум ВСУ в тій же постанові № 15: про наявність умислу на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, наприклад:

— відсутність податкового обліку або ведення його з порушенням установленого порядку;

— викривлення в обліковій або звітній документації;

— неоприбуткування грошових коштів, отриманих за виконання робіт або надання послуг;

— ведення подвійного (офіційного і неофіційного) обліку;

— завищення фактичних витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції тощо.

По-третє, під ст. 212 ККУ потрапляє ухилення, яке призвело до ненадходження до бюджету (державних цільових фондів) певної суми. Зокрема, у значному (881000 грн. і більше), великому (2643000 грн. і більше) або особливо великом у (4405000 грн. і більше) розмірі (див. прим. до ст. 212 ККУ).

По-четверте, згідно з ч. 4 ст. 212 ККУ винуватець звільняється від відповідальності,

якщо він до притягнення до кримінальної відповідальності сплатив податки, з ори (обов’язкові платежі), а також фінансові санкції і пеню

Крім того, не вважаються умисним ухиленням дії, у результаті яких платник податків досяг податкового компромісу згідно з підрозд. 92 розд. ХХ ПКУ.

Що робити госпсуб’єктам?

У ситуації з оптимізаційними схемами єдине, що залишається, — доводити економічну обґрунтованість правочинів і спростовувати аргументи податківців.

Використовувати можна не лише стандартні докази, але і фото-, і навіть відеозйомку (на жаль, це не жарт /), доводити, що у вас є необхідні трудові ресурси, достатньо виробничих потужностей.

Радимо вам звернути увагу і на оформлення первинки. Чим детальніше буде відображена операція в ній, тим краще. Звісно, на сьогодні правильно оформлена первинна документація — це ще не безумовний доказ реальності операції*. Але водночас саме первинка — один з аргументів у доведенні своєї правоти.

* Див. постанови ВСУ від 12.09.2017 р. у справі № 826/10933/14, від 18.07.2017 р. у справі № 826/24815/15, від 22.11.2016 р. у справі № 826/11397/14.

До суду (та і податківцям) можна надати товарно-транспортні накладні** (ТТН), реєстри ТТН, акти приймання-передачі, звіти про результати виконаних послуг. Також добре, якщо замовлення на надання послуг, виконання робіт або постачання оформлятимуться якимось документом.

** З «підтверджувальною силою» ТТН погоджуються й податківці в листі від 19.02.2018 р. № 654/6/99-99-14-03-03-15/ІПК.

Наприклад, для постачання роль такого документа може виконувати підписана специфікація. А для робіт — лист у вільній формі від замовника з приблизно таким змістом: «на підставі та на умовах, визначених Договором № 28/03/2018-р від 28.03.2018 р. (далі — Договір), Замовник доручає Виконавцю у строки, визначені в Договорі, здійснення таких ремонтних робіт: 1…2…3…».

Якщо за договором ваш контрагент формує замовлення за допомогою будь-якої CRM-системи, то цілком можливо надати роздруківку з такої.

Доставка здійснювалася транспортом госпсуб’єкта? Отже, можна «прикритися» подорожніми листами, чеками на бензин тощо.

Користуєтеся послугами доставки сторонніх госпсуб’єктів — збирайте договори, акти виконаних робіт. Якщо маєте справу з послугами — знову ж таки доводимо необхідну кількість персоналу, наявність приміщення (якщо це виправдано в контексті конкретної послуги) тощо (про те, що ще можна використати, див. на с. 12). До речі, про трудові ресурси. На просторах судреєстру нам траплялися рішення, в яких ВАСУ* відхиляв аргументи органів ДФС про «нереальність» операції, внаслідок відсутності в контрагентів достатніх трудових ресурсів. Укладення трудового договору, говорять судді, не є єдиним способом залучення фізосіб до здійснення необхідних дій у процесі виконання зобов’язань за договором.

* Див. ухвалу ВАСУ від 13.07.2015 р. у справі № 2а-16514/10/2070 і від 15.02.2016 р. у справі № 0670/5149/12.

До того ж

право на податковий кредит не залежить від ресурсів для виконанн контрагентом своїх зобов’язань за договором

Також доведеться збирати докази перевірки надійності контрагента по всіх реєстрах. Наприклад, замовити витяг з ЄДР від імені вашого підприємства (ФОП). Не зашкодить «пробити» контрагента в Єдиному держреєстрі судових рішень** за його кодом ЄДРПОУ. Раптом знайдеться вирок за ст. 212 ККУ щодо діючого керівництва вашого майбутнього партнера. І не забудьте перевірити повноваження суб’єкта, що підписує договір та іншу первинку! Зазирати потрібно не лише в ЄДР, але й до статутних документів вашого контрагента.

** Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Можна перед укладенням договору направити вашому партнеру письмовий запит з проханням надати копії документів за списком, що додається.

Загалом, на війні всі засоби чудові ☺.

Отже, ми обговорили з вами «найпопулярніші» позиції податківців щодо оптимізації і як уберегтися від основних ризиків. У наступних матеріалах більш детально розглянемо облікові тонкощі конкретних схем.

Але перед тим, як до них перейти, хочемо сказати вам ще дещо.

Занурюватися в теоретичні хащі податкового планування у цій книзі ми не будемо. Наша мета — це практика, практика і ще раз практика!

Впевнені, що ви, дорогі читачі, нас у цьому тільки підтримаєте ☺.

І пам’ятайте! Пропонуючи ту чи іншу схему, ніхто не може вам зі стовідсотковою впевненістю сказати, що податківці її приймуть спокійно.

Завжди буде щось, до чого вони зможуть причепитися. Тому будьте готові доводити реальність та обґрунтованість ваших «оптимізаційних» дій.

А ця книга вам обов’язково в цьому допоможе!

Висновки

• Реальність операції підтверджується рухом активів платників податків.
• До удаваного правочину повинні з прикриттям». стосовуватися норми, що регулюють правочи «під прикриттям».
• Формальна відповідність правочину закону не означає його «реальності».
• Перед укладенням договору перевіряйте контрагента всіма доступними способами.

Якщо немає грошей на сплату за декларацією

Ви потрапили в ситуацію, коли грошей немає, а подавати декларацію і платити податки потрібно? Як же з неї вийти з малими втратами, якщо звикли розраховувати тільки на себе? Декларувати непосильну для вас суму податку і потім просто відкласти його сплату до кращих часів вийде дуже невигідно за грошима, яких і так не вистачає.

Річ у тому, що прострочення сплати вже погоджених податкових зобов’язань вам може обійтися на 10 %, а то й 20 % дорожче за рахунок штрафу, який вам неодмінно нарахують від суми простроченого до сплати податкового зобов’язання відповідно до п. 123.1 ПКУ.

Щоб цього не допустити, вам стане в пригоді такий прийом, щоправда, при цьому з «важкою за податками» декларацією доведеться «повозитися» удвічі більше:

1) спочатку подати декларацію з мінімальним об’єктом оподаткування, розрахувавши податок, з якого ви будете в силах його заплатити, не порушивши граничних строків сплати за декларацією;

2) щойно гроші з’являться, через процедуру самовиправлення за п. 50.1 ПКУ уточнити об’єкт оподаткування і податок до сплати в «помилковій» декларації за «безгрошовий» період.

Використати його ви можете щодо будь-якого податку/збору, зобов’язання з якого ви зібралися декларувати і знаєте, що до сплати вийде сума податку, «непосильна для вас» на момент закінчення граничних строків його сплати.

Єдине — цей прийом не зовсім підходить, якщо грошей не вистачає на сплату ПДВ. Допусти помилку в декларації з ПДВ — означає зареєструвати з помилкою ПН. Для її віправлення в наступних періодах доведеться не лише подавати УР, але й складати РК до помилкових ПН і зареєструвати його в ЄРПН. А це призведе до виникнення показника ∑Перевищ.

Проте щодо інших податків цей прийом діє.

Впровадивши його, краще виправлення провести через УР/УД: це дозволить вам устигнути виправити заниження податкових зобов’язань до перевірки, а також, можливо, і до закінчення 90 календарних днів після граничного строку сплати «занижених» ПЗ, щоб не потрапити ще і на пеню.

При цьому із суми донарахованих в УР/УД податкових зобов’язань будьте готові сплатити 3 % самоштраф. Але це вже краще, ніж штраф у 10 % або 20 %

До того ж це допоможе вам відтягнути сплату ПЗ до дня подання УР/УД (нагадаємо, подаючи УР/ УД — донараховані в ньому податкові зобов’язання і штраф мають бути сплачені перед його поданням).

Причому не хвилюйтеся! Захопленими зненацька перевіркою податківців, з усіма можливими наслідками виявлення умисно допущеної вами помилки, ви не будете.

Згідно з нормами п. 50.2 ПКУ подавати уточнюючі розрахунки до поданих раніше податкових декларацій за звітний період з податку/збору, що перевіряється, платник не має права тільки під час проведення документальних планових і позапланових перевірок.

Проте зауважте! Право на проведення планової документальної перевірки надається тільки у випадку, якщо платникові не пізніше ніж за 10 календарних днів вручені під підпис або відправлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення копія наказу про проведення документальної планової перевірки і письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (абз. 2 п. 77.4 ПКУ).

Тобто про проведення планової документальної перевірки ви дізнаєтеся заздалегідь (!), отримавши повідомлення про перевірку. Тому цілком зможете встигнути уточнити всі «помилкові» декларації та доплатити за ними податок ще до її початку. Так вважають і податківці (див. БЗ 135.02).

Що стосується позапланових перевірок, то для них таке завчасне повідомлення не передбачене, ви отримаєте тільки копію наказу (абз. 2 п. 78.4 ПКУ). Проте більшості позапланових перевірок передує письмовий запит контролюючого органу з вимогою надати пояснення з конкретного питання.

Такий запит податківців по суті і буде сигналом, щоб швидше виправитися.

Наталія Адамович

Забули подати декларацію: як мінімізувати штраф?

Чим загрожує підприємству така забудькуватість? Передусім — штрафом щонайменше у розмірі 170 грн. згідно з п. 120.1 ПКУ за несвоєчасне подання кожної «пропущеної» декларації. А також, можливо, ще й адмінштрафом на посадових осіб.

А далі все залежить від показників пропущеної(их) декларації(й).

Якщо за результатами незадекларованого періоду пропущена декларація без податку («збиткова» і її неподання не призвело до недоплат з податку), то можна з поданням пропущеної декларації і почекати. Таким чином, ви зможете якомога на пізніше відкласти санкцію за п. 120.1 ПКУ.

Якщо за результатами незадекларованого періоду в пропущеній декларації випливає податок до сплати, то залежно від розвитку ситуації вам загрожує щонайменше один з двох «великих» штрафів. Це вже не говорячи про штраф згідно з п. 120.1 ПКУ за несвоєчасне подання пропущеної декларації.

Ситуація 1. Якщо податківці встигнуть самі виявити таку помилку (!) до того, як ви наважитеся виправитися й подати із запізненням пропущену декларацію, і зроблять донарахування за актом, то, напевно, вам не уникнути штрафу згідно з п. 123.1 ПКУ (див. рис. 1).

Нагадаємо, для цього контролери, звісно ж, повинні діяти відповідно до повноважень, якими їх наділив п. 54.3 ПКУ. У цьому випадку може спрацювати як п.п. 54.3.1 ПКУ — платник прострочив або не подав податкову декларацію, а контролери виявили факти здійснення ним оподатковуваної діяльності, або ж п.п. 54.3.2 ПКУ— перевірка (окрім електронної!) виявила заниження задекларованих платником податкових зобов’язань.

Штраф — 25 % суми здійснених контролерами донарахувань податкового зобов’язання (зменшень бюджетного відшкодування ПДВ) за перше порушення і 50 % — за повторне, здійснене протягом 1095 днів, однотипне порушення.

Тобто за податковим повідомленням-рішенням вас попросять заплатити й донараховані ПЗ і штраф (протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання ППР).

Проте навіщо чекати на це покарання? Подати «забуті» декларації і сплатити погоджені в них податкові зобов’язання ви можете й самі «до втручання податківців». Тоді зазначений вище штраф вам однозначно не загрожує. Але на зміну йому на вас чекає інший, не менш важкий штраф.

Ситуація 2. Якщо наважитеся подати пропущені декларації, то, окрім неминучого «за неподання» штрафу в 170 грн., податківці вам, напевно, «нарахують» ще і штраф за ст. 126 ПКУ за несвоєчасну сплату податку (див. рис. 2 на с. 11).

Нагадаємо, граничний строк сплати погоджених податкових зобов’язань — протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання відповідної декларації (п. 57.1 ПКУ).

Розмір санкції (штрафу) розраховується залежно від тривалості прострочення сплати / перерахування податку. Якщо встигнете укластися з простроченою сплатою погодженої суми податку в строк 30 календарних днів включно, що настають за останнім днем граничного строку сплати, то відбудетеся штрафом у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу, якщо не встигли — то розмір штрафу складе 20 % погашеної суми.

Проте і від цього доволі повного штрафу за ст. 126 ПКУ за несвоєчасну сплату податку можна спокійнісінько ухилитися.

Подаємо пропущену декларацію — змінюємо великий штраф на 3 % самоштрафу. Але для цього (!) «забутий» період потрібно задекларувати по-особливому.

Як? Нічого складного, єдине — з поданням пропущених декларацій доведеться поморочитися двічі:

1) спочатку подати пропущену декларацію з нульовим об’єктом оподаткування;

2) після цього через процедуру самовиправлення вже правильно задекларувати пропущений період.

Повірте, результат того вартий!

Дивіться самі: подавши декларацію і погодивши в ній «нульові» податкові зобов’язання — виходить, що платити до бюджету за такою декларацією в граничні строки ви нічого не повинні. А коли немає податку до сплати, то відповідно не буде і покарання — штрафу за ст. 126 ПКУ за несвоєчасну сплату податку.

Далі вам залишається тільки уточнити таку декларацію в порядку, прописаному в п. 51.1 ПКУ. І краще виправлення провести через УР/УД до поданої із запізненням декларації: це дозволить вам встигнути виправити вашу помилку із заниженням податкових зобов’язань до перевірки, а також, можливо, і до закінчення 90 календарних днів після граничного строку сплати «занижених» ПЗ, щоб не потрапити ще й на пеню.

При цьому із суми донарахованих в УР/УД податкових зобов’язань сплатити вам доведеться тільки 3 % самоштрафу.

До того ж цей маневр допоможе вам відтягнути сплату ПЗ за пропущений період — до дня подання УР/УД (нагадаємо, подаючи УР/УД — донараховані в ньому податкові зобов’язання і штраф мають бути сплачені перед його поданням).

Наталія Адамович

Безтоварний правочин, говорите? А ось і неправда!

Непоодинокими є ситуації, коли податківці на перевірці починають шантажувати платника на предмет безтоварності тих чи інших його правочинів/операцій. Цілі цього зрозумілі, та і «наїзди» такі нерідко безпідставні (докладніше див. с. 3). Сьогодні ми нагадаємо вам деякі способи, якими платники намагаються підстрахуватися, передбачаючи/відбиваючи такі звинувачення. Це допоможе вам у вирішенні подібних проблем.

Безумовно, чим більше в платника буде доказів реальності/«товарності» його операцій, тим спокійніше йому буде жити.

Документальна фіксація. Це, мабуть, найголовніший напрям. Обачні платники всі документи (й особливо — первинні — акти, накладні, рахунки тощо) намагаються оформляти скрупульозно,

«гладесенько-рівнесенько». У договорах на всілякі роботи/послуги, які теоретично можуть викликати підозри в перевіряючих, краще прописувати більше деталей щодо строків, умов, видів робіт, їх складності, специфічності, відповідальних осіб тощо.*

* Коли був субпідряд, не завадять документи або розрахунки, які доводять, що власними силами (без залучення субпідрядників) роботи для замовника виконати було неможливо.

Бажана наявність при договорі специфікації та іншої подібної документації. Крім того, якщо операції — за договором поставки виготовленої продукції, робіт або послуг, то бажано мати детально складену калькуляцію їх вартості . Особливо важлива наявність таких документів, коли роботи/послуги виконуються госпспособом. Обов’язково забезпечуйте наявність і уважно перевіряйте/оформляйте довіреності, а також відвантажувальні документи: транспортні квитанції, ТТН тощо, щоб вони не викликали сумнівів у перевіряючих.

Бажано також мати документи, що відображають «динаміку» виконання договору, вирішення пов’язаних з його виконанням «супутніх» проблем з контрагентом та іншими особами: офіційне і неофіційне листування, документи, що підтверджують відрядження (ваших або до вас) тощо.

Залежно від предмета договору, пакет документів, звісно, буде різнитися.

Але, як показує практика, ідеального документального оформлення може бути недостатньо.

Адже суди частенько на перший план ставлять не документ, а власне факт здійснення операції

Це випливає, наприклад, з ухвали ВАС У від 08.12.2016 р. № К/800/47615/13, а ще детальніше про це читайте в листі ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 і в постанові ВАСУ від 17.04.2013 р. № К/9991/38237/12. Тому не завадить попрацювати і в інших напрямках.

Фото-/відеофіксація. Фото-/відеоматеріали (якщо немає сумнівів у їх достовірності) є дуже ефективним доказом не лише для застосування «даїшниками» штрафів, але і для визначення реальності госпоперацій.

Що стосується робіт/послуг, то на практиці вдаються до відеота/або фотодокументування різних етапів виконаних робіт (наданих послуг)**, а також — їх кінцевого результату. Наприклад, зйомками з камер відеоспостереження цілком можна підтвердити, коли/як/ким ввозилися-завозилися товари/матеріали тощо, необхідні для виконання конкретних договорів. Але для того, щоб суди при проведенні судових «розборок» з контролюючими органами визнавали їх у складі доказової бази,

на фото-/відеоматеріалах має бути відповідн дата (а краще — і час) проведення зйомки

** На практиці до такого виду доказів реальності виконання договорів дуже часто вдаються при наданні рекламних послуг.

Фото-/відеофіксація може підтвердити як факти проведення самих госпоперацій, так і те, що вони виконувалися відповідними особами (контрагента, своїми тощо).

Відомості про контрагента. Переконати фіскалів у «реальності» операцій допоможуть і документи про «дієздатність» і надійність контрагента. Досвідчені платники за можливості запасаються/захищаються підтвердними документами про наявність у контрагента трудових ресурсів (відповідної кваліфікації), дозвільних документів (якщо вони потрібні) для проведення відповідних госпоперацій. Підтвердити наявність необхідних потужностей/ресурсів можна, наприклад, за допомогою люб’язно наданих контрагентом копій відповідних документів (свідоцтв/паспортів/ актів введення в експлуатацію на нерухомість, транспортних та інших техзасобів, обладнання (тощо), договорів оренди складських/виробничих приміщень, інших активів, штатного розпису, що містить «у собі» кваліфікований персонал, та інших документів).

У цьому плані цікавий підхід судів до розгляду таких питань. Наприклад , в ухвалі ВАСУ від 23.03.2017 р. № К/800/24803/16 зазначено, що про відсутність реальності госпоперацій можуть свідчити підтверджені доказами певні аргументи податкового органу. Зокрема, про неможливість здійснення платником таких операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або послуг, про відсутність у платника управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Тому варто спробувати вибити цей фіскальний ґрунт у них з-під ніг… Сторонні експерти-контролери. Додають на практиці доказовості реальності госпоперацій факти залучення для цілей виконання конкретного договору якихось компетентних сторонніх осіб, на кшталт всіляких експертів, оцінювачів тощо й оформлення ними додаткових документів, що прямо або опосередковано підтверджують реальність договору/госпоперації. Наприклад, для визначення/фіксації характеристик (стану/параметрів/ якості) товарів, оцінки складності, трудомісткості, вартості, якості (тощо) виконуваних робіт, вирішення технічних проблем, а також для виконання якихось спеціальних робіт (тестування методів, випробування матеріалів, конструкцій) тощо…

Судові «тертя». Коли є небезпека, що при ідеально складених документах і навіть за наявності фотоі відеодоказів реальності операцій проблеми все одно можуть «накрити», надто розумні госпсуб’єкти вдаються до «важкої артилерії» — організації «залізобетонних» доказів «дійсності».

Влаштовується «показова» судова тяжба між сторонами договору. Предметом такого спору може бути якась суща дрібниця, що пов’язана з виконанням правочину і краще — яка виникла в процесі такого виконання (вантаж доставлений трохи «не туди», трохи не на тих умовах, не так/ не та деталь установлена, не тієї якості тощо). Та і сума позову може бути навіть зовсім не значною (на відміну від самої вартості постачання товарів/ послуг і можливих фінансових неприємностей, пов’язаних з визнанням такого правочину фіктивним/безтоварним). При цьому не має значення, хто вийде переможцем у цій судовій тяжбі. Головним буде те, що

сам факт розгляду і наявність за ним судового рішення фактично стануть п дтвердженням реальності госпоперацій

Раз суд це оцінював/розглядав, отже, все відбувалося реально. І за наявності судових документів малоймовірно, що хтось із перевіряючих стане сумніватися в реальності конкретних госпоперацій.

Свідки. Якщо справа все-таки дійде до суду, то там можуть допомогти показання свідків працівників або сторонніх осіб (комірників, охоронців тощо), про те, що конкретні події (заїзд/виїзд транспорту, вхід/вихід і виконання робіт конкретними особами на об’єкті платника тощо) відбувалися насправді. А якщо такі свідчення отримають ще й підтвердження, скажімо, у вигляді певних відміток у журналах позавідомчої охорони (про проїзд транспорту, виписку пропусків тощо) і тому подібного, то доказова база в суді виглядатиме зовсім переконливо. У низці ситуацій, можливо, варто подумати про це заздалегідь…

Загалом, для підтвердження «реальності» будьякі засоби гарні. Та все ж, щоб не мати із цим жодних проблем при перевірках, ретельно добирайте/«моніторте» контрагентів, ну і… самі намагайтеся працювати чесно.

Олексій Павленко

Оптимізуємо податок на прибуток

Оскільки податок на прибуток орієнтований на бухгалтерський фінрезультат, щоб оптимізувати об’єкт оподаткування (у бік його зменшення, а для маскування збитків — у бік збільшення) стануть у пригоді такі бухоблікові прийоми.

Зменшуємо фінрезультат

Відкладаємо дохід. Дохід від реалізації товарів визнаємо при дотриманні всіх умов з п. 8 П(С)БО 15. Відкласти дохід можна «затягнувши» з передачею ризиків і вигід, пов’язаних з правом власності на товар (не завжди передача ризиків відбувається одночасно з фактичним відвантаженням товарів).

А ось у частині робіт та/або послуг відкласти дохід не вийде. За послугами п. 10 П(С)БО 15 у будь-якому випадку вимагає визнавати дохід (!) на дату балансу. Для цього дохід оцінюють виходячи зі ступеня завершеності послуг (базовий підхід — якщо може бути достовірно визначений результат операції). Як оцінити дохід «за завершеністю», визначено в пп. 11 — 12 П(С)БО 15.

Якщо в такий спосіб оцінити дохід неможливо, тоді його оцінюють у розмірі витрат, що підлягають відшкодуванню (п. 13 П(С)БО 15).

Витрати за самоактом. Навіть якщо первинного документа немає, відкладати момент відображення витрат на інший період не слід (ч. 5 ст. 9 Закону про бухоблік). Дата відображення операції в бухобліку не прив’язана до дати оформлення первинного документа. Тому якщо первинний документ від контрагента спізнюється, то доцільно, як прописано в п. 2.6 Положення № 88, показати витрати на підставі внутрішнього документа — самоакта. Головне, щоб самоакт містив усі обов’язкові реквізити з ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік.

Уцінка запасів. Якщо у вас залежалися запаси, які на дату балансу знизились у ціні, зіпсувалися, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду, то обов’язково уцініть їх до чистої вартості реалізації. Цього прямо вимагає п. 25 П(С)БО 9. У такому випадку слід заручитися рішенням керівника про проведення уцінки й оформити акт уцінки (п. 3.15 Методрекомендацій № 2).

На суму уцінки ви збільшите витрати вже в періоді її проведення і, як наслідок, зменшите фінрезультат до оподаткування. Причому це спрацює й у високодохідників.

Вартісний критерій для ОЗ. Вартісний критерій для розмежування ОЗ і МНМА в бухобліку підприємство має право встановити самостійно (п.п. 5.2.7 П(С)БО 7). І чим вище його сума, тим більшу кількість необоротних активів можна буде відносити до складу МНМА. А це надасть можливості амортизувати їх методами 100 % і 50/50 %, передбаченими п. 27 П(С)БО 7. І вартість таких активів, що амортизується, швидше потрапить до витрат. Єдине — не забудьте до наказу про облікову політику затвердити належні зміни (їх можна вносити на будь-яку дату).

Щоправда, цей прийом підходить тільки малодохідним підприємствам. Високодохідники зобов’язані орієнтуватися ще і на податковий вартісний критерій у 6000 грн., установлений п.п. 14.1.138 ПКУ. І за об’єктами зі строком використання більше року і вартістю понад 6000 грн. розраховувати різниці з пп. 138.1 і 138.2 ПКУ. Щоправда, тут може допомогти такий прийом.

Дроблення ОЗ. Об’єктом ОЗ може вважатися не лише актив загалом (конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій), але і його частини (п. 4 П(С)БО 7). І якщо вам до рук потрапить складний об’єкт ОЗ, то його спокійнісінько можете врахувати по частинах (окремо кожну). У такому разі є шанс кваліфікувати окремі об’єкти складного необоротного активу як МНМА і, застосувавши метод амортизації 50/50 % або 100 %, тут же зменшити свій фінансовий результат. Високодохіднику це допоможе уникнути за такими об’єктами різниць.

Ремонтуємо, а не покращуємо! Якщо є така можливість, то бажано визнавати ремонтні роботи об’єктів ОЗ саме ремонтом. Адже витрати на ремонт, на відміну від витрат на поліпшення, відразу ж потрапляють до витрат (пп. 14, 15 П(С)БО 7) і таким чином зменшують фінрезультат — об’єкт для обкладення податком на прибуток.

Тим більше, що рішення про характер саме робіт приймає безпосередньо керівник підприємства з урахуванням аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (п. 29 Методрекомендацій № 561).

Головне, щоб ремонти не мали ознак поліпшень, перелічених у п. 31 Методрекомендацій № 561.

Якщо ви все-таки маєте справу з поліпшенням об’єкта (або власного, або орендованого), то має сенс обліковувати конструктивно віддільні частини як (!) окремі об’єкти. У такому разі вийде:

по-перше, при застосовувані коригування виграти від установлення коротшого строку використання окремих об’єктів; по-друге, можливо, що деякі з таких об’єктів виявляться МНМА.

Маневри з амортизацією. Тут можна запропонувати не лише прискорити процеси амортизації:

1) змінити метод амортизації на «цікавіший».

Щоб збільшити щомісячну суму амортизації, платник може обрати або перейти на метод більш цікавий (наприклад, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод). Такий варіант підійде і для високодохідників, оскільки вони в податковому обліку використовують ті ж методи амортизації, що й у бухобліку (за винятком виробничого).

Зміну методу амортизації Мінфін розцінює як зміну облікових оцінок (див. лист від 02.11.2009 р. № 31-34000-20-23-5535/5708). Тож жодних виправлень у частині нарахованої амортизації в попередніх звітних періодах проводити не потрібно;

2) знизити строк корисного використання об’єкта. Чим менше такий строк, тим швидше амортвартість об’єкта ОЗ можна віднести до складу витрат.

Встановлюючи «новий» строк використання, врахуйте такі основні фактори (п. 24 П(С)БО 7): очікуване використання об’єкта з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний і моральний знос; правові та інші обмеження за строками використання об’єкта тощо.

На показники обліку зміна строку впливає перспективно, оскільки належить до облікових оцінок.

Єдиний мінус — такий прийом підійде лише малодохідникам.

У податковому обліку для високодохідників установлені граничні строки амортизації (п.п. 138.3.3 ПКУ), знижувати які не можна. Зменшивши строк амортизації в бухобліку, коригування фінрезультату на амортизаційну різницю збільшить фінрезультат.

Не припустимо зайвих втрат витрат, що амортизуються

3) ліквідаційну вартість прирівняти до нуля. Ліквідаційна вартість не бере участі при визначенні амортизації об’єкта ОЗ (п. 4 П(С)БО 7), а тому знижує розмір амортизаційних відрахувань, що лягають на витрати. Щоб уникнути втрати витрат при амортизації, краще не встановлювати ліквідаційну вартість об’єкта або встановити її на мінімальному рівні.

Щоправда, «обнулити» ліквідаційну вартість вийде не завжди. Будьте уважні, ліквідаційна вартість в обов’язковому порядку має бути:

— за об’єктами ОЗ: при переоцінці, залишкова вартість яких дорівнювала нулю (п. 17 П(С)БО 7), при використанні методу амортизації зменшення залишкової вартості (п. 26 П(С)БО 7);

— за об’єктами нематеріальних активів, які зобов’язані викупити або за якими є активний ринок (п. 28 П(С)БО 8).

Скористатися цим способом можуть як малодохідники, так і високодохідники.

Маскуємо «мінус»

«Мінус» у річній декларації з податку на прибуток (або «мінуси» у двох квартальних поспіль) вказано серед критеріїв з високим ступенем ризику (пп. 1 — 3 п. 5 розд. III Порядку № 524). А це, на жаль, може загрожувати йому плановою документальною перевіркою.

Як цього уникнути? Як варіант — не відображати витрати відразу в періоді їх виникнення, а пов’язати з отриманням доходів або «притримати» як ті, що споживатимуться протягом декількох звітних періодів, — на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів».

Але навіть якщо належність деяких до витрат майбутніх періодів виявиться вельми сумнівною, завжди можна послатися на те, що через неправильну класифікацію в бухгалтерському обліку витрати звітного періоду були помилково віднесені платником податку на прибуток. І вже після подання позитивної декларації з податку на прибуток, провести її уточнення.

Пробуйте, комбінуйте — і результат вам сподобається!

Наталія Дзюба

Включаємо невиробничі ОЗ у витрати

Коли в податковому обліку можуть приносити витрати невиробничі основні засоби (ОЗ)? Якщо такі ОЗ… орендувати.

Відомо, що невиробничі ОЗ (тобто не призначені для використання в госпдіяльності) в податковому обліку у високодохідників амортизації не підлягають. Також не можна в податковому обліку облікувати витрати на їх ремонти/поліпшення (п.п. 138.3.2 ПКУ), ну хіба що лише при їх продажу (п. 138.2 ПКУ). Хоча зазначимо, що таких проблем не виникає в малодохідників, які не розраховують різниці, і в яких об’єкт оподаткування — бухфінрезультат.

Отже, високодохідникам витрат за невиробничими ОЗ у податковому обліку не бачити.

Тому якщо для себе придбаваємо невиробничі ОЗ, у податковому обліку їх амортизувати не зможемо, тобто до податкових витрат шлях закрито.

Інша річ, якщо взяти невиробничі ОЗ в оренду!

Уявимо таку ситуацію. Припустимо, є два дружні підприємства А і Б. Останньому (Б) потрібні невиробничі ОЗ. У підприємства А вже є такі ОЗ (або, як варіант, такі ОЗ підприємство А, що має в розпорядженні для цього необхідні фінанси, на прохання свого партнера Б навіть купує і, може, навіть у самого підприємства Б). Ну а потім такі ОЗ підприємство Б бере в дружнього підприємства А в оренду (див. рисунок).

Тоді операції переходять у площину орендних відносин: підприємство А стає орендодавцем, а підприємство Б — орендарем.

Поглянемо, як це вплине на податковий облік.

У підприємства А (орендодавця). Об’єкт надається в оренду, тобто використовується орендодавцем у госпдіяльності (оскільки господарська діяльність — це діяльність, спрямована на отримання доходу (п.п. 14.1.36 ПКУ), яким у цьому випадку є дохід у вигляді орендної плати (ст. 759 ЦКУ).

Тому орендодавець у податковому обліку амортизує такі ОЗ на загальних підставах (як використовувані в госпдіяльності). Тобто в податковому обліку визнає витрати (у вигляді податкової амортизації) й одночасно доходи від оренди (у вигляді орендної плати).

У підприємства Б (орендаря). У свою чергу, орендар, що взяв невиробничі ОЗ в оренду, у витрати зможе віднести (!) суму орендної плати.

Адже

жодних обмежень (коригувань) у податковому обліку для орендної плати немає

вони передбачені тільки для амортизації, ремонтів, поліпшень невиробничих об’єктів (п.п. 138.3.2 ПКУ). Таким чином, опинившись орендарем, використання орендованих невиробничих ОЗ принесе орендареві витрати в податковому обліку.

Порівняйт е . Якби підприємство Б просто купило для себе невиробничі ОЗ, витрат у податковому обліку в нього не виникало б. Проте, взявши такі ОЗ в оренду, ситуація змінюється: в орендаря з’являються витрати. Тому оренда невиробничих ОЗ «корисна» для податкового обліку орендаря.

Людмила Солошенко

Безкоштовне від учасника: оформляємо як додатковий внесок

Якщо ви, окрім традиційних операцій з власниками — поповнення статутного капіталу / виплати дивідендів, плануєте провести з ними ряд інших правочинів, то можна все провернути без відображення звичних для всіх доходів і витрат. Пояснимо.

За загальним правилом бухгалтерського обліку (а він зараз голова і для податковоприбуткових цілей), отримуючи безоплатно грошові кошти, товари або необоротні активи, підприємство зобов’язане визнати дохід (п. 5 П(С)БО 15).

І враховуючи класифікацію, надану в п. 7 П(С)БО 15, подаровані гроші, товари або необоротні активи підлягають включенню до складу інших доходів, не пов’язаних з операційною діяльністю підприємства (тобто повинні потрапити на субрахунок 745 «Дохід від безоплатно одержаних активів»).

Але у нас особливий випадок — гроші, товари або необоротні активи хоч і безоплатно, передає учасник (власник).

І «фокус» у тому, що ст. 1 Закону про бухоблік, п. 3 розд. I НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», п. 5 П(С)БО 15 «Дохід» і п. 6 П(С)БО 16 «Витрати» забороняють визнавати:

— доходи — при збільшенні капіталу за рахунок внесків власників, а

— витрати — при зменшенні капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками.

Аналогічно справи йдуть і в тих, хто працює за МСФЗ. У п. 4.25 Концептуальної основи фінансової звітності передбачено, що збільшення власного капіталу, пов’язаного з внесками учасників, у дохід не потрапляє. По суті, це ж прописано і в п. 7 МСБО 18 «Дохід».

Якщо в частині виключення з доходів названо збільшення капіталу саме за рахунок внесків власників, то в частині виключення з витрат говориться загалом про операції з власниками. І за відсутності точних пояснень з приводу бездохідних/витратних операцій з власниками, більшою мірою все залежить від аналізу конкретних обставин і професійного судження бухгалтера.

Зазначимо, що деякі фахівці підходять до операцій з власниками ширше. Вони вважають, що всі «особливі» операції з власниками (навіть коли підприємство вступає з власником у комерційні правочини (!), але при цьому виникають суттєві відмінності договірних умов від ринкових)

уже не повинні впливати на фінрезультат підприємства (відображатися на рахунках доходів/витрат), а мають відображатися на рахунках капіталу підприємства

Так, наприклад, як у нашому випадку, при отриманні від учасника грошових коштів, товарів або необоротних активів безоплатно (без вимоги подальшої компенсації їх вартості), цілком можна говорити про його внесок як про операцію з власником.

Тобто визнавати таку операцію у складі іншого вкладеного капіталу, без відображення на рахунках доходів.

Проте ми не виключаємо, що податківці цей виняток з визначення доходів («за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників») можуть трактувати вузько. І будуть стверджувати, що відображати через збільшення капіталу можливо тільки внески власника, а саме:

1) оформлені як внески при формуванні/збільшенні статутного капіталу підприємства, або

2) оформлені як додаткові внески без збільшення статутного капіталу підприємства.

Тож тут краще перестрахуватися і все-таки, щоб напевно «відбитися» від доходів,

оформити безоплатне отримання грошових коштів, товарів або необоротних активів як додатковий внесок

без власне збільшення статутного капіталу підприємства.

Увага! До набрання чинності Законом про ТОВ (з 17.06.2018 р.) законодавство (ЦКУ і Закон про госптовариства) дозволяє обґрунтувати і оформити такий додатковий внесок власника без збільшення статутного капіталу.

Згідно з ч. 4 ст. 144 ЦКУ, якщо розмір чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю стає менше статутного капіталу, то потрібно або зменшувати статутний капітал, або приймати рішення про здійснення учасниками додаткових внесків.

При цьому додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки в статутному капіталі, визначеному в установчих документах, якщо, звичайно, в установчих документах не прописаний інший порядок (ч. 2 ст. 51 Закону про госптовариства).

Сам же власник (учасник), по суті, жодних фактичних вигод від таких дій не має, оскільки його частка в статутному капіталі не збільшується. Тож вважаємо, що будь-які подаровані грошові кошти, товари або необоротні активи учасника можна «підлаштувати» під додаткові внески.

Адже ще раз повторимо, учаснику немає різниці, як безоплатно передавати такий внесокͫ: фактичних вигод він не матиме ні від безоплатної передачі як подарунка, ні від безоплатної передачі як додаткового внеску.

Щоправда, важливо, щоб додаткові «вливання» у вигляді безоплатної передачі грошей, товарів були правильно оформлені, саме як внесок у додатковий капітал без збільшення статутного капіталу.

Для цього спершу потрібно скликати збори учасників. Як прописано в п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону про госптовариства, встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів належить до компетенції зборів товариства.

На зборах слід прийняти рішення про передачу учасником грошей/товарів і зафіксувати необхідність такої передачі в протоколі загальних зборів.

Це якраз і підтвердить, що сторона, яка передає, є власником/учасником, а не третьою особою.

Безоплатне отримання грошей або майна від засновника має бути зафіксоване в протоколі загальних зборів

На жаль, Закон про ТОВ не містить аналогічних норм, які дозволяють власникам робити додаткові внески без збільшення статутного капіталу. Тому як складеться практика після 17.06.2018 р., поки що залишається питанням.

Проте якщо у вашому статуті є норми, аналогічні ст. 144 ЦКУ і ст. 51 Закону про госптовариства, тобто такі, що дозволяють учасникам здійснювати додаткові внески без збільшення статутного капіталу, то ви можете ними користуватися ще рік (тобто до 17.06.2019 р.). Таке право надає п. 3 гл. VIII Закону про ТОВ.

Що стосується обліку додаткового внеску, то його ведуть на субрахунку 422 «Інший вкладений капітал».

Згідно з Інструкцією № 291 на ньому обліковують інший вкладений засновниками підприємств (окрім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний, інші внески тощо без рішень про зміни розміру статутного капіталу.

А замість загального для дохідних подарунків запису Дт 311 — Кт 745, в обліку підприємства має бути зроблений запис: Дт 311 — Кт 422 «Інший додатковий капітал».

На замітку високодохідникам — жодних коригувань фінрезультату до оподаткування платникам при отриманні додаткових внесків відображати не потрібно (див. лист ДФСУ від 12.07.2016 р. № 15053/6/99-99-15-02-02-15).

Наталія Адамович

Як продати без ПДВ (і без податку на прибуток)

Мабуть, багато хто ставив собі це запитання. Уникнути ПДВ не так-то просто. Це дійсно один з найбільш незручних для уникнення податків. І проте при належній кмітливості можна і тут знайти цілком законну лазівку. Заінтриговані? Тоді давайте розбиратися.

Схема, про яку йтиметься далі, безумовно, дуже клопітка, потребує немало витрат коштів, часу й енергії. Через це застосувати її можна при дорогих продажах (нерухомість, основні засоби тощо — надалі називатимемо все це майном). Але якщо її реалізувати, то мрія багатьох — продати без ПДВ — може здійснитися.

Суть варіанта полягає в такому — замість того щоб продавати майно в лоб за договором купівлі-продажу, його передачу слід завуалювати іншою операцією, за якою ПДВ нараховувати не потрібно. Серед усього різноманіття таких операцій найбільший інтерес викликає виділення юрособи (п.п. 196.1.7 ПКУ). Сама процедура складається з декількох етапів:

1. Виділення юрособи з передачею їй частини прав та обов’язків.

2. Продаж покупцеві:

— або майна;

— або корпоративних прав виділеної юрособи.

3. Ліквідація або приєднання юрособи.

Розглянемо кожен етап детальніше.

Виділення

Юрособа, що бажає продати майно, проходить процедуру виділення з неї іншої юрособи. При виділенні за розділовим балансом частина майна, прав і обов’язків юрособи (назвемо її основною) переходить до однієї або кількох новостворюваних юросіб (ч. 1 ст. 109 ЦКУ). При цьому сама основна юрособа не припиняється, вона продовжує існувати, але з урізаними активами й пасивами (зокрема, зі зменшеним статутним капіталом). Просто від неї відгалужується виділене підприємство, яке отримує часткове правонаступництво.

Віднедавна визначення терміна «виділення» з’явилося і в ПКУ (п.п. 98.1.4 ПКУ). Під ним розуміється виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Проте це визначення не зовсім вдале. Як бачимо, воно оперує таким терміном, як «передача частини майна до статутного фонду новоствореного платника податків». Проте як такого внеску в СФ тут немає. Як би там не було, це невдале визначення нам зовсім не перешкода.

Характерною особливістю виділення є те, що учасниками виділеної юрособи стають учасники основної юрособи. Тобто корпоративні права виділеної юрособи належать учасникам основної юрособи (зазвичай, у тих же пропорціях).

Зараз ми детально не описуватимемо процедурний бік виділення — це не мета. Зазначимо лише, що процедура ця непроста, багатоступінчаста, потребує погодження з багатьма особами і метушні по інстанціях (держреєстратор, податківці, кредитори, працівники тощо).

Як ви вже здогадалися, майном, яке переходить виділеній юрособі, буде саме те майно, яке потрібно продати без ПДВ (власники на власний розсуд вирішують, яке майно слід виділяти).

Головне, що потрібно зрозуміти на цьому етапі:

передача майна виділеній юрособі не обкладається ПДВ

Більше того, основній юрособі не доведеться нараховувати і компенсуючих ПЗ: виділення прямо виключено і з ануляційної норми (п. 184.7 ПКУ) і з негосподарсько-неоподатковуваної норми (п.п. «а» п. 198.5 ПКУ). Тобто ПК залишається незайманим, що підтверджують податківці в консультації у БЗ (категорія 101.15).

Що стосується реєстрації платником ПДВ виділеної особи, то вона повинна проходити в загальному порядку як для новоствореної особи (п. 183.17 ПКУ), тобто виділений не обов’язково повинен відразу стати платником ПДВ. Для подальших міркувань це має принципове значення.

Отже, врешті-решт маємо виділену юрособу, на балансі якої значиться майно, а корпоративні права належать учасникам основного товариства.

Продаж майна

З першого погляду найпростіший варіант подальших дій — продаж майна виділеною юрособою покупцеві. Ви вже знаєте, що ця юрособа відразу не стає платником ПДВ, а отже, перший правочин не може обкладатися ПДВ. У результаті мета досягнута — майно продане без ПДВ!

Радше за все, обсяг постачання перевищить 1 млн грн. (п. 181.1 ПКУ), тож потрібно не забути вчасно подати заяву на реєстрацію платником ПДВ (п. 183.2 ПКУ). Але ця реєстрація жодної ролі не відіграє, інші значимі правочини проводити через цю виділену юрособу ніхто не збирається.

Після проведення заповітної операції виділена юрособа ліквідовується, учасники забирають отримані від продажу грошові кошти. Схема закрита!

Але в цій, на перший погляд, простій схемі є величезний мінус — у виділеної юрособи може з’явитися прибуток від продажу майна, тому доведеться заплатити податок на прибуток. Адже майно виділяється за балансовою вартістю, а вона, радше за все, менша тієї, за яку його потрібно продати.

Тому ще до виділення можна провести дооцінку майна до продажної ціни. Навіщо це робити?

По-перше, не доведеться платити податок на прибуток виділеній юрособі.

Пояснимо чому. Взагалі-то, за ідеєю, вона є частковим правонаступником, а отже, проведена основною юрособою дооцінка повинна нею братися до уваги. Тому якщо вона — високодохідник (тобто якщо вартість майна, що продається, буде не менше 20 млн грн., причому для різниць ми дивимося останній річний період, тобто той період, за який подаємо річну декларацію з податку на прибуток; це правило встановлене у частині четвертій п.п. 134.1.1 ПКУ), то весь її результат має бути з’їдений різницями (пп. 138.1 і 138.2 ПКУ), адже для цілей податкової амортизації дооцінка не враховується (п.п. 138.3.1 ПКУ).

Проте самі податківці вважають, що після процедури виділення виділена юрособа вважається окремим платником податків і старі хвости (тобто наслідки операцій, що проведені основною юрособою ще до виділеня) до неї жодного стосунку не мають. Наприклад , вони забороняють переносити в його податковий облік від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке склалося в основної юрособи, посилаючись на те, що ПКУ не передбачено відповідної норми (БЗ 102.23.02).

Чудово! Про те, що виділений платник податків повинен брати до уваги дооцінку, проведену до реорганізації, тим більше немає норми ПКУ. Тому якщо податківці послідовні, то вони повинні не реагувати на дооцінку, проведену основним платником податків.

Це означає, що

балансова вартість об’єкта дорівнюватиме його продажній вартості, а отже, виділена юрособа не платить і податку на прибуток

Якщо ж виділена юрособа буде малодохідником, то питань щодо різниць взагалі не виникне — вона їх не рахує, оскільки дооцінка виведе прибуток від продажу майна в нуль.

По-друге, для основної юрособи дооцінка проходить безболісно. У податковому обліку вона буде з’їдена різницями й омине податок на прибуток.

По-третє, якщо учасниками основного (а отже, і виділеного) підприємства будуть юрособи на загальній системі, то вартість їх часток буде збільшена на суму дооцінки. Принаймні якщо вони використовують метод участі в капіталі, то збільшення частки відобразиться проводкою Дт 141 — Кт 411. При цьому не будуть зачеплені доходи, але і різниця з п.п. 140.4.1 ПКУ розраховуватися не буде, оскільки ця операція не призвела до бухоблікових доходів.

Тому вартість майна, отриманого після ліквідації виділеного підприємства, дорівнюватиме вартості частки, відображеної на субрахунку 141, як наслідок — прибутку від операцій з корпоративними правами не буде.

А ось якщо учасниками є фізособи, то тут ситуація менш радісна. Оподаткування операцій з інвестиційними активами регламентоване п. 170.2 ПКУ.

Річ у тому, що під оподаткування ПДФО підпадає інвестиційний прибуток, який розраховується як різниця між доходами, отриманими від продажу активу (або внаслідок ліквідації емітента), і вартістю активу, яка визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання цього активу.

Навряд чи проведення дооцінки основною юрособою податківці розглядатимуть як витрати платника податків з придбання інвестактиву. Тому таким учасникам, радше за все, доведеться сплатити ПДФО (і ВЗ) за підсумками року.

Зрозуміло, що процедура дооцінки не є простою і вимагає певних вкладень (взяти хоча б витрати на професійного оцінювача) та підходить лише для необоротних активів.

Продаж корпоративних прав

Якщо комусь цей варіант не до вподоби, то можна піти іншим шляхом. Але відразу попереджаємо — він теж не з простих.

Після виділення слід продавати не майно, а корпоративні права виділеної юрособи або самому покупцеві, або його учасникам з подальшим приєднанням виділеної юрособи до покупця. У результаті виділена юрособа припиняється, а її майно переходить покупцеві як до правонаступника.

У такому разі в учасників основної юрособи, які продають корпоративні права, виникне податок на прибуток (чи ПДФО з ВЗ, якщо вони фізособи) від операції купівлі-продажу корпоративних прав. Але знову ж таки, якщо поквапитися і провести дооцінку необоротних активів, то можна уникнути податку на прибуток в описаному вище порядку.

Що стосується виділеної юрособи, то питання про податок на прибуток узагалі не виникає — його не буде. Так само як і не буде й ПДВ.

адже при приєднанні діє та ж норма, що й стосовно виділення — воно не є об’єктом оподаткування

Що стосується покупця (або його учасників), то платити податок на прибуток (чи ПДФО з ВЗ) вони не повинні — прибутку від конвертацій корпоративних прав у результаті приєднання не буде.

Переваги і недоліки

Обидва варіанти мають свої переваги і недоліки. Перший прозорий та викликає довіру в покупця. Адже він придбаває саме майно, а не ефемерні корпоративні права, та ще й з подальшим головним болем, пов’язаним з приєднанням юрособи.

Другий варіант більш заплутаний і значно клопіткий, адже приєднання — не найпростіша процедура. Утім, його туманність комусь здасться плюсом, адже рибку легше ловити в каламутній воді.

І наостанок одна важлива ремарка — щоб уникнути зайвих запитань з боку перевіряючих, краще, щоб виділене підприємство проіснувало деякий час і вчинило декілька правочинів на незначну суму, нехай навіть з нарахуванням мізерних ПЗ.

Михайло Вишневський

Уникаємо наднормативних витрат: підвищуємо норми!

Практично кожне підприємство при здійсненні госпдіяльності має справу з нормами витрат матеріалів. Є такі норми витрати, які:

— прямо встановлені законодавством: як варіант норми видачі засобів індивідуального захисту (ЗІЗ);

— рекомендовані до обов’язкового використання: для ПММ — це Норми № 43, і контролери настійно вимагають їх застосування;

— норми, які підприємство встановлює самостійно при виробництві продукції або наданні послуг.

Не виключено, що часто в межах госпдіяльності в підприємства може мати місце витрата матеріалів понад норми. Чим наднормативні витрати небезпечні для податково-облікових цілей?

Бухоблік і податок на прибуток. У бухобліку жодних заборон за наднормативними витратами немає. Вони формують або собівартість реалізованої продукції*, або витрати, пов’язані з нестачами і втратами від псування цінностей. Тобто при визначенні фінрезультату для розрахунку податку на прибуток обліковуються як вартість матеріалів у межах норм, так і наднормативна витрата.

* За рішенням керівника, якщо наднормативна витрата не пов’язана з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням і порушенням правил зберігання (див. лист Мінфіну від 15.04.2005 р. № 31-04220-20-17/6687).

Високодохідникам коригувати фінрезультат на суму наднормативих витрат матеріалів (у тому числі ПММ) не потрібно. Так вважають і податківці (див. лист ДФСУ від 09.06.2015 р. № 11999/6/99-9919-01-01-15 і від 20.01.2017 р. № 1186/6/99-99-1502-02-15, у тому числі і для орендованих авто, лист ДФСУ від 07.04.2017 р. № 7308/6/99-99-15-02-02-15).

ПДВ. Для ПДВ-обліку витрата матеріалів у межах установлених норм має важливе значення. Річ у тому, що платник ПДВ хоч і має право віднести до податкового кредиту усю суму ПДВ при придбанні матеріалів, проте на наднормативні витрати матеріалів йому доведеться нарахувати компенсуючі ПЗ (п.п. «г» п. 198.5 ПКУ). Адже витрата матеріалів понад установлені норми вважається використанням матеріалів у негосподарській діяльності.

У п. 1.3 Інструкції № 141 Мінфін пропонує нараховувати податкові зобов’язання у випадку втрат і витрати матеріальних цінностей та інших ресурсів понад установлені норми (Дт 643/1 — Кт 641/ПДВ, Дт 949 — Кт 643/1). Щоб уникнути нарахування компенсуючих ПЗ на витрати понад норми,

підприємство може «розумно» збільшити норми витрати матеріалів

Нормативи використання матеріалів при виробництві — це суто справа підприємства. Як і на скільки їх збільшити, воно вирішує самостійно. А ось у частині законодавчо встановлених/рекомендованих норм зробимо декілька застережень.

Збільшуємо норми видачі ЗІЗ. Якщо фактичні умови праці працівників підприємства потребують застосування ЗІЗ у підвищених обсягах, то підприємство цілком може збільшити встановлений норматив (ч. 4 ст. 8 Закону про охорону праці і розд. VII Положення № 53). Головне, підвищення таких норм прописати в колдоговорі і дотриматися певних процедурних нюансів. Про те, що роботодавець може самостійно встановити під себе норми забезпечення працівників ЗІЗ (з оглядкою на галузеві), прописавши їх у колдоговорі, тепер прямо зазначено і в п. 5 Переліку № 995.

Збільшуємо норми витрати ПММ. Базові лінійні Норми № 43 (або отримані в ДержавтотрансНДІ) можна збільшити за рахунок поправочних коефіцієнтів. Адже авто експлуатується в різних умовах, які можна врахувати, визначаючи норму витрати ПММ (див. лист Мінінфраструктури від 29.01.2018 р. № 900/25/10-18).

Та й суди за (див. ухвалу ВАСУ від 16.02.2016 р. № К/800/49593/15). Якщо норми будуть затверджені, а витрачання палива підтверджене первинними документами, то вважається, що паливо використане в госпдіяльності.

Наталія Адамович

Прострочили реєстрацію ПН

Із заголовка суть проблеми цілком зрозуміла — ПЗ виникли за першою подією, але зареєструвати ПН своєчасно не вийшло. Чи то регліміту не вистачило на потрібну дату, чи то просто забули… Що робити?

Відразу зазначимо: порушення строку реєстрації ПН/РК загрожує платникам податків штрафом згідно з п. 1201 ПКУ. А це, як мінімум, 10 % від суми ПДВ у ПН/РК (якщо прострочення до 15 к. дн.), а при більшому простроченні штраф збільшується пропорційно: 20 – 50 % залежно від кількості днів прострочення. Потрапити під цей штраф — перспектива малоприємна.

Абсолютно ідеальну схему уникнення цього штрафу винайти навряд чи вийде. Проте деякі варіанти запропонувати можна. При цьому не виключено, що доведеться домовлятися зі своїм контрагентом, адже дата виписування і реєстрації ПН прямо впливає на його ПК і вхідний регліміт (∑НаклОтр).

Переносимо дату першої події

Перша подія — відвантаження. Якщо першою подією було відвантаження товару (надання послуг), то найбільш безболісним варіантом буде переоформлення документів на іншу, пізнішу дату. Наприклад, відвантаження відбулося 20 лютого. Граничний строк реєстрації цієї ПН — 15 березня. Якщо спохватилися тільки після цієї дати, скажімо, 17 березня, то накладні (акти) логічно переоформити березнем і тоді граничний строк реєстрації ПН відсунеться або до кінця березня, або до 15 квітня.

Зрозуміло, цей варіант зачіпає інтереси покупця, тому потребує погодження з ним. До речі, якщо вас хвилює те, що товари вже відвантажені покупцеві, то первісно виписані документи на постачання товару можна переоформити на інший вид правочину — зробити з нього відвантаження на відповідальне зберігання, а дату залишити колишню. І вже в березні оформити договір купівлі-продажу.

Перша подія — оплата. Тут ситуація значно складніша. Адже пересунути платіж не можливо.

Проте варіанти є. Можна представити, що цей платіж був перерахований зовсім не як оплата товару, а як розрахунок за щось неоподатковуване. Наприклад , перерахування поворотної фіндопомоги (це найприйнятніший варіант), або оплата якогось неоподатковуваного постачання. Ну а призначення платежу, зазначене в платіжці як оплата товару, — усього лише помилка співробітника організації покупця. Насправді, це була саме поворотна фіндопомога. А далі — справа техніки: отримана позика зараховується в рахунок плати за відвантажувані товари (послуги). Залежно від того, яка подія була першою — зарахування чи відвантаження товару (послуги), — виписується і своєчасно реєструється ПН.

Якщо цей варіант здається комусь фантастичним, то маємо запевнити , що в судовій практиці траплялося і не таке. У постанові Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 р. № 826/12262/16 зазначалося, що навіть якщо платник податків виписав ПН і зареєстрував її із запізненням, а згодом з’ясувалося, що в платіжці була помилка (платіж зовсім не передоплата за товар), то штраф за несвоєчасну реєстрацію ПН не застосовується. Адже ця ПН — зовсім не ПН.

Заниження ПДВ

Штраф рахується виходячи із суми ПДВ у ПН: чим він менший, тим меншою буде сума штрафу. Раз уже так вийшло, що граничну дату реєстрації ПН проґавили, то можна принаймні знизити суму цього штрафу. Суть варіанта — ніхто не застрахований від помилки, помилитися можна при виписуванні ПН, причому в менший бік. Але працює цей варіант, тільки якщо прострочення не дуже тривале, а сама ПН виписана в першій половині місяця, тобто граничний строк її реєстрації — останній день місяця.

Отже, після строку реєстрації складаємо ПН на символічну суму («допустили» помилку), платимо при її реєстрації символічний штраф. А потім цю помилку виправляємо шляхом складання і реєстрації РК. У результаті постачальник сплачує лише мінімальний штраф, а покупець отримує ПК.

Тут потрібно врахувати два моменти:

1. Важливо, щоб і ПН, і РК були датовані одним періодом (тому і говоримо, що схема працює тільки на короткому проміжку часу). Наприклад, ПН складена 5 квітня (граничний строк реєстрації — 30 квітня, і він прострочений), а РК — 20 квітня (граничний строк реєстрації — 15 травня). За ідеєю, в такому випадку показник ∑Перевищ, який зменшує регліміт, не з’явиться. Хіба що він може вискочити, якщо ми подамо декларацію за квітень до того, як зареєструємо РК. Проте після реєстрації РК він має бути знівельований.

А ось якщо ми датуємо РК іншим періодом, то цей неприємний показник не зникне, оскільки система запрограмована на гру в одні ворота і розраховує ∑Перевищ у розрізі періодів: додатна сума враховується, від’ємна — відкидається.

2. Покупець поставить ПК за такою ПН у періоді виписування, а вхідний ліміт (∑НаклОтр) — тільки після реєстрації РК. Тому таку схему потрібно з ним погоджувати.

Зведена ПН

Якщо прострочення не дуже тривале, можна спробувати піднести цю ПН як зведену. Але працює цей варіант тільки у випадку, якщо першою подією було відвантаження.

Як відомо, зведена ПН виписується в останній день місяця, тобто якщо відвантаження відбулося в першій половині місяця, і до останнього дня ви не встигли зареєструвати ПН, то

потрібно просто подробити це одне постачан я на декілька, оформивши документи відповідно

Таким чином, з’являється ритмічний характер постачань (податківці ще вимагають, щоб ритмічність була зазначена в договорі — але чого не зробиш заради того, щоб уникнути штрафу, доведеться влізти не лише у відвантажувальні документи, але і в договір), а отже, для реєстрації ПН з’являється час до 15-го числа (включно) наступного місяця.

Перекидання на компенсуючі ПЗ

Відразу зазначимо, цей варіант не найкращий, та і не завжди застосовний. Полягає він у тому, щоб використати ліміт, якого бракує, на реєстрацію потрібних для покупця ПН замість того, щоб витрачати його на компенсуючі ПН за неоподатк овуваними постачаннями. Адже , на думку Мінфіну, штраф за такими компенсуючими ПН не застосовується (лист від 14.04.2017 р. № 11310-09-10/10306). Тому якщо платник податків бачить, що ліміту на обидві ПН не достатньо, то насамперед потрібно реєструвати ПН на покупця, а компенсуючу ПН можна зареєструвати потім, штраф-то за нею не застосовується! Але тут є декілька важливих моментів.

По-перше, податківці, як і раніше, вважають, що штраф за несвоєчасну реєстрацію застосовується за всіма ПН, окрім тих, які не видаються одержувачеві (покупцеві), складені на постачання товарів/послуг, звільнених від оподаткування, й оподатковуються за нульовою ставкою (БЗ 101.27). Тобто, на їх думку, законодавець звільнив від штрафу там, де цього штрафу і сліду немає. Але залишимо риторику — тут важливо, що позицію Мінфіну треба буде доводити!

По-друге, можливий цей варіант тільки в тому випадку, якщо в цьому періоді виписуються такі компенсуючі ПН (або за п.п. «б» п. 198.5, або за ст. 199 ПКУ). А це, погодьтеся, трапляється далеко не в кожного.

По-третє, це варіант завчасний, тобто його неможливо застосувати, якщо строк реєстрації вже минув.

До речі, усі викладені варіанти можна (і за можливості потрібно!) застосовувати заздалегідь. Тоді й більша визначеність з постачальником буде, та й писанини стане менше.

Дмитро Костюк

Якщо бракує регліміту

Припустимо, що для реєстрації ПН недостатньо регліміту. Чи можливі варіанти?

Дроблення постачання. Якщо бракує ліміту для реєстрації ПН на повне постачання, вихід може полягати в такому: дробимо постачання (відвантаження) на декілька частин.

Тобто постачання ділимо (розбиваємо) на декілька (два, а за необхідності й більше) постачань. Відвантажувальні документи оформляємо також «порційно» — під кожну з таких частин. Аналогічні умови (про те, що буде декілька постачань) формулюємо і в договорі. Тоді

ПН зможемо зареєструвати на те часткове постачання, яке «вписується» в ліміт

А ось ПН на другу частину постачання (або наступні частини — якщо таких декілька) зареєструємо пізніше, коли з’явиться ліміт. І навіть якщо відвантаження всіх частин відбудеться в один день, то такий «хід» дозволить продавцеві, принаймні, зменшити суму штрафу за прострочення реєстрації ПН (за ст. 1201 ПКУ).

Тим паче що й податківці не проти дроблення постачання на декілька ПН. І, наприклад, у разі постачання протягом одного дня в межах одного і того ж договору декількох послуг роз’яснюють, що постачальник може складати як одну ПН — з повним переліком послуг, так і окремі ПН — на кожен вид послуг, тобто варіант «декілька ПН» теж не помилка (лист від 29.01.2018 р. № 309/6/99-99-15-03-02-15/ ІПК). А, наприклад, у БЗ 101.16 контролери зазначають, що кількість ПН (одна або декілька) за день залежить від умов, які містить договір (тому в ньому варто зробити застереження про постачання «частинами»). Отже, важливо, щоб ПН відповідала договору і первинці.

Зверніть увагу, що в такому разі зареєстрована «часткова» ПН відразу додасть ліміт у покупця.

До того ж покупець на підставі такої ПН може відображати ПК.

Аналогічним чином можна діяти і з передоплатою. Щоправда, тут

важливо домовитися з покупцем, щоб він п рераховував аванс у декілька етапів — «частинами»

Тоді під кожну «часткову» оплату (з оглядкою на ліміт) можна реєструвати окрему ПН (п. 201.7 ПКУ). Причому, навіть якщо протягом дня від покупця надходило декілька авансів — на кожен з них можна оформляти індивідуальну ПН (запитання 2 УПК № 127, лист ДФСУ від 31.01.2018 р. № 368/6/99-95-42-03-15/ІПК). Хоча зазначимо, що податківці в такому разі також не проти об’єднання всіх «денних» авансів в одній ПН, причому неважливо — надійшли вони від покупця за одним договором або за декількома договорами (БЗ 101.16).

А ось якщо аванс надходить єдиним платежем за якийсь товар за договором, то самовільно розірвати і «подробити» його на декілька частин (з метою реєстрації ПН, що «вписується в ліміт», і «понадлімітної» ПН) не вийде. Врахуйте: контролери проти (!) дроблення авансу, що надійшов єдиною сумою, на декілька ПН, оскільки в такому разі немає можливості ідентифікувати операцію (ПН не відповідає первинним документам — «платіжці»). А тому і покупець за такою ПН не може відображати ПК (БЗ 101.16, листи ДФСУ від 06.11.2017 р. № 2519/6/99-99-15-03-02-15/ ІПК, від 23.12.2016 р. № 27797/6/99-99-15-03-02-15).

Відповідальне зберігання. Ще один з варіантів, коли ліміту бракує, — узагалі відтягнути момент нарахування ПЗ (поки не з’явиться ліміт). Для цього вчиняємо, наприклад, так: передаємо товар покупцеві на відповідальне зберігання.

Тобто не продаємо товар покупцеві за договором купівлі-продажу, а поки що передаємо йому товар на відповідальне зберігання (а продамо товар покупцеві потім, коли з’явиться ліміт і зможемо зареєструвати ПН). Тоді така передача не вимагатиме нарахування ПЗ. Адже передача майна на відповідальне зберігання не є об’єктом обкладення ПДВ (п.п. 196.1.2 ПКУ). Тобто поки не з’явиться необхідності складати і реєструвати ПН. Детальніше про цю ситуацію див. на с. 27.

Людмила Солошенко

Тимчасова передача регліміту і ПК

Відомо, що для реєстрації податкових накладних (ПН) потрібен ліміт. А що коли ліміту бракує? Тоді його на якийсь час можна «позичити» («орендувати»).

Уявімо, що ліміту бракує. А занадто зволікати з реєстрацією (у надії, що ліміт ось-ось з’явиться) небезпечно. Адже так можна поплатитися штрафом за прострочення реєстрації (за п. 1201 ПКУ). Звичайно, у найгіршому випадку можна закинути гроші на ПДВ-спецрахунок. Але так вони відправляться в СЕА, звідки зайві фінанси потім непросто повертати. Чи не краще добути ліміт, залишивши грошові кошти під контролем? Як? Ну, наприклад, тимчасово «орендувавши» за них ліміт у дружнього контрагента (у якого ліміту предостатньо). Що для цього потрібно зробити?

Діємо таким чином:

— укладаємо з продавцем («багатим на ліміт») договір купівлі-продажу і перераховуємо передоплату продавцеві (позичаємо в продавця ліміт);

— з часом розриваємо договір, отримуємо гроші (повертаємо продавцеві ліміт).

Тобто операції проводимо у два етапи.

Етап 1. Позичаємо ліміт (укладаємо договір + перераховуємо передоплату). Припустимо, є два дружні підприємства А і Б. У підприємства А — достатньо ліміту, а в підприємства Б — дефіцит ліміту (йому і потрібно роздобути ліміт).

Тоді вони укладають між собою договір купівліпродажу товару/послуги (за договором підприємство А виступає продавцем, підприємство Б — покупцем).

Потім за договором підприємство Б (покупець) перераховує підприємству А (продавцеві) передоплату (адже простіше перерахувати гроші, з фізичним відвантаженням товару все-таки складніше). Оскільки передоплата — перша подія, то підприємство А (продавець) складає ПН на ім’я підприємства Б (покупця).

При реєстрації ПН ліміт передається від продавця до покупця

Таким чином продавець «поділиться» лімітом з покупцем. У результаті підприємство Б отримає бажаний ліміт, яким може користуватися: пустити на реєстрацію відповідних ПН.

До того ж вигода для покупця ще й у тому, що на підставі такої ПН можна показувати ПК (що є актуальним, якщо, наприклад, потрібно зменшити «великі» поточні ПЗ за декларацією). До речі, ситуація може зацікавити і продавця, що бажає таким шляхом отримати на якийсь час фінресурси. Особливо, якщо в продавця від’ємний ПДВ за деклараціями і за операцією не доведеться сплачувати ПЗ.

Етап 2. Повертаємо ліміт (розриваємо договір). Потім, коли ситуація з лімітом у підприємства Б нормалізується, воно повертає ліміт назад підприємству А. Для цього раніше укладений договір купівлі-продажу розривається. У свою чергу, продавець повертає покупцеві передоплату і коригує податкові зобов’язання з ПДВ на підставі ст. 192 ПКУ: складає «зменшуючий» розрахунок коригування (РК) до ПН, який реєструє покупець.

При реєстрації РК ліміт повертається від покупця до продавця

У результаті покупець, отримавши назад «свої кровні», поверне продавцеві ліміт. Щоправда, якщо на підставі ПН покупець раніше декларував ПК, його тепер потрібно відкоригувати (зменшити в поточній декларації).

Як бачимо, фінанси в цьому випадку залишаються «під наглядом»: обертаються між підприємствами (у СЕА не йдуть). Головне — знайти порядних і розуміючих партнерів, готових надати підтримку.

А ось «помилкову» зайву ПН, щоб поділитися лімітом з контрагентом (без договору і без передоплати), схоже, краще не реєструвати. Або на крайній випадок передавати/забирати ліміт у такий спосіб «по-швидкому» — у межах одного періоду (коли ні «помилкову» ПН, ні «виправляючий» РК до неї в декларації цього періоду сторонам показувати не потрібно). Інакше в щедрого «спонсора» ліміту, на жаль, надалі можуть виникати проблеми з його відновленням через ∑Перевищ. Та і покупець за такою «помилковою» ПН не має права відображати ПК.

Людмила Солошенко

Відстрочення ПЗ з ПДВ

Податкові зобов’язання (ПЗ) з ПДВ у більшості випадків виникають за першою подією. Чи можна «відсунути» першу подію — таким чином відтягнути момент нарахування ПЗ? І тут можливі варіанти. Ось декілька шляхів.

Договір відповідального зберігання. Суть у тому, що замість договору купівлі-продажу з покупцем укладаємо договір відповідального зберігання. Тобто

передаємо товар на відповідальне зберіганн , який пізніше продамо покупцеві (зберігачу)

Нагадаємо, що за договором відповідального зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦКУ).

При цьому в загальному випадку при передачі майна на зберігання право власності на нього від поклажодавця до зберігача не переходить, тобто

така операція не є постачанням

Тим паче, що і ст. 944 ЦКУ встановлює, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Та і для цілей оподаткування «відповідальне зберігання» — це господарська операція, що передбачає передачу матеріальних цінностей на зберігання без права їх використання зберігачем у своєму господарському обороті з подальшим поверненням їх платникові без зміни якісних або кількісних характеристик (п.п. 14.1.32 ПКУ).

Тоді, уклавши договір відповідального зберігання, передавати товари за таким договором можна, не побоюючись за податковий облік. Їх передача не спричинить жодних податкових наслідків. Причому ні з ПДВ, ні з податку на прибуток, оскільки:

— передача майна на відповідальне зберігання не є об’єктом ПДВ (п.п. 196.1.2 ПКУ);

— передача товарів за договорами, що не передбачають перехід права власності на них, зокрема за договорами відповідального зберігання, не вважається продажем (п.п. 14.1.202 ПКУ).

У результаті передача товарів на зберігання (оскільки не є постачанням) ні в сторони, яка передає (поклажодавця), ні в приймаючої сторони (зберігача) не зачепить податковий облік. Порівняйте: якщо б уклали звичайний договір купівлі-продажу, податкові наслідки довелося б показати. А так — відстрочення. Але до того моменту, поки зберігач не вирішить використати (!) майно, що зберігається (ну, наприклад, його продати, див. рисунок):

Тоді оскільки обставини змінюються, то договір відповідального зберігання зі зберігачем розривають і укладають новий звичайний договір купівлі-продажу таких товарів. І за таким договором уже в загальному порядку доведеться нарахувати ПЗ з ПДВ і відобразити продажні наслідки в податковоприбутковому обліку.

Таким чином,

момент виникнення податкових наслідків відсовується до моменту використання товарів протилежною стороною — зберігачем (покупцем

До речі, якщо зберігач вирішить використати (реалізовувати) майно, що зберігається, наприклад, «частинами», то кожного разу, укладаючи з ним, наприклад, «під» часткове використання окремий (!) договір купівлі-продажу, податкові наслідки виникатимуть також «частинами». Тобто їх удасться «розподілити» (можливо, навіть рівномірно) на декілька періодів.

Позика + подальший залік. Припустимо, покупець хоче перерахувати передоплату. Проте передоплата (перша подія) автоматично тягне за собою ПЗ з ПДВ (п. 187.1 ПКУ). А можна вчинити інакше: позичити гроші в покупця.

Тобто оформити договір безвідсоткової поворотної фіндопомоги, за яким покупець виступить позикодавцем, а продавець — позичальником.

Тоді

надання фіндопомоги ніяк не вплине на податковий облік

Адже ні доходи в сумі отриманої позики (у продавця-позичальника), ні витрати в сумі виданої позики (у покупця-позикодавця) не виникатимуть (п. 5 П(С)БО 15, п.п. 9.4 П(С)БО 16). До того ж операції фіндопомоги не є постачанням і взагалі не створюють об’єкта ПДВ (ст. 185 ПКУ).

Потім продавець відвантажує покупцеві товари згідно з укладеним договором купівлі-продажу. Тоді відвантаження за таким договором — перша подія, тобто продавець нараховує ПЗ з ПДВ і реєструє ПН. Таким чином отримуємо часовий «проміжок»:

ПЗ з ПДВ відсовуються до відвантаження

Що ж до розрахунків за поставлений товар, то тут достатньо здійснити залік. Тобто зарахувати зустрічні однорідні (грошові) вимоги за двома договорами: договором купівлі-продажу і договором позики (ст. 601 ЦКУ).

Довгострокові контракти. Цей варіант підходить при тривалій співпраці з контрагентом (яка триває більше року). Ну, наприклад, при тривалому виконанні робіт, наданні послуг. При цьому важливо, щоб дотримувалася така умова: не передбачалося поетапного здавання робіт, що виконуються, послуг, які надаються.

Адже довгостроковим договором (контрактом) вважається будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше 1 року) технологічним циклом виробництва за умови, що таким договором не передбачено поетапного здавання товарів, що виготовляються, робіт, які виконуються, послуг, що надаються (п. 187.9 ПКУ).

Тоді замість «стандартних» правил оподаткування (за першою подією) можна застосувати « довгострокові » ( відкладені ) правила ПДВ обліку, встановлені п. 187.9 ПКУ.

Що для цього потрібно?

Оформити відносини як довгостроковий договір.

Тобто обумовити в ньому, що він триває більше року без поетапного здавання.

Тоді за «довгостроковими» правилами:

— датою виникнення ПЗ у виконавця довгострокового договору є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за таким договором (п. 187.9 ПКУ), а

— датою виникнення ПК у замовника є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (абзац шостий п. 198.2 ПКУ).

Таким чином, за довгостроковими договорами

ПДВ-наслідки відсовуються до момен у завершення (передачіотримання за актом) робіт/послуг

Причому в кожної зі сторін. Тому покупець у такому разі має бути готовий довше чекати появи ПК.

То чому б цими «відкладеними» правилами оподаткування і не скористатися?!

Людмила Солошенко

Уникаємо мінбази з ПДВ

Не секрет, що мінбаза з ПДВ сильно докучає платникам податків. У силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин платники податків іноді продають товар/послуги за дешевою ціною. У цьому випадку працює мінімальна планка з п. 188.1 ПКУ, згідно з яким база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижчою:

— ціни придбання товарів/послуг;

— звичайних цін у разі самостійного виготовлення товарів/послуг;

— балансової (залишкової) вартості за даними бухобліку, яка склалася станом на початок періоду, протягом якого здійснюються операції з постачання необоротних активів (НА).*

* У разі відсутності обліку необоротних активів — виходячи зі звичайної ціни.

Виходить, що при «дешевих» продажах (тобто нижче купівельної ціни, звичайної ціни або балансової вартості у випадку постачання НА) продавець повинен штучно дотягувати базу оподаткування до цієї мінімальної планки. Дельту, що вийшла, покупець, зрозуміло, поставити собі в ПК не може. Вона включається в інші витрати постачальника товарів/послуг (проводка Дт 949 — Кт 641). Іншими словами, цей ПДВ компенсується постачальникові лише в розмірі 18 %, що не може радувати платників податків.

Чи можна якось уникнути цього нарахування?

Універсального і 100-процентного варіанта ми не знайдемо. Проте є декілька можливих варіантів уникнення мінбази.

Включаємо в ціну іншого товару/послуги

Цей варіант можна використати в тому випадку, якщо разом з товаром, вартість продажу якого нижча ціни придбання, продається інший товар або послуга. Наприклад, умовами договору передбачено, що постачальник надає послуги з доставки товару, що продається, послуги з вантаження-розвантаження, монтажу тощо. У такому разі за домовленістю з покупцем

загальну вартість постачання можна об’єднати в єдину ціну, не виділяючи вартість цих окремих послуг

Зрозуміло, зобов’язання щодо надання цих послуг залишається в силі і зазначається в договорі. Інший варіант — зменшити вартість цих послуг, збільшивши пропорційно вартість товару (але тут потрібно бути пильним, щоб не потрапити під мінбазу за цими послугами).

У результаті продажна вартість товару значно збільшиться, і якщо не перекриє ціну купівлі, то принаймні значно понизить дельту.

Для ілюстрації наведемо найпростіший приклад. Товар А був придбаний за 1200 грн. (у тому числі ПДВ — 200 грн.), а продається за 960 грн. (у тому числі ПДВ — 160 грн.). При цьому в обов’язки постачальник а вх одить д оставк а цьог о товару, вартість якої складає 240 грн. (у тому числі ПДВ — 40 грн.; це звичайна ціна транспортної послуги). Якщо цей договір укласти, як мовиться, «в лоб», то ПЗ постачальника становитимуть 240 грн., які складаються зі 160 грн. — ПДВ, виходячи з договірної вартості товару А, 40 грн. — перевищення мінбази, 40 грн. — ПДВ з транспортних послуг.

Якщо ж у договорі зазначити, що вартість товару А, що продається, складає 1200 грн. (у тому числі ПДВ — 200 грн.), при цьому в обов’язки продавця входить доставка товару без виокремлення її вартості, то ПЗ складатимуть усього лише 200 грн.

Різниця в базі — комісійна винагорода

Ця специфічна схема полягає в тому, що замість договору купівлі-продажу укладається договір комісії. Сам товар продається за вартістю придбання (тобто мінбаза взагалі не включається), але дельта розглядається як комісійна винагорода посередника. Реалізувати схему можна, мабуть, тільки в тих випадках, коли покупець товару придбаває його для подальшого перепродажу (свого роду дилер у схемі «великий оптовик» — «дрібний оптовик» (він же дилер) — «кінцевий покупець»), тому він легко може стати комісіонером.

Отже, перед продавцем стоїть завдання продати куплений за 1200 грн. (у тому числі ПДВ — 200 грн.) товар за 960 грн. (у тому числі ПДВ — 160 грн.) і не сплатити ПДВ з мінбази. Для цього покупець цього товару стає комісіонером, вартість послуг якого складає 240 грн. (у тому числі ПДВ — 40 грн.), уявимо, що саме ця сума складає прибуток від продажу цього товару. ПДВ з вартості товару (200 грн.) проходить через комісіонера транзитом: від продавця він отримує ПК і далі передає ПДВ покупцеві (п. 189.4 ПКУ). А дельта сплачується продавцем комісіонерові як винагорода за договором комісії. У результаті виходить, що продавець продав товар формально за ціною не нижче ціни придбання, але за фактом — за 960 грн. Покупець же свою вигоду отримає не прямо від продажу цього товару (як прибуток), а як комісійну винагороду. Для комісіонера схема вигідна ще й тим, що він уникає клопоту, пов’язаного з урахуванням доходів/витрат і об’єктом обкладення податком на прибуток.

Податкові наслідки з ПДВ:

— у продавця: ПК (за товаром при його купівлі свого часу) — 200 грн. і за комісійними послугами 40 грн., ПЗ за товаром 200 грн. Разом чистий ПК складе 40 грн., тобто ту ж саму суму, що і без застосування мінбази. Якщо продавати товар «у лоб», то податкові наслідки вивелися б у нуль (ПК — 200 грн., ПЗ — 160 грн. (виходячи з договірної ціни) і 40 грн. (виходячи з мінбази);

— у комісіонера: ПК і ПЗ за товаром — 200 грн., ПЗ за комісійними послугами 40 грн., тобто ту ж саму суму, ніби він просто продав за 1200 грн. товар, куплений за 960 грн. (тоді на вході ПК був би 160 грн., а на виході ПЗ — 200 грн., тобто ПЗ до сплати — 40 грн.);

— у кінцевого покупця: ПК — 200 грн., хоч із застосуванням цієї схеми, хоч без неї. Більше того, про існування цієї схеми він може взагалі не знати.

Ця схема вигідна ще й тим, що в цілому обіляє збиткові продажі, тобто буде менше проблем з нападками податківців щодо податку на прибуток.

Робимо уцінку перед продажем НА

Мінбаза при продажу НА рахується від балансової вартості об’єкта, яка склалася станом на початок періоду, протягом якого здійснюється їх постачання. Зрозуміло, чим нижче балансова вартість, тим нижче мінбаза. А що дозволяє знизити балансову вартість?

Зрозуміло, уцінка об’єкта!

Звісно, знижувати ціну об’єкта потрібно в періоді, що передує тому, в якому об’єкт продаватиметься. Відразу попереджаємо: уцінка основних засобів (а саме з їх продажем найчастіше стикаються платники податків, тому про них і поговоримо) — справа хоча і добровільна, та все ж клопітка.

По-перше, проводиться вона тоді, коли балансова вартість об’єкта ОЗ суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу (п. 16 П(С)БО 7).

По-друге, переоцінка одного об’єкта одночасно тягне за собою переоцінку інших об’єктів цієї групи. Причому згодом вам потрібно буде проводити переоцінку об’єктів цієї групи регулярно. Регулярність має бути такою, щоб на дату балансу залишкова вартість об’єктів ОЗ суттєво не відрізнялася від їх справедливої вартості (п. 16 П(С)БО 7).

По-третє, при проведенні переоцінки ОЗ без професійного оцінювача не обійтися, а це — додаткові витрати. Утім, саме він допоможе довести, що балансова вартість об’єкта суттєво відрізняється від справедливої.

По-четверте, хоча уцінка в бухобліку включається у витрати (Дт 975), на облік з податку на прибуток у високодохідників вона не вплине, оскільки компенсується збільшуючою різницею (п. 138.1 ПКУ). А для тих, хто не рахує різниці, уцінка тільки на користь, адже вона включається у витрати вже в періоді її проведення, не чекаючи періоду продажу об’єкта.

У будь-якому разі вся ця метушня окупиться з лишком ☺.

Подібним чином можна спробувати використати процедуру зменшення корисності.

Безумовно, існують і інші способи уникнення мінбази, наприклад доводити, що договірна ціна виготовлюваної продукції/послуг відповідає звичайній ціні (презюмується, що вона дорівнює договірній і якщо не доведено зворотного, вважається, що вона відповідає ринковим цінам, див. п.п. 14.1.71 ПКУ). Проте тут уже багато що залежить від уміння доводити свою правоту.

Дмитро Костюк

Продаємо з мінімальними ПЗ

База оподаткування ПДВ при постачанні товарів/ послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (п. 188.1 ПКУ). Так ось, щоб зменшити ПЗ з ПДВ, що нараховуються на операцію постачання, компенсацію вартості товарів/послуг, що постачаються, можна «зібрати» з декількох складових: безпосередньо договірної вартості товару/послуги, що оподатковується ПДВ, і платежу, який не оподатковується ПДВ.

Будьте уважні: користуючись таким прийомом, не забувайте, що договірна вартість товару (перша складова) має бути не нижчою мінімальної бази (ціни придбання, звичайної ціни або балансової вартості — якщо операція стосується постачання необоротних активів).

Інакше домігшись ненарахування ПДВ на «повну» суму компенсації за товар/послугу за рахунок зменшення договірної вартості, вам доведеться мати справу з нарахуванням компенсуючих ПЗ — дотягуючи базу оподаткування ПДВ до мінімальної (абзац другий п. 188.1 ПКУ).

А тепер давайте подивимося, чим можна замінити частину договірної вартості постачання.

Страховка. Згідно з п.п. 196.1.3 ПКУ ні сама сума страхового збору, ні винагорода за послуги як страхового агента не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Тож частину оплати товару можна замінити страховкою. У такому разі ця складова ͪвартості товаруͫ буде без ПДВ. У цьому варіанті із страховкою продавець має статус страхового агента, тому сума страховки ще не вплине і на його фінрезультат (транзитну суму страховки продавець-агент відображатиме за кредитом субрахунку 702 або 703 і тут же проведе її за дебетом субрахунку 704 «Вирахування з доходу»). Агентська винагорода також не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Щоправда, тут хочемо попередити, податківці вже взяли в оборот таку схему мінімізації оподаткування*. Крім того, покупець не завжди готовий до ͪдодатковогоͫ страхування товару. Тому як варіант відмову від страховки можна підвести під штраф.

* http://officevp.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/325674.html.

Неустойка, штраф. В абз. 5 п. 188.1 ПКУ чітко передбачено, що суми неустойки (штрафів та/або пені), три відсотки річних та інфляційних, отриманих платником у результаті невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань, не включаються в договірну вартість. Відповідно, податкові зобов’язання з ПДВ на такі суми не нараховуються. Із цим погоджуються податківці. Причому як у своїх «старих» роз’ясненнях (див. УПК № 590), так і у свіжіших (див. листи ДФСУ від 14.11.2016 р. № 24499/6/99-99-15-03-02-15 і від 03.08.2017 р. № 1471/6/99-99-15-03-02-15/ІПК).

Тож у договорі на постачання товару можна частину вартості товару підвести під сплату санкції, в якомусь розмірі іменуючи її штрафом**, свідомо прописавши в договорі такі умови, які покупець неодмінно порушить. Причому для надійності умови отримання компенсації у вигляді штрафу повинні бути прописані в розділі, присвяченому відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань за договором.

** Виходячи з буквального тлумачення поняття «штраф» (ст. 549 ЦКУ, ст. 230 ГКУ), така сума не дуже-то цьому поняттю відповідає. Проте вельми велика судова практика свідчить про те, що судді визнають штрафами й такі види санкцій.

І ще один момент. Будьте уважні: кошти, що надійшли платникові ПДВ на його поточний рахунок як відшкодування збитку***, контролери розцінюють як компенсацію вартості такого майна і наполягають на включенні такої суми до бази оподаткування ПДВ (див. лист ДФСУ від 07.07.2017 р. № 1051/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, БЗ 101.07, 101.16).

*** Збитком вважаються як реальні втрати (у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, необхідні для відновлення порушеного права однієї зі сторін), так і упущена вигода (ст. 22 ЦКУ).

І хоча, на наш погляд, такі кошти абсолютно не об’єкт оподаткування ПДВ, проте щоб довести зворотне, доведеться звертатися до суду. Тому при постачанні товарів/послуг використовувати маневр зниження бази оподаткування ПДВ за рахунок коштів, що отримуються як відшкодування збитку або втраченої вигоди, ми б не радили.

І наостанок зауважимо: використовуючи цей варіант, ви повинні переконатися в порядності контрагента та якості товару. Адже якщо покупець поверне товар, то постачальник має повне право віддати йому тільки кошти, сплачені за нього. Тобто зменшені на суму штрафної санкції.

Наталія Адамович

Продаємо нерухомість, «економлячи» на ПДФО і ВЗ

Добре, якщо нерухомість, що продається фізособою, не обкладається ПДФО і ВЗ. Але що робити, якщо ПКУ вимагає сплати податку/збору, а платити так не хочеться? Адже якщо вартість нерухомості висока, то суми виходять значними. Зменшена ставка ПДФО (5 %) — слабка розрада для продавця.

Тому цілком природним виглядає прагнення господарюючого суб’єкта, який знає ціну своїм заробленим грошам, заощадити шляхом грамотного оформлення операції без порушення закону.

Пропонуємо вам скористатися однією схемою, що ґрунтується лише на нормах закону. Нічого кримінального!

Спочатку трохи теорії, яка допоможе нам з вами чітко визначити ситуації, в яких є сенс застосовувати нашу мінімізуючу схему.

Нерухомість. Порядок оподаткування

І відразу з головного. В оподатковуваний дохід фізособи потрапляють не всі доходи від продажу нерухомого майна, а лише їх частина, розмір якої визначається згідно з положеннями ст. 172 ПКУ. Це прямо зазначено в п.п. 164.2.4 ПКУ.

Тож вся увага на ст. 172 ПКУ.

Так, не обкладаються ПДФО (і відповідно ВЗ теж) доходи від продажу не частіше 1 разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови, що таке майно:

— перебувало у власності більше трьох років

або

— було успадковане.

Це прямо вказано в п. 172.1 ПКУ.

Якщо ж фізособа продає у звітному році другий і більше об’єкт нерухомості, зазначений у п. 172.1 ПКУ, або об’єкт нерухомості, який у п. 172.1 ПКУ не названий (наприклад, нежитлове приміщення), або об’єкт незавершеного будівництва, то дохід, отриманий від такого продажу, увійде до складу її оподатковуваного доходу.

Також підлягає обкладенню ПДФО і ВЗ дохід від продажу об’єкта нерухомого майна, зазначеного в п. 172.1 ПКУ, який перебував у власності менше трьох років і при цьому не був успадкований платником податків.

До бази обкладення ПДФО і ВЗ дохід від продажу оподатковуваної нерухомості потрапить у сумі, що дорівнює «продажній» ціні, зазначеній у договорі купівлі-продажу,

але не нижче оціночної вартості такого об’єкта

Це вимога п. 172.3 ПКУ.

Ну і декілька слів про ставки. Якщо оподатковувану нерухомість продає фізособа-резидент, то до бази обкладення такого доходу застосовуйте ставку ПДФО 5 %, ВЗ — 1,5 %.

Отже, коли виникає ПДФО і ВЗ при продажу нерухомості, ми з вами з’ясували. Час поговорити про економію. ☺

Уникаємо податку і збору

Ситуація. Підприємство хоче придбати нерухомість у фізособи, наприклад, нежитлове приміщення.

Нерухомість дорога, відповідно і сума ПДФО із ВЗ «кругленька» виходить. Як бути?

Можна вчинити так.

Підприємство (покупець) і фізособа (продавець) створюють ТОВ, виступаючи його засновниками в рівних частках (50/50). Як внесок до статутного фонду такого ТОВ:

— фізособа вносить нерухомість, яку вона хотіла продати підприємству за реальною продажною вартістю. В обмін на внесок у статутний капітал засновник отримує корпоративні права.

Розмір їх дорівнює вартості переданого майна. При цьому такі

корпоративні права жодним чином не «прив’язані» до переданих об’єктів

Тобто внесок до статутного фонду вимірюється не конкретними об’єктами, а їх вартістю на момент передачі. Отримані активи стають власністю ТОВ.

До речі, грошова оцінка вкладу учасника товариства здійснюється самими учасниками за їх погодженням (ч. 2 ст. 13 Закону про госптовариства). Тож запитань тут бути не повинно;

— підприємство вносить грошові кошти, які воно збиралося заплатити за цю нерухомість.

Тепер дивимося на такі дії з боку ПКУ.

Сума майнового внеску фізособи до статутного фонду юрособи — емітента корпоративних прав, в обмін на такі права, не обкладається ПДФО і ВЗ (див. п.п. 165.1.44 ПКУ). Проте така юрособа (новостворене ТОВ) зобов’язана відобразити суму майнового внеску фізособи в розд. I Податкового розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу «178», а також у розд. II форми № 1ДФ за рядком «Військовий збір» у загальній сумі доходів, нарахованих фізособам у звітному кварталі.

Усе спокійно в цьому випадку і зі збором до Пенсійного фонду. Адже об’єктом обкладення пенсійним збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 2 Закону № 400). У нашому ж випадку такий договір купівлі-продажу відсутній.

Статутний фонд сформований? Чудово! Час фізособі продавати свою частку в статутному капіталі самому ТОВ.

Важливо! Продаючи частку в статутному фонді, фізособа отримує інвестиційний дохід. За загальним правилом облік фінансового результату операцій з інвестактивами фізособа — платник податку веде самостійно (п.п. 170.2.1 ПКУ). Звітним періодом для цілей оподаткування таких операцій є календарний рік.

Тобто ТОВ, придбаваючи частку в учасника і виплачуючи йому грошові кошти, не нараховує і не сплачує до бюджету ні ПДФО, ні ВЗ з такого доходу. Проте воно зобов’язане відобразити суму цього доходу в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ:

— у розділі I окремим рядком з податковим номером учасника з ознакою доходу «112»;

— у розділі II за рядком «Військовий збір» у загальній сумі доходів, нарахованих/виплачених фізособам у звітному кварталі

У свою чергу, фізособа-учасник за результатами року, в якому ним отриманий інвестиційний дохід, у річній декларації про майновий стан і доходи зобов’язаний сам визначити інвестиційний прибуток (різницю між сумою доходу (грошових коштів, отриманих учасником при продажі частки) і сумою витрат (вартістю внесеного майна до статутного фонду)) і розрахувати зобов’язання ПДФО і ВЗ.

Чому ж дорівнюватиме інвестприбуток за цією операцією

Звісно ж, 0 грн. Адже скільки учасник уніс, стільки й отримав назад. Щоправда, вносив учасник майно, а отримав назад гроші… ☺

А якщо прибутку немає, то й обкладати ПДФО і ВЗ нічого.

Потім ТОВ може зменшити розмір свого статутного капіталу на викуплену у фізособи частку згідно зі ст. 53 Закону про госптовариства. А через деякий час ТОВ приєднується до юрособи, і вона забирає у свою власність майно, внесене раніше фізособою.

Зазначимо, що подібною схемою можна скористатися й у разі, коли оподатковувану нерухомість у фізособи хоче придбати інша фізособа. У такому випадку фізособи також можуть створити ТОВ з рівними частками (50/50). Потім фізособа, яка внесла нерухомість, продає корпоративні права іншій фізособі, а та згодом «закриває» ТОВ, отримуючи нерухомість.

Також має право на життя варіант, коли фізособа-продавець створює ТОВ, вносячи як внесок до статутного фонду нерухомість, а потім (уже як юрособа) продає цю нерухомість іншій фізособі-покупцеві.

Діє ця схема й у випадку продажу рухомого оподатковуваного майна. Тож насмілюйтеся! І все у вас вийде!

Лілія Ушакова

Був працівник, а став підприємець

Ні для кого не секрет, що сьогодні трудове законодавство висуває масу вимог до оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Ось і вишукують ці самі роботодавці лазівки-доріжки, як ці вимоги обійти та ще й витрати на оплату праці знизити.

Відразу ж скажемо, що для економії на сумах податків переводити працівників на неповний робочий день або звільняти їх і укладати потім договори підряду (договори про надання послуг) ми вам не радимо. Чому? Такі дії можуть накликати на ваше підприємство біду у вигляді інспекторів праці. А «накапає» на вас Пенсійний фонд, аналізуючи ваші ж Звіти з ЄСВ.

Так, Пенсійний фонд просигналізує Держпраці про страхувальника, в якого (див. п. 1 розд. IV Порядку № 11-1):

— застраховані особи виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами (далі — ЦПД) більше року;

— кількість осіб, що виконують роботи (надають послуги) за ЦПД, більша ніж чисельність працівників у звітному місяці та/або їх кількість значно збільшилася порівняно з попереднім звітним місяцем;

— у звітному місяці на 20 % або більше зросла кількість застрахованих осіб з ознакою «неповний робочий час»;

— у звітному місяці відбулося зменшення штатної чисельності працівників на 10 % або більше порівняно з попереднім звітним місяцем.

Такі сигнали можуть надалі стати підставою для інспекційного відвідування підприємства інспекторами праці. Враховуючи розміри трудових штрафів, навряд чи ви будете раді такому візиту.

Доволі відомою (можна навіть сказати «бородатою» ☺ ) є схема «перетворення» найманих працівників на фізосіб-підприємців, які працюють на єдиному податку (далі — ФОПЄП). Давайте ж поглянемо, наскільки ця схема надійна і безпечна для роботодавця.

Зверніть увагу: виплати фізособам-підприємцям у межах їх підприємницької діяльності підприємства у Звіті з ЄСВ не відображають. Тому побоюватися варто лише останньої з перелічених вище підстав для інформування Пенсійним фондом Держпраці. Але тут і так має бути зрозуміло, що масове звільнення працівників і подальше укладення ЦПД з тими ж особами, але в статусі ФОПЄП, викличе непідробний інтерес усіх контролерів. А отже, переходити на роботу з ФОПЄПами потрібно поступово, правильно все оформляючи.

Але перш ніж перейти до документального оформлення, давайте поглянемо, а чи варта гра з ФОПЄПами свічок?

Чи варта гра свічок?

Спершу пропонуємо вам порівняти оподаткування трудових виплат найманим працівникам і підприємницьких доходів, отримуваних ФОПЄП, що працюють на 2-й (можуть здійснювати роботи/ надавати послуги єдиноподатникам) і 3-й (ці можуть працювати з усіма суб’єктами господарювання) групах.

Інші підприємці — не з нашої пісочниці.

Трудові відносини. Припустимо, є працівник, що працевлаштований на підприємстві на повну штатну одиницю, без інвалідності, не пенсіонер.

Такому працівникові роботодавець зобов’язаний виплачувати заробітну плату за повністю виконану місячну норму праці в розмірі не нижче мінімальної заробітної плати (наразі 3723 грн.). Плюс до цього лікарняні, декретні, відпускні та інші трудові бонуси.

З нарахованого трудового доходу працівника роботодавець утримує 18 % ПДФО, 1,5 % ВЗ, нараховує на нього (в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску) ЄСВ за ставкою 22 %.

Про нараховані трудові доходи/ПДФО/ВЗ/ЄСВ роботодавець інформує податківців, подаючи форми № Д4 і № 1ДФ.

А тепер припустимо, що цей працівник звільняється, оформляє ФОПЄПа і укладає з рідним підприємством ЦПД на виконання робіт (надання послуг).

ЦПД з ФОПЄП. Обмеження за мінімальною сумою винагороди за місяць немає.

Лікарняні, допомога по вагітності та пологах, відпускні — головний біль самого ФОПЄПа.

До сплати податків з підприємницького доходу підприємство, що виплачує такі доходи, не має жодного відношення.

ФОПЄП обчислює суму єдиного податку (2 група — у межах 20 % від мінзарплати, 3 група — 3 % від доходу, якщо платник ПДВ, 5 % — якщо неплатник ПДВ) і ЄСВ сам.

Причому база нарахування ЄСВ у підприємця-спрощенця не залежить від суми отриманого доходу, а визначається ним самостійно, але не нижче «мінімалки». Ставка стандартна — 22 %.

Приваблива пропозиція? Для підприємства — так. А ось багато працівників (особливо топ-менеджери, професіонали) можуть не поділяти радості підприємства і піти до іншого роботодавця.

Чому? Тут спрацьовує кар’єрний фактор.

Погодьтеся, одна справа, коли працівник працює у відомій компанії, що має ім’я і вагу, внаслідок чого підвищується ціна такого працівника на ринку праці, і зовсім інша, коли цей працівник перетворюється на ФОП Пупкін на єдиному податку + до цього втрата мотивації (зупинка кар’єрного зростання).

Тому зважте всі за і проти. Адже знайти кваліфікованого працівника, професіонала у своїй справі сьогодні ой як не просто!

Документальне оформлення

Ще раз зазначимо, що замінювати працівників на ФОПЄП краще поступово, щоб не привертати непотрібної уваги контролерів.

Найчастіше підприємцям передають такі функції, як ведення бухгалтерського обліку, підтримка роботи комп’ютерної мережі, транспортні послуги, рекламні послуги, гарантування безпеки (охорона).

Давайте сформулюємо основні умови ЦПД, що укладається з ФОПЄП.

Предмет договору. У ЦПД предметом є виконання роботи з наданням замовникові певного результату або надання послуги. При цьому

основне значення має результат. А ось про ес виконання роботи / надання послуги ЦПД не регулює

Наприклад, підприємство вирішило скористатися послугами спеціаліста з бухобліку — підприємця, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юрособи. У такому разі, на наш погляд, найбільш відповідний вид договору для таких взаємовідносин — договір про надання послуг. Тим паче, що Закон про бухоблік говорить саме про використання послуг спеціаліста з бухобліку (див. ч. 4 ст. 8).

Кращий варіант — щоб предметом договору на бухгалтерське обслуговування було «надання бухгалтерських послуг», «ведення бухгалтерського обліку», «складання, підписання та надання фінансової і податкової звітності» тощо.

У жодному разі не вписуйте в договір такі формулювання: «виконання обов’язків бухгалтера», «виконання функцій згідно з професією бухгалтера» тощо.

Пам’ятайте, мета ЦПД — отримання певного матеріального результату.

Ризики. Підрядник/виконавець діє на власний ризик. Тобто він має економічну самостійність і несе пов’язану з нею відповідальність за результати своєї діяльності.

А якщо підприємство-замовник забезпечує своїх підрядників/виконавців необхідними засобами та/або обладнанням для виконання робіт / надання послуг?

Таке трапляється, зокрема, у відносинах з ITшниками, серед яких, до речі, ЦПДшників навіть більше, ніж найманих працівників.

У цьому випадку безпечніше включити ціну засобів і матеріалів у вартість робіт/послуг із ЦПД або, наприклад, оформити договір позички або оренди із символічною орендною платою.

Процес праці. Підрядник/виконавець самостійно організовує процес праці. Тобто:

— підрядника/виконавця не включають до штату підприємства-замовника.

Іншими словами, при укладенні ЦПД підрядник/виконавець не подає заяву про прийняття на роботу, а замовник не оформляє відповідного наказу (розпорядження) про прийняття на роботу, не зазначає підрядника/виконавця в штатному розписі, не заповнює на нього трудову книжку, не веде за ним Табель обліку використання робочого часу тощо;

— підрядник / виконавець не підпорядко вується внутрішньому трудовому розпорядку замовника, а самостійно регулює свій робочий час. Тому при укладенні ЦПД не встановлюйте графіка виконання робіт / надання послуг. Не давайте перевіряючим шансу на перекваліфікацію договору.

Але як бути, якщо роботи/послуги можуть виконуватися/надаватися тільки в межах певного проміжку часу, наприклад , ФОП охоронятиме об’єкт з 18:00 до 9:00?

Вважаємо, що в такому разі можна в ЦПД прописати, що виконавець зобов’язується забезпечувати недоторканність об’єкта або просто стежити за цим об’єктом протягом певного проміжку часу. При цьому важливо, щоб у договорі з ФОП не було вказівок на те, що він підпорядковується внутрішньому розпорядку замовника, виконує в процесі праці розпорядження роботодавця і йому встановлюється певний графік роботи;

— замовник не може безпосередньо впливати на процес виконання роботи / надання послуги, у тому числі контролювати підрядника/ виконавця.

Винагорода. Підрядник/виконавець отримує оплату у формі винагороди.

Намотайте на вус: ЦПД у жодному разі не повинен містити вказівки на те, що підрядник/виконавець отримує зарплату, а також що виплати за ЦПД здійснюються в межах фонду оплати праці.

Щоб установити суму винагороди за ЦПД та/ або порядок її визначення, орієнтуйтеся виключно на приписи ЦКУ, а не на норми трудового законодавства.

Важливо! З тексту ЦПД має чітко випливати, діє підрядник/виконавець як звичайний громадянин чи як підприємець. Адже від цього залежить оподаткування виплачуваного йому доходу.

Якщо договір укладений з підприємцем-спрощенцем, то щоб уникнути подвійного оподаткування, він повинен надати суб’єктові господарювання — податковому агентові копію витягу або виписки з ЄДР.

Якщо вона надана, то дохід, що виплачується підприємцю-єдиноподатнику, податковий агент не обкладає ні ПДФО, ні ВЗ. При цьому не має значення, зазначений вид діяльності, за яким здійснюється виплата доходу, в копії витягу або виписки з Держреєстру чи ні.

Що стосується виписки з Реєстру платників єдиного податку, то цей документ, на думку фіскалів, може бути наданий фізособою додатково, якщо для підприємства, що здійснює виплату доходів ФОП, важливе підтвердження перебування такої особи на спрощенці.

Важливо! Навіть не обкладаючи підприємницький дохід , податковий агент зобов’язаний відобразити його суму в розділі I форми № 1ДФ з ознакою доходу «157», а також у розділі II за рядком «Військовий збір» у загальній сумі доходів, нарахованих/виплачених фізособам у звітному кварталі.

І пару слів про ЄСВ.

Не нараховувати ЄСВ на винагороду, виплачену за цивільно-правовим договором на роботи/послуги на користь ФОП, можна тільки в тому випадку, якщо виконані ним роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з ЄДР (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, п.п. 1 п. 1 розд. II Інструкції № 449).

Цю інформацію можна отримати, наприклад, так:

1) попросити в підприємця копію витягу з ЄДР із зазначенням видів його діяльності. Це може бути друкована копія паперового витягу, роздруківка електронного витягу, електронна копія електронного витягу;

2) самостійно отримати паперовий або електронний витяг з ЄДР на підприємця, який нас цікавить;

3) отримати відомості з ЄДР за допомогою мережі Інтернет у безкоштовному доступі. Для цього можна зайти на сайт Мін’юсту (https://usr.minjust.gov.ua), ввести дані про партнера й отримати інформацію про його види діяльності.

Тобто для цілей нарахування ЄСВ необхідно знати, які види діяльності підприємець, що виконував роботи / надавав послуги, зазначив у ЄДР. При цьому не важливо, зазначені ці види діяльності в Реєстрі платників єдиного податку чи ні. Уся увага — саме на ЄДР.

Важливо! Якщо вид діяльності, за яким здійснюється виплата винагороди за виконані роботи (надані послуги), не зазначений у ЄДР, суб’єкт господарювання, що виплачує дохід, зобов’язаний включити суму такої винагороди в базу нарахування ЄСВ. Ставка ЄСВ стандартна (у загальному випадку — 22 %).

Лілія Ушакова

Виплати працівникам без нарахування ЄСВ: обираємо варіанти

Перед тим, як виплатити працівникові винагороду, гонорар, надбавку, премію, заохочення тощо, раціональний роботодавець замислюється про те, в що йому виллється така виплата? Чи є в тому чи іншому випадку можливість уникнути нарахування ЄСВ? Адже обов’язок накрутити 22 % «зверху» що там не кажи, б’є по кишені. Давайте поглянемо, які саме виплати працівникам за рахунок коштів підприємства можна здійснювати без нарахування ЄСВ.

Наш невеликий список звільнених від ЄСВ виплат розпочнемо з разової матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога разового характеру

Матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв’язку із сімейними обставинами, не включається до фонду оплати праці згідно з п. 3.31 Інструкції № 5, а отже, на її суму ЄСВ не нараховується. Про це додатково свідчить і п. 14 розд. I Переліку № 1170.

При цьому сума наданої допомоги для цілей ненарахування ЄСВ значення не має. Скільки б не виплатили працівникові — ЄСВ не буде.

Якщо дивитися з точки зору ПКУ, то під визначення матеріальної допомоги разового характеру підпадає, зокрема, нецільова благодійна допомога, у тому числі матеріальна (п.п. 170.7.3 ПКУ).

Тут же зазначимо, що для того, щоб вивести цю виплату з бази нарахування ЄСВ, вона повинна надаватися підприємством окремим працівникам, наприклад , у зв’язку із сімейними обставинами.

Необхідність отримання такої матеріальної допомоги виникає раптово, а рішення про її видачу і розмір на підставі заяви співробітника приймається керівником підприємства на власний розсуд.

Тобто щомісячно, щокварталу або з іншою періодичністю таку допомогу ми виплачувати не рекомендуємо. Також не можна її виплачувати всім або більшості працівників. Інакше при перевірці контролери її «підтягнуть» під систематичну матеріальну допомогу і тоді «привіт» ЄСВ.

Орендна плата

Виплати в межах договорів оренди теж не підлягають нарахуванню ЄСВ. Так, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 до бази нарахування ЄСВ включають суми винагород , що виплачуються фізособам відповідно до до говорів цивіль но-правового характеру за виконані роботи (надані послуги). Виходить, винагорода за цивільно-правовими договорами потрапляє до бази нарахування ЄСВ тільки у випадку, якщо такий договір передбачає виконання робіт (гл. 61 ЦКУ) або надання послуг (гл. 63 ЦКУ). Договір оренди належить до цивільно-правових договорів. Проте здавання майна в оренду не є з точки зору цивільного законодавства ні виконанням робіт, ні наданням послуг.

В оренду в працівника можна взяти що завгодно: техніку, інструмент, автомобіль, приміщення тощо. Справа за малим — укласти з ним договір оренди на певний строк і регулярно виплачувати орендні платежі.

Вони також не у фонді оплати праці

Ідемо далі. Пошукаємо «відповідні» виплати за рахунок коштів роботодавця, на які не нараховується ЄСВ і які можна виплачувати працівникам періодично, у Переліку № 1170 та Інструкції № 5.

Вибір у нас, прямо скажемо, не багатий. Якщо відсікти соціальну допомогу і цільові виплати, нам підійдуть лише такі види виплат:

— компенсація працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту й особистого транспорту;

— винагороди за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції та їх використання.

Розберемося з ними детальніше.

Компенсація працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту.

Суть такої виплати — компенсувати працівникові суму зносу (амортизації) його інструменту (автомобіля), який використовує підприємство.

Зверніть увагу: така компенсація виплачується працівникові в межах трудового договору без оформлення договору оренди

Так, право працівника на компенсацію за використання інструментів для потреб підприємства встановлене ст. 125 КЗпП. Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в колективному договорі, визначаються власником за погодженням з працівником. Причому поняття «інструмент» тут варто розглядати в його ширшому значенні, тобто як засіб праці, до якої також можна віднести, наприклад, верстати, механізми, автомобіль. Зазначимо, що виплачувати компенсацію працівникові при використанні його автомобіля для потреб підприємства без оформлення договору оренди дозволяють і податкові органи (БЗ 103.02 БЗ). Судова практика із цього питання різна, трапляються як позитивні, так і негативні рішення судів.

Найприйнятнішою для нашого випадку буде компенсація за використання працівником у виробничих цілях свого мобільного телефону, комп’ютера або автомобіля. З оформленням таких відносин між працівником і роботодавцем проблем не виникає. Працівник подає заяву з проханням дозволити йому використовувати особистий автотранспорт (комп’ютер, телефон) при виконанні своїх трудових обов’язків.

Роботодавець, у свою чергу, на підставі заяви працівника повинен видати наказ (розпорядження) про виплату компенсації працівникові за використання для потреб підприємства його особистого автомобіля (комп’ютера, телефону).

У ньому, серед іншого, слід зазначити мету і період його використання, розмір і порядок виплати компенсації.

Суми компенсації за використання особистого інструменту в госпдіяльності підприємства не включаються до фонду оплати праці (п. 3.22 Інструкції № 5). Крім того, такі виплати містяться в п. 11 розд. I Переліку № 1170. Із цього випливає, що нараховувати ЄСВ на компенсаційні виплати не потрібно.

А ось що стосується ПДФО і ВЗ, то сплатити їх доведеться. Річ у тому, що компенсаційні виплати будуть для працівника нічим іншим, як додатковим благом (п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ), яке підлягає обкладенню ПДФО і ВЗ.

Винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції та їх використання. Ще один вид виплат працівникові, які можна здійснювати без нарахування ЄСВ. Зупинимося на простішому варіанті — раціоналізаторській пропозиції. Стаття 481 ЦКУ роз’яснює нам, що раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об’єкт або процес. Причому під цю справу обов’язково має бути як мінімум опис, а ось креслення вже не обов’язкові (ст. 482 ЦКУ).

Для того, щоб уникнути претензій з боку перевіряючих, бажано дотриматися процедури визнання пропозиції працівника раціоналізаторською. Автор пропозиції повинен подати письмову заяву з описом пропозиції (за необхідності з кресленнями, схемами, ескізами). Підприємство приймає за цією заявою рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською (з видачею відповідного посвідчення згідно з Положенням про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію, затвердженим наказом Держпатенту України від 22.08.95 р. № 129). І на підставі цього нараховує йому винагороду.

Така винагорода підлягає обкладенню ПДФО (п.п. 164.2.20 ПКУ) і ВЗ, а ось ЄСВ не буде, оскільки така виплата не включається до фонду оплати праці (п. 3.14 Інструкції № 5) і міститься в п. 9 розд. I Переліку № 1170.

І ще один момент. Цю виплату не слід плутати з премією за сприяння винахідництву та раціоналізації, створення, освоєння та впровадження нової техніки і технологій. Ця премія належить до винагород одноразового характеру, що виплачуються один раз на рік (п. 2.3.2 Інструкції № 5), і що найважливіше, на неї якраз ЄСВ нараховується, а отже, нам під наші цілі не підходить.

Олена Савченко

Зарплатна індексація: шляхи уникнення

Загалом сума індексації працівника може складатися з поточної індексації й індексації-різниці. Не хочете «гратися» з індексацією-різницею? Підвищуйте оклади (тарифні ставки) на суму, що перевищує суму можливої індексації. А чи є варіанти уникнути й поточної індексації? Так, є. Пропонуємо два на вибір!

Важливо! Обидва пропоновані нами варіанти уникнення індексації повністю законні та не порушують вимог Закону про індексацію і Порядку № 1078. Більше того, вони побудовані на засадах, установлених безпосередньо Порядком № 1078. Озвучимо їх. Право на індексацію залежить і від щомісячних індексів інфляції, опублікованих Держстатом, і від результату перемножування цих індексів наростаючим підсумком. Причому індекси перемножують з місяця, що настає за місяцем останнього підвищення окладу (тарифної ставки). Проілюструємо в таблиці нижче, як це працює.

Таким чином, в умовах високої інфляції раніше за все право на індексацію може виникнути тільки на 3-й місяць після підвищення окладу. Але якщо інфляція невелика або взагалі дефляція, то право на індексацію може виникнути значно пізніше. Тут усе залежить від того, в якому саме місяці індекс перевищить 103 %.

Як ми це можемо застосувати, щоб уникнути індексації?

Спосіб 1. У місяці виникнення права на поточну індексацію підвищуємо оклад працівника так, щоб сума підвищення посадового окладу перевищила суму можливої індексації. У цьому випадку на підставі абзацу четвертого п. 5 Порядку № 1078 при виконанні вищезгаданої умови ми «обнуляємо» індексацію в такому місяці, замінюючи її підвищенням окладу. При цьому місяць підвищення окладу стає базовим.

А якщо підвищення окладу буде менше, ніж належна індексація? У такому випадку в працівника з’являється право на індексацію-різницю вже в базовому місяці (місяці підвищення окладу). Тож краще так не робити, щоб не морочитися з індексацією-різницею. Тобто підвищуйте перевищуючи! ☺

Спосіб 2. Ще раз звернемося до нашої таблиці (див. вище). Як бачите, у будь-якому разі право на поточну індексацію може виникнути не раніше ніж на третій місяць після базового місяця. При цьому місяць підвищення окладу — завжди базовий. Тобто якщо працівникам підвищувати оклади до настання права на індексацію, наприклад, через місяць, то базовий місяць постійно «зсуватиметься», а право на індексацію так і не настане. Головне тут — «обнулити» індексацію, щоб прибрати індексацію-різницю (за наявності). А далі підвищуємо оклад до настання права на індексацію (наприклад, через місяць) і не хвилюємося.

Цікаво, щоб працював цей спосіб уникнення, підвищувати оклад можна на будь-яку суму! Усе одно місяць підвищення окладу (хоч на 1 грн.) ставатиме базовим. Проте ми все ж радимо підвищувати оклади на «красивіші» суми (20 — 30 грн.). І працівники будуть задоволені, і від контролерів менше запитань. Хоча останнім крити тут нічим. Порушення трудового законодавства немає.

Лілія Ушакова

Проведення розрахунків через комісіонера

Норми ПКУ висувають низку умов, які мають бути дотримані для роботи на спрощеній системі. І підприємства — платники ЄП групи 3 не виняток. Недотримання хоча б якоїсь із умов спрощенки може позбавити підприємство права бути платником ЄП.

І однією з важливих при роботі умов є граничний обсяг річного доходу. Його розмір не повинен перевищувати розміру доходу, визначеного п. 291.4 ПКУ для юросіб-єдинників у 5 млн грн.

Що загрожує єдиноподатнику, який перевищив дохід?

1. Перехід на загальну систему оподаткування (п.п. 3 п. 293.8 ПКУ).

2. Із суми перевищення граничного розміру доходу доведеться сплатити єдиний податок за підвищеною ставкою (п.п. 1 п. 293.4 і п.п. 1 п. 293.5 ПКУ).

Але робота «кипить» — і до кінця року виручка за проданий товар, формуючи дохід поточного року, може досягти критичного порога. Відклавши постачання на потім, можна втратити «гарячих» клієнтів. Але й гроші за проданий товар, що надходять від покупців у такий період, можуть виявитися абсолютно не до речі.

У такому разі, щоб захистити себе від зайвих хвилювань, а «грошовий» рахунок і дохід — від зайвої виручки, пропонуємо вам продаж товару провести через посередника-компаньйона за договором комісії. Тоді одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити одну або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦКУ). У цьому випадку виручка надійде до вас не від покупця, а через компаньйона-комісіонера, а він перерахує її вже наступного року (див. рисунок).

Обираємо комісіонера. Комісіонером може бути близький за інтересами суб’єкт господарювання. Причому в комісіонери можна взяти не лише загальносистемника, а й платника ЄП групи 3, а то й групи 2. Щоправда, щодо останнього врахуйте: єдиноподатник 2 групи не може надавати посередницькі послуги з продажу нерухомого майна, а також не може бути платником ПДВ.

Що важливо визначити в договорі з комісіонером? Для продажу товарів через комісіонера необхідно укласти договір комісії (ст. 1011 — 1028 гл. 69 ЦКУ).

Окрім основних пунктів договору, що визначають предмет правочину (вид товару, його обсяг, кількість, ціну продажу тощо), необхідно особливо застерегти про:

— строк і порядок перерахування виручки від комісіонера до комітента за проданий товар;

— розмір винагороди, строки і порядок її виплати.

При використанні цієї схеми єдиноподатник на підставі договору комісії передає посередникові товари, що належать йому, на реалізацію. При продажу товару виручка за реалізований товар надходитиме на рахунки комісіонера.

Важливо! У єдиноподатника-комітента дохід виникатиме на дату надходження на поточний рахунок грошових коштів від комісіонера (а не, скажімо, у момент отримання грошових коштів безпосередньо комісіонером від покупців).

Адже обсяг доходу єдинники визначають «за грошами». Згідно з п. 292.6 ПКУ датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів у грошовій (готівковій або безготівковій) формі. Виручка за поставлений товар сформує дохід у єдиноподатника в тому періоді, в якому зайде на рахунок підприємства.

Тож у договорі слід обумовити, що виручка за проданий товар має бути перерахована комісіонером протягом 30 — 40 днів (або іншої потрібної кількості днів, скільки потрібно до наступного року).

І при цьому вже усно

умовитися з комісіонером, що він це зробить уже наступного року

Комісіонер, виконавши таку умову договору, врятує підприємство на ЄП від перевищення в поточному році ліміту річного доходу єдинника в 5 млн грн. І потримає в себе виручку за товар, або її «критичну» частину (яка якраз і може призвести до перевищення річного обсягу доходу), на визначений у договорі строк.

Для комісіонера період перерахування виручки ролі не відіграє. Після того як товар буде продано, ці кошти значитимуться як заборгованість перед комітентом і можуть висіти в нього скільки завгодно. У доходах у комісіонера осяде тільки комісійна винагорода (п. 292.4 ПКУ). Сама ж виручка за товар до доходів комісіонера не включається (а в комісіонера-загальносистемника не враховується при розрахунку 20-мільйонного порога (див. лист ДФСУ від 19.10.2015 р. № 21976/6/99-99-19-0202-15).

Йому, навпаки, ще й добре — він може деякий час абсолютно безкоштовно користуватися вашими грошима.

Будьте уважні! Єдиноподатники груп 1 — 3 повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковою та/або безготівковою). Про це прямо зазначено в п. 291.6 ПКУ. Тобто будь-які негрошові розрахунки заборонені.

Тому укладати договір комісії на продаж з умовою про те, що комісіонер самостійно утримує свою комісійну винагороду із сум, отриманих ним від покупців, не можна. Такий взаємозалік заборгованостей податківці, напевно, прирівнюють до негрошових розрахунків. А отже, умови перебування на спрощеній системі (п. 291.6 ПКУ) будуть порушені. Тому ваші старання з «перенесенням» доходу підуть нанівець — адже за негрошові платник так само втрачає право на ЄП.

Таким чином, укладаючи договір комісії, відразу обумовте, що

комісійна винагорода надійде комісіонеро і окремим платеже

Єдиний мінус полягає в тому, що грошовими коштами за проданий товар єдиноподатник зможе скористатися тільки наступного року. Це слід врахувати при плануванні.

А ось єдиноподатникам, що займаються діяльністю з надання послуг, запропонований варіант з комісією не підійде, оскільки комісія з послуг не зовсім коректна (оскільки виконавець — комітент, а споживає послугу відразу покупець).

При постачанні послуг єдиноподатнику з «критичним» доходом може використати агентський договір або договір доручення.

Ще як варіант — попросити покупця укласти з «нашим» товаришем-посередником договір, але вже на придбання наших послуг. І гроші, звісно, притримати.

Наталія Адамович

Користуємося позикою більше 12 місяців

Уявимо, що єдиноподатник узяв у позику (отримав поворотну фіндопомогу строком на рік). Підходить строк повернення позики, але з грошима сутужно (а, може бути, насправді фінанси потрібні на більший строк). Ну а прострочення в погашенні, як відомо, може обернутися неприємностями. Адже до складу «єдиноподатного» доходу не включається сума поворотної фіндопомоги, отриманої і поверненої протягом 12 календарних місяців з дати її отримання (п.п. 3 п. 292.11 ПКУ). Тобто в дохід єдиноподатника не потрапляє короткострокова позика, яка протягом 12 місяців повернена.

Інакше якщо єдиноподатник-позичальник протягом 12 місяців фіндопомогу не поверне, її доведеться включити в «єдиноподатний» дохід у періоді, в якому спливуть 12 місяців (і, що прикро, надалі при поверненні позики дохід відкоригувати (зменшити) не вийде).

Але що ж можна зробити, якщо строки повернення позики невдовзі настануть? Оформляємо нову позику, кошти за якою пускаємо на погашення попередньої позики.

Таким чином, по-перше, вчасно повернемо позику за попереднім договором («закриємо» цей договір), тобто можна не переживати:

на повернену своєчасно (протягом 12 місяців) фіндопомогу не доведеться збільшувати «єдиноподатний» дохід

А по-друге, так зможемо далі продовжувати користуватися фінансами, як мінімум, ще 12 місяців. І якщо раптом знадобиться, то через рік аналогічну операцію «нова позика — під погашення старої» можна повторити.

І пару слів про те, якщо позика — готівкова.

Якщо позика — готівкова. У такому разі не забувайте, що діють «готівкові» обмеження з п. 6 розд. II «касового» Положення № 148. Тобто суб’єкти господарювання можуть здійснювати готівкові розрахунки протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами:

— між собою — у розмірі до 10 тис. грн. (включно);

— з фізособами — у розмірі до 50 тис. грн. (включно).

Тоді як платежі «понад» ці суми проводяться тільки через банки (безготівковим способом).

Причому такі вимоги поширюються і на фіндопомогу (лист НБУ від 07.02.2018 р. № 50-0007/7855).

Тому якщо позика готівкова і сума розрахунків дозволяє, то

«під» укладення нового договору «живі» грош можна не ганяти

Достатньо отримання нової позики оформити через ПКО (прибутковий касовий ордер), а повернення колишньої позики — через ВКО (видатковий касовий ордер).

Щоправда, врахуйте, що обмеження в 10/50 тис. грн. установлене з розрахунку на день і працює в обидві (!) сторони. Тобто враховуємо весь денний обсяг розрахунків з контрагентом: і якщо «платимо», і якщо, навпаки, самі «отримуємо» (див. лист НБУ від 24.03.2014 р. № 11-117/12189).

Тому якщо операцію «сюди-туди» здійснюємо в один день (тобто позику отримуємо і тут же повертаємо), то важливо сумарно (!) вписатися в «граничні» 10/50 тис. грн. (тобто ганяти сюди-туди можемо в половинчастому розмірі — лише по 5/25 тис. грн. на день). Тобто «5 тис. грн.» отрим увати і «5 тис . грн .» повертати ( разом «10 тис. грн.») або «25 тис. грн.» отримувати і «25 тис. грн.» повертати (разом «50 тис. грн.»).

А якщо раптом «горить» перерахувати відразу вмить на день по 10/50 тис. грн., на крайній випадок увечері можемо «отримати» за ПКО, вранці наступного дня за ВКО «віддати».

До речі, якщо хочемо пропустити готівкою «велику» позику, то отримання нової позики / повернення старої можна «розтягнути» (з урахуванням «щоденних» 10/50 тис. грн.) на декілька днів. Про те, що це не заборонено, говорять і контролери (БЗ 109.13).

Людмила Солошенко

Уникаємо РРО через договір доручення

Припустимо, покупець збирається покупку оплатити готівкою. Але для проведення готівкових розрахунків потрібен реєстратор розрахункових операцій (РРО). Прекрасно, якщо поблизу є платіжний термінал, що приймає готівку, і покупець сам за його допомогою зможе внести оплату. Але як бути, якщо термінала поруч немає, а шукати банк, щоб внести оплату, покупцеві вкрай незручно? До того ж він не може розрахуватися безготівкою, оскільки рахунку в банку в нього теж немає. Чи є спосіб оплати без застосування РРО?

Тоді вчинити можна так: передаємо гроші працівникові продавця за договором доручення, щоб він вніс їх продавцеві на банківський рахунок.

Тобто суть у тому, що покупець із працівником продавця укладає договір доручення (письмовий у довільній формі; такий договір не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню). При цьому покупець виступає довірителем, а працівник — повіреним (ст. 1000 ЦКУ). Причому

працівник у цьому договорі виступає як проста фізична особа (звичайний громадянин), а не як пре ставник продавця

І за таким договором покупець доручає працівникові внести від імені покупця гроші на банківський рахунок продавця.

Для цього покупець (довіритель) видає працівникові (повіреному) довіреність (ч. 1 ст. 1007 ЦКУ) у письмовій формі, що відповідає договору доручення, яка не потребує нотаріального посвідчення (ч. 1 ст. 245 ЦКУ), і грошові кошти (про що отримує від повіреного розписку).

У свою чергу, після внесення грошей на банківський рахунок повірений надасть довірителеві квитанцію каси банку, а можливо, і звіт (ст. 1006

ЦКУ), якщо надання останнього передбачено умовами договору доручення. У результаті за покупця гроші в банк віднесе стороння особа (див. рисунок).

Тоді згідно з п. 10 розд. II «касового» Положення № 148 розрахунки у випадку їх здійснення готівкою без відкриття поточного рахунку шляхом внесення готівки до каси банку:

— для сторони, що вносить готівку, є готівковими, а

— для сторони, яка одержує готівку, — безготівковими. А

оскільки для підприємства, яке одержує оплату на банківський рахунок, розрахунки будуть безготівковими, для їх здійснення не потрібен РРО

Таким чином, укладення договору доручення врятує від РРО.

Людмила Солошенко

Подарункові сертифікати в обхід 50 тис. грн.

А ось ситуація, яка більшою мірою характерна для роздробу.

Якщо готівкою за покупки розраховуються покупці — звичайні фізособи, не забувайте про «готівкове» обмеження з п. 6 розд. II «касового» Положення № 148. Пам’ятайте (!): суб’єкти господарювання можуть здійснювати готівкові розрахунки протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами зі звичайними фізособами (непідприємцями) — у розмірі до 50 тис. грн. (включно). Розрахунки «понад» таку граничну суму повинні здійснюватися лише безготівковим способом — через банки.

Але як оплатити більш значну покупку? Що можна зробити, щоб при цьому не порушити «готівкового» 50-тисячного обмеження?

Вихід може бути таким. Реалізуємо покупцям подарункові сертифікати (номіналом до 50 тис. грн.), якими вони потім зможуть оплатити «велику» покупку (вартістю «понад» 50 тис. грн.).

Тобто суть у тому, що продавець (юр чи фізособа ) з дійснює «е місію» подарункових сертифікатів (номіналом до 50 тис. грн.: ну, наприклад, номіналами «10», «20», «30», «40», «50» тис. грн.). Такі сертифікати реалізуються («пробиваються») покупцям окремими чеками РРО (кожен чек — на суму, що не перевищує «граничні» 50 тис. грн.). До речі, зауважимо, що ідентифікації (персоніфікації) покупців (тобто хто скільки придбав сертифікатів) у таких випадках, зазвичай, не передбачено. А тому неможливо підтвердити, що сертифікати придбавалися, наприклад , відразу в один день або поштучно в різні дні.

Надалі покупець, який бажає здійснити «велику» покупку (вартістю понад 50 тис. грн.), розраховується за неї подарунковими сертифікатами. Звідки на руках у покупця відразу декілька сертифікатів, продавця не повинно особливо хвилювати. Адже їх могли презентувати друзі-родичі покупця з нагоди його дня народження чи іншої врочистості. Врешті-решт їх збирати міг і сам покупець, придбаваючи поштучно в різні дні. Тоді

розрахунки за товари/послуги сертифікатами не є готівковими розрахунками і під «готівкове» 50-тисячне обмеження не підпадають

Тож при оформленні операцій з використанням сертифікатів готівкові обмеження не порушуються. Причому ні на етапі продажу сертифікатів (оскільки кожен чек на їх продаж не перевищував «граничних» 50 тис. грн.), ні на етапі отоварювання сертифікатів (оскільки при продажу товарів/послуг за сертифікати готівкові кошти взагалі не ходять).

І декілька слів з приводу обліку. Нагадаємо, що суть операції з продажу сертифіката полягає в оформленні передоплати за товар/послугу, а не в придбанні власне сертифіката. Тому в бухгалтерському обліку продаж подарункових сертифікатів відображається як звичайне отримання авансу, який ніяк не впливає на фінрезультат (а отже, і на податковоприбутковий облік). Тоді як у ПДВ-обліку нарахувати ПЗ (як з передоплати — першої події) доведеться.

Подальше погашення подарункового сертифіката (отоварювання) пройде в обліку як звичайна реалізація товару/послуги. Тобто вплине на фінрезультат і податковоприбутковий облік. А ось у ПДВ-обліку погашення сертифіката ніяк не відобразиться (лист ДФСУ від 21.10.2016 р. № 22779/6/99-99-15-03-0215).

Ну і про всяк випадок зауважимо, що 50-тисячне обмеження не поширюється на розрахунки, здійснювані з використанням електронних платіжних засобів (платіжних карток). Про це говорять і податківці (БЗ 109.13). А тому якщо «велику» понад 50-тисячну покупку покупець оплатить карткою, то обійтися можна і без сертифікатів — жодних запитань щодо суми платежу і готівкового обмеження в такому разі не виникне і поготів.

Людмила Солошенко

Як уникнути ЗЕД-пені

При експорті з постоплатою / імпорті з передоплатою важливі строки здійснення ЗЕД-розрахунків. Так, експортна виручка повинна надійти/товари — імпортовані протягом 180 календарних днів (ст. 1, 2 Закону № 185).

Інакше за кожен день прострочення нараховується пеня в розмірі 0,3 % від суми недонадходження, проте не більше всієї суми заборгованості, непогашеної нерезидентом (ст. 4 Закону № 185).

Але чи є способи уникнути ЗЕД-пені? Їх цілий «букет».

Звертаємося до суду або Експортно-кредитного агентства (ЕКА). Відлік граничних строків ЗЕД-розрахунків призупиняється і пеня за період такої призупинки не сплачується, якщо резидент (ст. 4 Закону № 185):

— звернеться з позовом до суду / Міжнародного комерційного арбітражного суду / Морської арбітражної комісії при ТВП про стягнення з нерезидента заборгованості, що спричинила порушення строків, і такий позов буде прийнятий до розгляду;

— звернеться в ЕКА із заявою про невиконання/неналежне виконання нерезидентом грошових зобов’язань за експортним ЗЕД-контрактом.

І якщо такі заходи здійснити ще до закінчення 180-денного строку, є шанс узагалі уникнути пені.

Отримуємо висновок Мінекономрозвитку.

Строк розрахунків може перевищувати граничні 180 днів (а отже, відкладеться і нарахування пені), якщо отримано відповідний висновок Мінекономрозвитку (ст. 1, 2 Закону № 185).

Утім, продо вження строку в такий спосіб можливе для окремих операцій: тільки за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерного постачання, гарантійного обслуговування, постачання складних технічних виробів і товарів спецпризначення (ст. 6 Закону № 185). При цьому всю процедуру регулюють Положення про порядок видачі висновків щодо продовження строків розрахунків за ЗЕД-операціями, затверджене наказом Мінекономіки від 18.01.2008 р. № 15 і Порядок продовження строків розрахунків за ЗЕД-операціями, затверджений постановою КМУ від 29.12.2007 р. № 1409.

Отримуємо довідку про форс-мажор від нерезидента. При форс-мажорі пеня не нараховується за весь період дії форс-мажорних обставин (ст. 6 Закону № 185). Тому для підтвердження форс-мажорних обставин за межами України необхідно отримати довідку-підтвердження від нерезидента. Про перелік форс-мажорних обставин, форму «форс-мажорної» довідки й організацій, уповноважених видавати її в ряді країн, зокрема, говорилося в листі ДПАУ від 10.08.2004 р. № 15183/7/23-5317.

Переведення боргу нерезидентом (видача перевідного векселя). Якщо нерезидент не може вчасно розрахуватися за експорт/отоварити (або повернути) імпортну передоплату, то він може перевести борг іншого нерезидента, який погасить борг. Тобто в такому разі укладається угода про переведення боргу між двома нерезидентами: первісним боржником і новим.

Хоча можна обійтися і без такої угоди про переведення боргу, а просто за домовленістю сторін замінити в контракті особу, відповідальну за проведення розрахунків, і подати копії такої додаткової угоди в банк, що контролює ЗЕДрозрахунки.

Переведення боргу можна здійснити і шляхом видачі перевідного векселя іншому нерезиденту

Векселедавцем такого векселя буде нерезидент-боржник, а платником за векселем — інший нерезидент. Про вексельні розрахунки потрібно підписати додаткову угоду до контракту і копію такої додаткової угоди з копією векселя надати до банку, щоб при оплаті векселя операцію зняли з контролю.

Врахуйте: один лише факт видачі нерезидентомборжником векселя без його оплати не вирішить проблеми з ЗЕД-пенею. Важливо, щоб ще в 180-денний строк вексель був оплачений, тоді банк зніме операцію з контролю.

Відступаємося правом вимоги іншому нерезиденту. Резидент може на платній основі відступитися правом вимоги боргу за ЗЕД-контрактом іншому нерезиденту, від якого отримати оплату, яка дорівнює сумі боргу. Тоді в Україну надійде жива інвалюта. Щоправда, про такі домовленості доведеться повідомити банк для зняття операції з валютного контролю.

Здійснюємо ЗЕД-залік. Нагадаємо, що НБУ введена заборона на ЗЕД-залік для інвалют 1 групи Класифікатора і російських рублів (п. 4 постанови Правління НБУ від 13.12.2016 р. № 410). А ось

за іншими групами інвалют залік можливий, якщо сума зобов’язань, що зараховуються, не перевищує еквівалент 500 тис. доларів США

Тому можна укласти зустрічні контракти в інвалютах 2-ї (окрім російських рублів) або 3-ї групи Класифікатора і в межах допустимої суми проводити залік.

Укладаємо договір поруки. Ще один з варіантів вирішення проблеми — укласти договір поруки з іншим нерезидентом-поручителем, який за боржника-нерезидента погасить борг. Копія такого договору подається до банку для зняття операції з валютного контролю й обґрунтування надходження грошей від третьої особи.

Міняємо «імпорт» на «імпорт без ввезення». Якщо передоплачений імпортний товар поки що не ввезений, то

можна перепродати такий товар без ввезення (прямо «за кордоном») іншому нерезиденту

Для цього з іншим нерезидентом укладають новий («експортний») контракт, а в «імпортний» контракт вносять зміни, визначивши в ньому новим адресатом (одержувачем товару) іншого нерезидента.

Копії всіх документів надають до банку, щоб при надходженні оплати від іншого нерезидента заборгованість була знята з контролю (п. 3.6 Інструкції № 136, п. 3 Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України, затвердженого постановою КМУ від 05.12.2007 р. № 1392).

Змінюємо контракт на бартерний. Якщо за експортним контрактом у нерезидента немає коштів, щоб розрахуватися за товар, але є товари, якими він може «оплатити» постачання, то

сторони можуть домовитися про перегляд способу розрахунків і зміну експортного контракту на бартерний

Зазначимо, що перебіг строку для нарахування пені це не зупинить, оскільки для ввезення імпортної частини за ЗЕД-бартером відведені ті ж 180 днів (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі ЗЕД» від 23.12.98 р. № 351-ХIV). Проте можна уникнути пені, якщо встигнути ввезти товари в 180-денний строк.

Зменшуємо (перерозподіляємо) ціну на користь відсотків за товарним кредитом. Якщо нерезидент готовий «частково» в строк розрахуватися за товар (а частково — пізніше за граничні строки), то можна оформити контракт на умовах товарного кредиту і загальну суму за контрактом перерозподілити таким чином:

— зменшити (адекватно) контрактну ціну (до суми, яка може бути погашена нерезидентом протягом 180 днів), тоді як

— інша частина вартості товарів оплачуватиметься нерезидентом у вигляді відсотків за товарним кредитом (строки погашення яких визначають у договорі і від яких відлічуватиметься свій граничний ЗЕД-строк).

Укладаємо договір консигнації з режимом тимчасового вивезення. Якщо нерезидент неплатоспроможний, то можна укласти з ним посередницький договір консигнації на реалізацію товару. І вивозити такий товар у режимі тимчасового вивезення до моменту фактичного продажу товару нерезидентом. Потім оформлятиметься звичайна експортна митна декларація, від дати якої почнуть відлічуватися 180 днів.

Людмила Солошенко

Перелік основних документів, що використовуються у книзі

ГКУ — Господарський кодекс України.

КАСУ — Кодекс адміністративного судочинства України.

КЗпП — Кодекс законів про працю України.

ККУ — Кримінальний кодекс України.

ПКУ — Податковий кодекс України.

ЦКУ — Цивільний кодекс України.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

Закон про госптовариства — Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.

Закон про індексацію — Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.91 р. № 1282-XII.

Закон про охорону праці — Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII.

Закон про ТОВ — Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 р. № 2275-VIII.

Закон № 185 — Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 г. № 185/94-ВР.

Закон №  400 — Закон Украї ни « Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.97 р. № 400/97-ВР.

Закон № 2464 — Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

Порядок № 1078 — Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078.

Перелік №  1170   — Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170.

Інструкція № 5 — Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5.

Інструкція № 136 — Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою правління НБУ від 24.03.99 р. № 136.

Інструкція № 449 — Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Мінфіну від 20.04.2015 р. № 449.

Методрекомендації № 2 — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені наказом Мінфіну від 10.01.2007 р. № 2.

Методрекомендації № 561 — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Мінфіну від 30.09.2003 р. № 561.

Норми № 43 — Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.98 р. № 43.

Положення № 53 — Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затверджене наказом Держгірпромнагляду від 24.03.2008 р. № 53.

Положення № 88 — Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну від 24.05.95 р. № 88.

Положення № 148 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління НБУ від 29.12.2017 р. № 148.

Порядок № 11–1 — Порядок обміну інформацією про відомості, що містять ознаки використання праці неоформлених працівників та порушень законодавства про працю, затверджений постановою Пенсійного фонду від 29.05.2017 р. № 11-1.

Порядок № 524 — Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затверджений наказом Мінфіну від 02.06.2015 р. № 524.

Постанова № 15 — постанова Пленуму ВСУ від 08.10.2004 р. № 15.

УПК № 127 — Узагальнююча податкова консультація, затверджена наказом ДФСУ від 16.02.2012 р. № 127.

УПК № 590 — Узагальнююча податкова консультація, затверджена наказом ДФСУ від 06.07.2012 р. № 590.

Ця книга не може бути використана (тиражована) або передана третім особам у будь-якій формі і будь-яким способом без дозволу автора. За порушення авторських прав правопорушники можуть бути притягнуті до відповідальності, передбаченої ст. 50 — 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 431, 432 Цивільного кодексу України, ст. 176 Кримінального кодексу України.