Реклама в обліку

Рекламуємо правильно

Не бажаючи зачепити професійних рекламістів, перефразуємо відомий вислів так: ніщо не обходиться покупцям так дорого і не цінується ними так дешево, як реклама… ☺ Ніхто не любить і не хоче, щоб його називали «цільова аудиторія», проте кожен прислухається до слушної рекомендації або без вагань купить товар, що «випадково підвернувся», який йому «звідкись знайомий»! Про правову сторону цього фокусу поговоримо детальніше.

Олександр Голенко, податковий експерт

Не лукавитимемо: як і будь-який продукт (тобто товар — див. нижче), ця стаття і книга у цілому орієнтовані на конкретного споживача — бухгалтера. А не на професійного рекламіста. Тому ми утримаємося як від порожньої (псевдо)маркетингової балаканини, якою зазвичай зловживають останні у процесі «замоложування» замовника, так і від їх нав’язливого сленгу. Головне — і це знає кожен профі-рекламіст — вибір остаточного рекламного рішення завжди залишається за вами — замовником.

Що (не) вважається рекламою — потрібне не закреслювати

Почнемо з того, що ж власне рекламою є, а що ні. Це украй важливо сьогодні навіть не так з точки зору податкових наслідків (що було до того, як

«обухгалтерився» розд. ІІІ ПКУ), як «з іншого кінця». Адже щодо реклами певних товарів (найпоширеніші з них — алкогольні напої та тютюнові вироби) законом установлені жорсткі обмеження з болючими адмінгоспсанкціями за їх порушення. І від того, як буде кваліфіковане викладення тих же тютюнових виробів на вашій торговельній точці — як представлений на вітрині асортимент товарів чи як їх реклама — залежить, чи дасте ви підстави занадто пильним у таких випадках органам Держпродспоживслужби (це нова назва колишньої Держспоживінспекції) зробити спробу застосування до вас санкцій ст. 22 Закону № 2899.

Отже, відповідно до основного документа в цій сфері — Закону про рекламу (див. його абз. одинадцятий ст. 1):

реклама — інформація про особу чи товар, розповсюджена в будьякій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо та их особи чи товару

До речі, згідно з абз. двадцять першим ст. 1 «товар» — це будь-який предмет госпобороту, тобто не тільки продукція, а й роботи, послуги, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності, іншими словами: «все, все, все»!

Зверніть увагу: по-перше, реклама — це інформація, а по-друге, вона може бути рекламою не тільки власне товару, а й певної особи (як правило, виробника або безпосереднього продавця).

Зважаючи на виняткову важливість ідентифікації реклами, цьому питанню приділено окрему ст. 9 Закону про рекламу, у тексті якої ми акцентуємо вашу увагу, з одного боку, на ч. 1, що приписує, щоб для ідентифікації певної інформації як реклами остання мала бути чітко відокремлена — увага! не тільки формально, але, що головне, — у сприйнятті споживача.

З іншого боку — торкаючись «інформації про особу» — звертаємо вашу увагу на ч. 6 цієї самої статті, що не вважає рекламою розміщену на внутрішній поверхні приміщення або на зовнішній поверхні будівлі чи споруди, — увага! не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться ваше власне (або орендоване) приміщення, біля входу до такого приміщення вивіску чи табличку з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає з такого найменування), час роботи.

У додаток до цього в ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу зазначено: не вважається рекламою розміщення інформації про виробника товару та/або товар — увага! — у місцях, де такий товар реалізується або надається споживачам, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці. Ця норма може врятувати вас від причіпок органів Держпродспоживслужби щодо тих товарів, реклама яких заборонена — наприклад, тютюнових виробів, але щодо останніх у ст. 16 Закону № 2899 установлено спеціальне обмеження (про це нижче).

«Правдива реклама» — не оксюморон

Зверніть особливу увагу на жорстку вимогу, що висувається власне до рекламної інформації в ч. 1 ст. 10 Закону про рекламу: заборонена недобросовісна реклама. Причому законодавець сформулював суть цього критерію не «в тілі» цієї статті, а в абз. сьомому ст. 1 Закону про рекламу — за допомогою вельми «гумового» визначення:

недобросовісна реклама — реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи сусп льству внаслідок неточності, не остовірності, двозначності, перебільш ння, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження

Важливе те, що рішення про визнання реклами недобросовісною уповноважені приймати органи Держпродспоживслужби (ч. 3 ст. 10; ст. 26 Закону про рекламу). І на цій підставі згідно з ч. 3 ст. 27 Закону про рекламу — звертатися до суду з позовом про заборону і публічне спростування (у порядку ст. 28 Закону про рекламу), зокрема, недобросовісної реклами. Крім того, якщо ви — рекламодавець (тобто особа — замовник реклами — див. абз. чотирнадцятий ст. 1

Закону про рекламу), і якщо причиною кінцевої недобросовісності реклами була надана вами виробнику реклами недостовірна інформація, то згідно з п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону про рекламу вина покладається на вас. А це загрожує вам адмінгоспсанкцією у вигляді штрафу в розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами, а за повторне порушення протягом року — у подвійному розмірі такого штрафу, тобто десятикратної вартості реклами (ч. 4 ст. 27 Закону про рекламу). Порядок визначення базової вартості реклами регламентовано в чч. 5 — 7 ст. 27 Закону про рекламу.

Ураховуючи дорожнечу реклами, суми штрафів виходять неабиякими, тому судові спори з цього приводу нерідкісні, але тут звертаємо вашу увагу ось на що. Не варто особливо розраховувати на неуважність або некомпетентність (у плані достовірності вашої реклами) тих же органів Держпродспоживслужби. Ваші конкуренти не сплять: вони із задоволенням і користю для себе миттєво використають будь-який подібний привід, щоб ударити по вашому іміджу — у тому числі шляхом подання скарги зазначеному органу. А останній залучає експертів. Загалом, якщо не хочете ризикувати та підставлятися — не жартуйте з цим!.. /

Також звертаємо вашу увагу на ст. 4, ст. 7 і ст. 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. № 236/96-ВР, в яких забороняється відповідно:

(1) використання рекламних матеріалів, що маскують вас під чужий бренд;

(2) так звана порівняльна реклама (у якій ви, наприклад, стверджуєте, що ваш миючий засіб кращий за… не «інший порошок», а зазначаєте конкретну назву останнього);

(3) розповсюдження рекламної інформації, що може бути розцінена як така, що вводить в оману (наприклад, про особливо низький рівень цін у вашому закладі). До речі, характеристики (3) дуже близькі до ознак недобросовісності Закону про рекламу.

Узагалі-то кажучи, за такі порушення ст. 21 цього Закону передбачає абсолютно дикий розмір штрафу, що накладається органами АМКУ: «п’ять відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф» (якщо доходу немає — у розмірі до 170 тис. грн.) /.

Що стосується (3), візьміть на замітку: для аптечних установ на виконання постанови ВАСУ від 18.06.2013 р. № К/800/19905/13 з Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом МЗУ від 21.10.2011 р. № 723, таки була виключена колишня заборона на використання в найменуванні, вивісці, торговельному знаку або рекламі закладу тверджень про рівень цін в аптеці чи її соціальну спрямованість.

До речі, все це (як у сенсі ідентифікації реклами, так і у сенсі достовірності рекламної інформації) стосується й комерційних електронних повідомлень (див. ч. 4 ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 р. № 675-VIII).

Зовнішня реклама, чи «вирвиоко»…

Незважаючи на розмаїття рекламних засобів, Закон про рекламу ділить їх усіх (хоча по суті під таку класифікацію підпадають тільки оффлайн-рекламоносії), так би мовити, за «територіальним» принципом — на зовнішню та внутрішню.

Спершу процитуємо абз. шостий ст. 1 Закону про рекламу:

зовнішня реклама — реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях — рекламоносіях, розм щених на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг

Розміщення зовнішньої реклами регламентоване ст. 16 Закону про рекламу, а також окремим підзаконним актом — Типовими правилами № 2067 (на підставі яких — із певною мірою відповідності / — затверджені подібні документи на місцях). З цієї причини ми не станемо тут глибоко розбирати обмеження та заборони на розміщення зовнішньої реклами (хоча в ч. 5 ст. 16 Закону про рекламу чорним по білому написано: «перелік обмежень і заборон з розміщення зовнішньої реклами, установлений цим Законом, вичерпний»)… Проте в статті на с. 42 ми ще повернемося до цієї теми на прикладі розміщення рекламної конструкції. Але…

Давайте відверто. Якщо для реалізації рекламних амбіцій вашому підприємству замало Інтернету (тобто засобів інтернет-маркетингу) і власної вітрини (якщо це суб’єкт торгівлі), то, можливо, ваш товар нікому не потрібний вам слід не нарікати тільки на низьку результативність реклами, а підійти до питання ширше і зайнятися маркетинговими заходами в повному обсязі?..

У крайньому випадку почніть з оренди існуючих рекламних площ (благо сьогодні хоч із цим проблем немає /). Оцініть віддачу.

До речі, якщо ваше підприємство має у своєму розпорядженні транспортні засоби (ТЗ), то відносно бюджетний варіант — це розміщення реклами на них. Адже сьогодні досить дотриматись вимог ст. 18 Закону про рекламу (про відповідність міркуванням безпеки і правилам дорожнього руху, при забороні на відтворення чи імітацію кольорографічних схем спеці оперативних ТЗ, на нанесення світловідбиваючих матеріалів, на світло-звукові сигнали, що її супроводжують, і на перешкоду огляду з салону ТЗ), але головне — ані узгоджень, ані дозволів на це отримувати не треба (ч. 3 цієї ж статті).

Що ж до внутрішньої реклами (абз. третій ст. 1; ст. 17 Закону про рекламу ) — то бто такої, що розміщується всередині будівель і споруд (зрозуміло, крім інформації про товари та їх виробників на місцях торгівлі, що рекламою не вважається згідно з ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу — про це зазначено вище, але з особливим обмеженням для тютюнових виробів, про що буде зазначено нижче) — тут заборон істотно менше. Заборонено її розміщення (крім соціальної) у приміщеннях держорганів та органів місцевого самоврядування, дитсадках, школах і спеціалізованих закладах освіти. Для розміщення внутрішньої реклами в інших приміщеннях достатньо згоди їх власників.

Заборони та обмеження реклами

Крім нашого попередження щодо недобросовісної реклами, закони встановлюють й інші прямі обмеження в цій сфері.

Почнемо із Закону про рекламу та його ст. 8. Зокрема:

(1) ціни і тарифи в рекламі зазначаються виключно у гривні;

(2) реклама знижок і розпродажів повинна містити відомості про місця і дати початку і закінчення акцій, а також про відсоток знижки;

(3) реклама конкурсів, лотерей, розіграшів та інших подібних рекламних акцій повинна містити інформацію про місце та час їх проведення, а якщо умови вимагають попереднього ознайомлення — про джерело такої інформації, причому в разі зміни цих даних — подаватися точно в такому самому порядку;

(4) якщо рекламовані товари (у їх широкому розумінні цього Закону) та/або їх реалізація підлягають ліцензуванню або сертифікації, то без надання рекламодавцем відповідного документа розповсюджувачу реклами останній розповсюджувати її не має права. Зверніть на цей момент особливу увагу перш за все, якщо рекламуєте такі товари, як алкоголь і тютюн.

У зв’язку з цим звертаємо вашу увагу на встановлені у ст. 22 Закону про рекламу заборони реклами алкогольно-тютюнових товарів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими такі товари випускаються.

Але тут давайте сфокусуємося тільки на приписах, що стосуються рекламодавців-торговців, оскільки, по-перше, розповсюджувачі реклами, для яких така діяльність, — хліб насущний, а по-друге, виробники таких товарів, які ризикують величезними сумами рекламних бюджетів, — ті та й інші знають усі подібні заборони напам’ять. А ось для «самостійних» рекламістів не обмежимося лише зауваженням, що найбільш жорсткі обмеження стосуються реклами тютюнових виробів, а ще й перерахуємо, що, зокрема, не можна:

— рекламувати тютюн і його куріння засобами навіть внутрішньої (і, звісно, зовнішньої) реклами, на транспорті та в Інтернеті (див. також ст. 16 Закону № 2899);

— зображати тютюнові вироби (і процес куріння), а також відповідні знаки на інших товарах, не пов’язаних з курінням, і взагалі на рекламі будьяких товарів і послуг;

— проводити акції з обміну тютюнових виробів на будь-які інші товари, роботи, послуги;

— робити придбання тютюнових виробів умовою для участі в розважальних заходах (лотереях, іграх, конкурсах).

За порушення цих заборон рекламодавцю загрожує зазначена вище адмінгоспсанкція у вигляді штрафу в розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами, а за повторне порушення протягом року — у подвійному розмірі такого штрафу, тобто десятикратної вартості реклами (ч. 4 ст. 27 Закону про рекламу).

Додаткові жорсткі обмеження реклами конкретно тютюнових виробів установлено у ст. 16 Закону № 2899. Для рекламістів-«самостійників» вкажемо перш за все на заборони:

— усіх видів реклами та спонсорства (див. ст. 5 Закону про рекламу);

— безоплатної роздачі (у тому числі для дегустації) та обміну (аналогічно ст. 22 Закону про рекламу);

— розміщення інформації про тютюнову продукцію та її виробника на місці торгівлі або надання споживачам, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення –

за винятком одного плаката розміром не більше 40 х 30 см на одне місце торгівлі з текстовою інформац єю про асортимент тютюнових виробів, що продаються, та їх ціни

— розміщення інформації про тютюнові вироби і відповідні знаки в місцях проведення розважальних заходів, роздрібної торгівлі, автотранспортних засобах і обладнанні;

— розсилки повідомлень (поштових, e-mail, SMS), розповсюдження відеоматеріалів та ігор, розміщення інформації в Інтернеті з метою стимулювання продажів;

— використання в рекламі нетютюнових виробів напису, малюнка чи будь-якого іншого зображення, повідомлення, що повністю або частково ідентифікуються або асоціюються з тютюновим виробом, знаком для тютюнових виробів або їх виробником;

— увага! — на «інші заходи прямого і непрямого стимулювання продажів тютюнових виробів та вживання тютюну». Зрозуміло, що під такі «заходи стимулювання» підпадає взагалі будь-яка їх реклама…

Так, дикий розмір адмінгоспсанкції, передбаченої абз. тринадцятим ч. другої ст. 20 Закону № 2899 за «порушення заборони щодо реклами, стимулювання продажів і спонсорства тютюнових виробів» — від 30 тис. грн. до 50 тис. грн. — відіб’є у вас геть будь-яку рекламну активність…

Адже плюс до цього на посадових осіб накладаються адмінштрафи згідно зі ст. 1563 КпАП: за протизаконну рекламу тютюнових виробів та/або їх спонсорство, рекламу нетютюнових виробів із зображенням тютюнових чи процесу їх куріння — від 1700 грн. до 4250 грн.; за ті самі правопорушення повторно протягом року — від 3400 грн. до 5950 грн.

Якщо вам цього мало, то нагадаємо, що згідно з ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу рекламодавці алкоголю та тютюну зобов’язані витрачати на виробництво і розповсюдження соціальної реклами про шкоду куріння і зловживання алкоголем не менше 5 % коштів, витрачених ними на розповсюдження алкогольно-тютюнової реклами. Але це окрема тема (див. с. 45). До речі — вельми неоднозначна…

Зауважимо, що заборони та обмеження щодо реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації встановлено у ст. 21 Закону про рекламу, зброї — в його ж ст. 23.

До речі, усі штрафи за порушення законодавства про рекламу та порядок їх накладення в актуальному і систематизованому вигляді перелічено в Порядку № 693.

І останнє про заборони Закону про рекламу. Якщо ви плануєте розчулити споживача використанням у своїй рекламі дітей, то нехай вас зупинить ст. 20 цього Закону, яка прямо забороняє використовувати в рекламі:

— зображення дітей, які споживають «дорослу» продукцію, або в небезпечних ситуаціях, реальне повторення яких небезпечно, вибухових пристроїв, зброї (у тому числі іграшкової, нагадаємо до речі, що ст. 153 Закону № 481 забороняє торгувати іграшками, що імітують тютюнові вироби);

— інформацію:

(а) що підриває авторитет дорослих;

(б) що закликає дітей до купівлі чи до прохання про неї;

(в) що провокує уявною загальнодоступністю покупки;

(г) що викликає у них відчуття неповноцінності;

(ґ) що завдає їм моральної чи фізичної шкоди або

(д) що нав’язує уявне відчуття переваги від володіння товаром.

Насамкінець нам залишилося нагадати, що нинішня редакція ст. 6 Закону про рекламу відсилає до ст. 26 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. № 5029-VI, згідно з ч. 1 якої: «рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіоі візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця»...

Сподіваємося, що з цієї статті ви зробите правильні висновки.

Підготуйтеся правильно до рекламної акції

Реклама — це імідж, престиж, конкурентоспроможність, майбутній прибуток і фактично наука! Навіть якщо ви виробляєте найкращий товар чи послугу у світі, хто про це знає? У вас є бажання, щоб про нього говорило все місто, країна і купували тільки у вас? Тоді вам потрібна реклама! Але й тут не все буває гладко.

Лариса Акімова, податковий експерт

Отже, у нашій статті ми розглянемо:

— які потрібно підготувати документи для проведення рекламної акції;

— як краще оформити безоплатну роздачу товару, знижки і розпродажу.

Зауважимо одразу: у нормативних документах ви не знайдете рекомендацій, як правильно документально оформити рекламну акцію. Законодавчо це питання не врегульоване. Керівник підприємства має на меті збільшити продажі та прибуток, але ваша мета — щоб отриманий прибуток не був «з’їдений» податками і штрафами під час перевірки.

Організація рекламної акції на підприємстві вимагає документального оформлення. По суті, ви доводите зв’язок понесених витрат на рекламу із госпдіяльністю підприємства. Умовно ми поділили проведення рекламної акції на 3 етапи. Вам буде цікаво з ними ознайомитися.

Етап перший. Підготовчо-документальний

1. Звичайно ж, без наказу керівника про проведення рекламної акції не обійтися.

Наказ керівника повинен містити таку інформацію:

— мета проведення реклами.

Наприклад: з метою збільшення обсягів продажів і отримання доходів;

— дата, місце проведення.

Наприклад: з 15.07.2016 по 16.07.2016 р. за адресою…

А якщо говорити про розіграш призів, то важливо чітко обмежити час. Наприклад: з 16:30 до 18:00 15.07.2016 р. за адресою…;

— призначити відповідальних працівників і встановити строки виконання, а саме: хто відповідає за всю рекламну акцію, а хто на ділянках, хто готує кошторис, хто — документи і матеріали для рекламної роздачі, визначає матеріально відповідальних осіб, хто готує звіт про результат проведення акції;

— якщо ви безоплатно роздаватимете товар, проводитимете розпродаж, продаватимете товар зі знижкою, то ви повинні зазначити так само найменування (крім розпродажу всіх товарів), кількість, місце і час;

— на завершення — підпис керівника і всіх, хто бере участь (позначені у наказі).

Це невичерпний перелік інформації для наказу. Адже кожна рекламна акція має свої особливості.

Наприклад, при оформленні знижки чи розпродажу так само важливим є зазначити в наказі розмір знижки до попередньої ціни реалізації. А якщо проводиться рекламний розіграш призу/ів, додатково є сенс скласти наказ про те, хто із співробітників буде присутній під час проведення і вручення призу/ів, де і коли проходить захід.

2. План проведення рекламної акції.

Буде корисним, якщо рекламна акція поділена на декілька етапів. У цьому випадку потрібно призначити відповідальних осіб на кожну ділянку із зазначенням строків проведення заходів.

Наприклад: за розміщення рекламного оголошення про проведення акції (у ЗМІ) — відповідальна особа і строк; за роздачу рекламних листівок (буклетів) — відповідальна особа і строк; безоплатно роздає товар тощо.

Підприємства, які регулярно проводять рекламні кампанії, зазвичай мають у своєму арсеналі Положення про проведення рекламних заходів, в якому описують порядок проведення акцій, знижок, розпродажів, розіграшів тощо.

3. Бюджет або кошторис витрат на рекламну акцію.

Затверджується керівником підприємства. В основному кошторис готується в табличній формі з обов’язковим переліком асортименту і кількості товарів або продукції власного виробництва, матеріалів (якщо це листівки, буклети тощо), що роздаватимуться в рекламних цілях. А якщо говорити про знижку і розпродаж, то обов’язково зазначте розмір знижки. Знову ж таки, бувають ситуації, коли оформляти такий документ немає сенсу, наприклад: розпродаж усього асортименту товару в роздрібній мережі.

Етап другий. Документальне оформлення

Безоплатна роздача. Матеріально відповідальна особа отримує на складі продукцію, товар, матеріали для безоплатної роздачі. Відпуск таких товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) із складу оформляють одним із наступних документів: накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11); актом прийому-передачі матеріалів (форма № М-7) (наказ Мінстату «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів» від 21.06.96 р. № 193).

Документи складаються в двох екземплярах і підписуються матеріально відповідальними особами, які відповідають за склад (передав) і безоплатну роздачу ТМЦ (отримав). На додаток, згідно з п. 3.5 розділу 3 Методрекомендацій № 2* рекомендується оформляти безоплатно отримані ТМЦ прибутковим ордером (форма № М-4) або товарно-транспортною накладною (ТТН).

* Див. Методрекомендації № 2 (Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів від 10.01.2007 р., № 2).

Підготовка саме таких документів — не догма, тим більше для звичайних підприємств. Ви можете оформити відпуск ТМЦ зі складу своїми документами, але з урахуванням вимог ст. 9 Закону № 996.

Як бути, якщо не все було роздане під час проведення акції? Звичайно, залишки ТМЦ потрібно повернути на склад так само з оформленням накладної. Після завершення акції матеріально відповідальна особа зобов’язана надати до бухгалтерії Акт про результати безоплатної роздачі товару.

Знижки та розпродажі. Перш ніж перейти до знижок і розпродажу, давайте звернемося до Закону про рекламу. Згідно з п. 5 ст. 8 цього Закону:

реклама про знижку цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про місце, дату початку і закінчення знижки цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару

Ми вже звертали вашу увагу на те, що ця інформація повинна міститися в наказі на проведення рекламної акції.

Так-от, при продажу зі знижкою необхідно дотримуватися додаткових умов (п. 4 ст. 15 Закону про захист прав споживачів). «Знижка» або «зменшена ціна» використовується в таких випадках:

— якщо вони застосовуються до продукції, що реалізується безпосередньо суб’єктом господарювання;

— якщо вони застосовуються протягом певного та обмеженого періоду часу;

— якщо ціна продукції нижча, ніж її звичайна ціна.

А вживати поняття «розпродаж» або будь-які інші, аналогічні йому, дозволяється в разі дотримання таких умов (ч. 5 ст. 15 Закону про захист прав споживачів):

1) якщо здійснюється розпродаж усіх товарів у межах певного місця або чітко визначеної групи товарів;

2) якщо тривалість розпродажу обмежена в часі;

3) якщо ціни товарів, що підлягають розпродажу, менше їх звичайної ціни.

На додачу до всього зазначеного вище:

після публічного оголошення про знижку/розпродаж, перед початком проведення акції, роздрібному підприємству необхідно оприлюд ити інформацію про старі ціни до і про нові після знижки чи розпродажу

Ця норма закріплена в ч. 6 ст. 15 Закону про захист прав споживачів.

Яким чином потрібно проінформувати покупців про зміну ціни?

З цією метою необхідно закреслити попередню ціну і позначити нову з урахуванням знижки на ярликах, цінниках, етикетках тощо кожної одиниці товару. А якщо немає такої можливості, то нові ціни відображаються шляхом наклеювання їх безпосередньо на попередні. Які штрафи загрожують за порушення перелічених правил? А вони, скажімо так, можуть бути доволі значними. Поглянемо на деякі з них:

— за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію чи продавця (п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів») штрафні санкції становитимуть 30 % вартості партії товарів, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 5 нмдг;

— за розповсюдження інформації, що вводить в оману про ціну та знижку на товар, є недобросовісною конкуренцією і тягне за собою накладення штрафу в розмірі 5 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передує року, в якому застосовується штраф (ст. 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. № 236/96-ВР);

— так само за порушення правил торгівлі карають адмінштрафами (ч. 1 ст. 155, ч. 1 ст. 1552, ч. 3 ст. 1561 КУпАП).

Етап третій. Завершальний

Насамкінець складається звіт про проведення рекламної акції. Відповідальна особа надає на затвердження керівнику звіт про фактичні витрати на її проведення. У ньому повинна фігурувати інформація про фактичну роздачу безоплатного товару, реалізацію товару зі знижкою, результат розпродажу. Було б добре мати так само документи, що підтвердили б підвищення попиту на товар після проведення рекламної акції, але через деякий час. Звіт про проведення рекламної акції є її завершальною фазою.

Майте на увазі, що від правильності та своєчасності складання документів на проведення рекламної акції залежатиме відображення відповідних операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Висновки

• Без оформлення наказу керівника на проведення рекламної акції не обійтися.
• Реклама про проведення акції повинна містити інформацію про місце, час початку та закінчення, а так само розмір знижки до попередньої ціни.
• У публічному оголошенні про знижку/розпродаж до споживача обов’язково доводиться інформація про ціни до і після знижки/розпродажу.
• Після завершення акції обов’язково складіть звіт про результати її проведення.

Безоплатне розповсюдження зразків товарів

Безоплатна передача зразків товарів потенційним покупцям є сьогодні одним з найбільш поширених способів реклами серед виробників і торговельних організацій. Усім знайомо, як привабливо виглядають полиці супермаркетів з манливими пропозиціями отримати дарунок. Припустимо, купуєш баночку кави і отримуєш у дарунок чашку чи безоплатний набір пластикового посуду при купівлі саме цієї мікрохвильової печі… Адже будь-кому буде приємно отримати що-небудь безкоштовно. За цими, напевно результативними рекламними заходами криється нелегка робота бухгалтерії. Адже безоплатна роздача продукції завжди була на особливому контролі податківців. Як правильно бухгалтеру відобразити такі операції в обліку, які податкові наслідки виникають при безоплатній роздачі продукції, розповімо в нашій статті.

Наталя Альошкіна, Лілія Ушакова, податкові експерти

Уже давно стали популярними промоакції, коли потенційним покупцям роздаються пробні зразки товару. Цей захід отримав свою назву — семплінг (sampling — відбір проб). Проводяться такі акції для того, щоб потенційні покупці ознайомилися з новим товаром. Саме можливість безоплатно отримати товар дозволяє покупцю підібрати те, що йому потрібне. Тобто вигоди таких заходів очевидні для обох сторін: як для рекламодавця, так і для потенційного покупця. А що буде в обліку рекламодавця, давайте розбиратися.

Податок на прибуток

Далеко не новина, що з 2015 року податковоприбутковий облік повністю орієнтований на бухгалтерський. Тобто перш за все розраховуємо фінансовий результат за звітний період за правилами бухгалтерського обліку, а потім отриманий результат коригуємо на податкові різниці, передбачені розд. I, II, III і ХХ ПКУ. Зверніть увагу, норми ПКУ не містять жодних вимог коригування фінансового результату за операціями безоплатної передачі товарів. Тому

операції з безоплатної передачі товарів відображають у податковоприбутковому обліку виключно за бухгалтерськими правилами

Проте є виняток, що стосується тільки підприємств, зобов’язаних* проводити коригування, передбачені розд. III ПКУ. Вони збільшують свій фінрезультат до оподаткування на суму коштів або вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного періоду неприбутковим організаціям у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року (п.п. 140.5.9 ПКУ). Тому таким підприємствам безоплатну передачу рекламних зразків слід проводити з урахуванням їх отримувача.

* Зобов’язані проводити такі коригування високодохідники з обсягом доходу понад 20 млн грн. за звітний рік, а також малодохідники з доходом менше 20 млн грн. за рік, які прийняли таке рішення добровільно (п. 134.1 ПКУ).

Податок на додану вартість

Які наслідки для цілей ПДВ операцій з безоплатного розповсюдження зразків товару у межах рекламної акції? Одразу відповімо: по-перше, податкові зобов’язання з ПДВ виникають на дату постачання товарів, по-друге, на суму вхідного ПДВ

«компенсуючі» зобов’язання не нараховуються. Тобто при безоплатній передачі товарів зобов’язання з ПДВ виникають один раз. А тепер про усе по черзі.

1. Податкові зобов’язання з постачання товару. Безоплатне розповсюдження зразків товарів під час рекламної акції є постачанням товарів у розумінні п.п. 14.1.191 ПКУ. А отже, такі операції обкладаються ПДВ на загальних підставах*. При цьому база обкладення ПДВ не може бути нижче (абз. 2 п. 188.1 ПКУ):

* Звичайно, йдеться про ті товари, що не потрапляють під необ’єктні (п. 197 ПКУ) або звільнені від обкладення ПДВ (п. 198 ПКУ).

— ціни придбання — для купівельних товарів;

— звичайних цін (п.п. 14.1.71 ПКУ) — для самостійно виготовлених рекламних товарів.

Ураховуючи, що

договірна вартість товару дорівнює нулю (товар передається безоплатно), необхідно донарахувати ПДВ до мінімальної бази

У свою чергу, датою виникнення зобов’язань з ПДВ буде дата відвантаження (безоплатної передачі) товару (абз. «б» п. 187.1 ПКУ).

Порядок складання податкових накладних у разі, коли мінбаза перевищує договірну вартість, прописаний у п. 15 Порядку № 1307. У такому разі на дату відвантаження необхідно виписати дві податкові накладні:

— одну — на фактичну (договірну) вартість постачання, що дорівнює нулю;

— другу — на суму перевищення мінімальної бази над фактичною (договірною) ціною.

При цьому обидві податкові накладні необхідно внести до Єдиного реєстру податкових накладних (п. 201.10 ПКУ). Утім, саме по собі невнесення в ЄРПН першої податкової накладної, по суті, жодних наслідків для постачальника не несе**, проте не дає йому можливість коректно заповнити другу податкову накладну. Адже у графі 2 другої податкової накладної додатково до найменування товару роблять посилання на податкову накладну, що виписана на договірну (тобто нульову) вартість.

** На практиці таку «нульову» накладну ЄРПН не приймав, тому рекомендуємо її просто виписати для коректного заповнення другої накладної.

У верхньому лівому кутку податкової накладної, складеної на суму перевищення, зазначається тип причини:

— «15» — якщо здійснюється постачання купованого товару;

— «17» — якщо це постачання самостійно виготовленого товару.

Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому в рядках такої податкової накладної, відведених для заповнення даних покупця, постачальник (рекламодавець) відзначає власні дані. Таблична частина такої податкової накладної заповнюється згідно з п. 16 Порядку № 1307.

Зверніть увагу, якщо безоплатна роздача товару здійснюється роздрібним підприємством з випискою підсумкової податкової накладної, то безоплатно розданий товар з нульовою вартістю не обліковуватиметься в такій підсумковій накладній, потрібно скласти окрему податкову накладну.

У такому разі до такої накладної виписуватиметься друга податкова накладна на суму перевищення ціни придбання над ціною реалізації (як правило, у роздрібній торгівлі з типом причини «15»).

Підкреслимо, ПКУ не містить ніяких рекомендацій для визначення такої мінімальної бази, як ціна придбання (на відміну від звичайної ціни (п.п. 14.1.71 ПКУ)). Тому її можна розуміти по-різному: як первісну вартість, визначену за правилами бухобліку (п. 8 П(С)БО 9) або контрактну вартість, сплачену постачальнику. Нам ближче перший варіант. Хоча податківці висловлювалися інакше (див. листи ДФСУ від 13.04.2016 р. № 8220/6/99-99-19-03-02-15, від 27.04.2016 р. № 9614/6/99-99-15-03-02-15).

2. Вхідний ПДВ. Нагадаємо: з 1 липня 2015 року будь-який вхідний ПДВ збільшує кредит незалежно від напрямку подальшого використання таких придбань. Важлива тільки наявність податкової накладної, правильно оформленої і зареєстрованої в ЄРПН (пп. 198.1, 198.6, 201.10 ПКУ). А ось за товарами, роботами (послугами), що призначені або надалі використовуватимуться не в господарській діяльності, в необ’єктних або звільнених від обкладення ПДВ операціях, нараховують «компенсуючі» зобов’язання з ПДВ (п. 198.5 ПКУ).

Без сумніву, мета проведення будь-якої рекламної акції (ст. 1 Закону про рекламу) — це, перш за все, популяризація підприємства, поширення інформації про свої товари, зацікавлення невизначеного кола осіб своєю господарською діяльністю.

Тобто, за своєю суттю, безоплатна роздача зразків товару спрямована на отримання доходу від реалізації товарів у майбутньому, а не в момент такого безоплатного постачання. Тобто це витрати, які спрямовані на збільшення збуту продукції (збільшення доходу в майбутньому), що повністю відповідає визначенню господарської діяльності.

Адже господарська діяльність — діяльність особи, спрямована, перш за все, на отримання доходу (п.п. 14.1.36 ПКУ). Тому

за операціями безоплатного розповсюдження зразків товарів під час рекламної акції (за умови належного оформлення документів), «компенсуючі» зобов’язання з ПДВ не нараховуються

Погоджуються з цим і податківці (лист ДФСУ від 19.04.2016 р. № 8819/6/99-99-19-03-02-15).

Ну а щоб зв’язок з госпдіяльністю був очевидним і для податківців, потрібно належним чином документально оформити проведення рекламної акції.

Допоможе вам у цьому стаття на с. 8.

Зверніть увагу: у разі коли рекламна акція спрямована на просування продукції чи «розкручування» діяльності, що не підлягає обкладенню ПДВ (ст. 197 ПКУ) або підпадає під ПДВ-пільгу (ст. 198 ПКУ), доведеться нарахувати «компенсуючі» ПЗ.

Безоплатна роздача підакцизного товару: що з «роздрібним» акцизом

Якщо під час рекламної акції ви вирішили безоплатно роздавати підакцизний товар, слід ураховувати чимало тонкощів, пов’язаних з його реалізацією. Наприклад: безоплатна роздача алкогольної та тютюнової продукції вимагає наявності ліцензії на роздрібну торгівлю, а безоплатне розповсюдження тютюнових виробів узагалі заборонене* (ст. 10 Закону № 2899). Також слід ураховувати обмеження мінімальної ціни на алкогольні напої, коньяк, горілку, лікеро-горілчані вироби та вино (ст. 17 Закону № 481, по суті мова може йти тільки про пиво) і багато інших моментів, які виходять за межі цієї консультації, але які необхідно досконально вивчити, перш ніж починати такі рекламні акції.

* Про те, що далеко не всі товари можна розповсюджувати безоплатно, ви вже знаєте з матеріалу на с. 3.

У межах цієї статті нас цікавить питання нарахування відносно «свіжого» податку — «роздрібного» акцизу на операції з безоплатного розповсюдження підакцизних товарів.

До 01.01.2015 р. платниками акцизного податку в більшій частині були виробники та імпортери підакцизних товарів**. Проте після цієї дати коло платників розширилось за рахунок підприємств, що торгують підакцизними товарами вроздріб (п.п. 212.1.11 ПКУ). Їх можна розділити на дві групи роздрібних торговців:

** Перелік підакцизних товарів зазначений у п. 215.1 ПКУ.

— алкоголем і тютюном;

— пальним.

Об’єктом оподаткування є операції з реалізації підакцизного товару (п.п. 213.1.9 ПКУ). При цьому базою нарахування в разі торгівлі алкоголем і тютюном є вартість реалізації з урахуванням податку на додану вартість (п.п. 214.1.4 ПКУ), а при торгівлі пальним — обсяг реалізованого (фізично відпущеного) пального в літрах (п.п. 215.3.10 ПКУ). При цьому датою виникнення податкових зобов’язань з «роздрібного» акцизного податку є (п. 216.9 ПКУ):

— для готівкових розрахунків — дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону про РРО;

— для безготівкових розрахунків — дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, що підтверджує факт продажу, відвантаження, фізичного відпуску товару;

— у разі реалізації товарів фізичними особами — підприємцями, які сплачують єдиний податок, — дата надходження оплати за проданий товар.

Ураховуючи, що при безоплатній роздачі товарів компенсації за поставлений товар не передбачається, база для нарахування «роздрібного» акцизу не виникає. На наш погляд, такий висновок справедливий щодо операцій безоплатного розповсюдження підакцизних товарів, для яких установлена відносна (адвалорна) ставка податку (п. 28.1 ПКУ). Наприклад, ставку акцизу для алкогольних напоїв і тютюну встановлено в розмірі 5 % від вартості їх реалізації з урахуванням ПДВ (п.п. 215.3.10 ПКУ). Згодні з цим і податківці (див. підкатегорію 116.02 БЗ, лист ДФСУ від 03.11.2015 р. № 23422/6/99-9919-03-03-18).

Таким чином,

за операціями безоплатного розповсюдження алкогольних напоїв «роздрібний» акциз не нараховується

Інша справа — безоплатне розповсюдження пального. Адже реалізація пального в розумінні норм п.п. 14.1.212 ПКУ має ширше значення, і в ньому акцент робиться, перш за все, на фізичному відпуску пального. Тому навряд чи податківці так просто погодяться з ненарахуванням «роздрібного» акцизу на обсяг безоплатно розданого палива. Адже у своїх роз’ясненнях податківці пішли ще далі: пославшись на таке широке визначення реалізації пального, під нарахування «роздрібного» акцизу вони підводять відпуск пального через АЗС для власних потреб (лист ДФСУ від 24.03.2016 р. № 6497/6/99-99-19-03-03-15).

Якщо ви вирішите, припустимо, у рамках рекламної акції за кожні 20 літрів купленого бензину відпускати покупцю 1 літр безоплатно, то за кожен такий безоплатний літр необхідно буде сплатити за свій рахунок «роздрібний» акциз у сумі 0,042 євро.

Хоча при безоплатній роздачі палива відсутня розрахункова операція, а отже, відсутня дата нарахування «роздрібного» акцизу (п. 216.9 ПКУ).

Декілька слів про «паливний» акциз. Безоплатна передача підпадає під визначення реалізації пального, установлене в абз. 2 п.п. 14.1.212 ПКУ.

Тому вважаємо, що на кожну повну або часткову операцію з реалізації (у тому числі безоплатної передачі) пального складається акцизна накладна (п. 231.3 ПКУ). Якщо обсяги реалізованого (у тому числі безоплатно розданого) пального перевищать обсяги отриманого пального від інших платників акцизного податку, з яких сплачено акцизний податок, то у вас додатково виникає об’єкт оподаткування відповідно до п.п. 213.1.12 ПКУ.

Зразки товарів у маси: чи є ПДФО і ВЗ

Тут необхідно відштовхуватися від можливості персоніфікувати (тобто визначити) отримувачів зразків товарів і суму отриманого кожним із них «зразково-товарного» доходу.

Якщо об’єктивна можливість персоніфікувати отримувачів доходу відсутня, то питання з ПДФО і ВЗ взагалі не виникає

Наприклад, якщо під час рекламної акції будьякий учасник може підійти до стенду і отримати недорогий зразок товару, то об’єкт для утримання ПДФО і ВЗ не виникає через неможливість персоніфікації. Те ж саме можна сказати і про витрати на дегустацію продукції, що виробляється, почастуватися якою може будь-хто.

Проте чим вужче коло отримувачів і чим вище вартість зразків товарів, тим нижче ймовірність, що вам удасться відстояти перед контролерами неможливість персоніфікації. Що ж робити в такому разі?

По суті, зразки товарів, що роздаються, є дарунками. Що з цього слідує? Можна зекономити на податках. Річ у тім, що п.п. 165.1.39 ПКУ виводить зі складу оподатковуваних ПДФО доходів фізособи негрошові дарунки, вартість яких не перевищує у 2016 році 689 грн. з розрахунку на місяць.

Майте на увазі! Для цілей оподаткування вартість негрошового дарунка визначайте за звичайними цінами. Це випливає з положень п. 164.5 ПКУ.

Крім того, якщо вартість дарунка — зразка товару не перевищує 689 грн. (з розрахунку на місяць), то і ВЗ утримувати не потрібно (див. п.п. 1.7 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Важливо! Вартість неоподатковуваних дарунків обов’язково відобразіть у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ. У розділі I — з ознакою доходу «160», у розділі II за рядком з ВЗ — у загальній сумі доходів, нарахованих/виплачених фізособам у звітному кварталі.

А якщо вартість дарунка — зразка товару перевищила неоподатковувану суму? Тоді різниця між цими двома сумами, збільшена на «натуральний» ПДФО-коефіцієнт, увійде до оподатковуваного доходу фізособи-отримувача як додаткове благо (див. п. 164.5, п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ). Зауважимо, що при ставці ПДФО 18 % розмір «натурального» коефіцієнта дорівнює 1,219512.

І не забуваємо про ВЗ з вартості дарунка, що перевищує неоподатковувану межу. На нашу думку*, до бази обкладення ВЗ такий дохід повинен потрапити збільшеним на «натуральний» ПДФО-коефіцієнт. Адже саме з урахуванням цього коефіцієнта в бухобліку буде нараховано дохід фізособи — отримувача товару. Розраховувати «натуральний» ВЗ-коефіцієнт не потрібно. Це не передбачено ПКУ.

* Зауважимо, що у податківців з цього питання інша думка (див. с. 22).

У зв’язку з тим, що дохід у цій ситуації наданий фізособі в натуральній формі, ПДФО сплатите протягом банківського дня, що настає за днем його нарахування (надання) (п.п. 168.1.4 ПКУ).

У розділі I Податкового розрахунку за формою № 1ДФ неоподатковувану частину вартості дарунка відобразіть з ознакою «160», оподатковувану (з урахуванням «натурального» ПДФО-коефіцієнта) — з ознакою «126» як дохід у вигляді додаткового блага. Крім того, отриманий разом з дарунком дохід (як неоподатковуваний, так і оподатковуваний необхідно відобразити в розділі II форми № 1ДФ за рядком з ВЗ.

Зверніть увагу: для того, щоб відобразити інформацію про дохід фізособи — отримувача товару в розділі I Податкового розрахунку, вам знадобиться його реєстраційний номер облікової картки платника податку — фізособи — отримувача товару.

Подбайте про це при видачі товару.

Якщо ж фізособа відмовилася від прийняття реєстраційного номера і має відповідну відмітку в паспорті, вам необхідно зняти копію першої сторінки її паспорта і сторінки з відміткою ДПІ про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Бухгалтерський облік

Операції з безоплатної передачі товарів у бухгалтерському обліку відображаються відповідно до вимог НП(С)БО або МСФЗ. Одразу зазначимо, що в національних та міжнародних стандартах бухобліку містяться схожі критерії визнання доходів і витрат.

Дохід визнається при збільшенні активу або зменшенні зобов’язань, які обумовлюють зростання власного капіталу, за умови, що оцінка може бути достовірно визначена (п. 5 П(С)БО 15). Звісно, при безоплатній роздачі товарів ні зростання власного капіталу, ні збільшення активу або зменшення зобов’язань, ні жодних економічних вигод підприємство не отримує. Тому операція з безоплатної передачі товарів ніяк не вписується в критерії визнання доходу. Отже,

підприємство в момент безоплатного відвантаження товару доходи в бухгалтерському обліку не відображає

А ось право на визнання витрат у бухгалтерському обліку в підприємства є, оскільки така операція відповідає критеріям визнання витрат у бухгалтерському обліку (пп. 5, 6, 7 П(С)БО 16). Підприємство збільшує витрати на собівартість безоплатно переданих товарів у звітному періоді їх відвантаження. Такі витрати пов’язані з просуванням і продажем товарів, робіт послуг і обліковуються у складі витрат на збут (п. 19 П(С)БО 16). При цьому донарахований ПДВ на суму перевищення мінбази над договірною вартістю відображаємо за дебетом субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» (п. 1.3 Інструкції № 141).

Як визначити собівартість безоплатно переданої рекламної продукції? Згідно з п. 16 П(С)БО 9 передбачено п’ять методів визначення собівартості запасів при їх вибутті. Один із них, який найчастіше використовують роздрібні торговці, — метод ціни продажу. Цей метод обирають підприємства, що мають чималу і часто змінну номенклатуру товарів з приблизно рівним рівнем торгової націнки за умови, що застосування інших методів не виправдане (п. 22 П(С)БО 9).

При використанні методу ціни продажу слід ураховувати, що розрахунок собівартості здійснюється за середнім відсотком на весь реалізований товар. Розрахувати собівартість одиниці можна виходячи із середнього відсотка націнки.

Зверніть увагу, мінімальна база для нарахування ПДВ-зобов’язань (п. 188.1 ПКУ) може відрізнятися від собівартості одиниці продукції, оскільки для визначення мінбази необхідно відштовхуватися від ціни придбання.

Приклад. З метою реклами та просування нового виду товару підприємство організувало безоплатну роздачу зразків такого товару.

Бухгалтерський облік рекламної роздачі зразків товару

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.
		Дт	Кт
1	Оприбутковано товари, отримані від постачальника	281	631	24000
2	Відображено суму ПДВ (до реєстрації ПН в ЄРПН)	644/1	631	4800
3	Відображено податковий кредит з ПДВ (за наявності ПН, зареєстрованої в ЄРПН)	641/ПДВ	644/1	4800
4	Здійснено безоплатну роздачу зразків товару і списано їх собівартість	93	281	24000
5	Донараховано ПЗ до мінімальної бази (ПН зареєстровані в ЄРПН)	949	641/ПДВ	4800
6	Списано на фінансовий результат: — собівартість безоплатно переданих товарів, — донараховані зобов’язання з ПДВ	791 791	93 949	24000 4800

Висновки

• У бухгалтерському обліку при безоплатній роздачі зразків товару доходи не визнають, а собівартість таких товарів відображається у витратах на збут.
• Операції з безоплатної передачі товарів відображають у податково-прибутковому обліку виключно за бухгалтерськими правилами.
• Зобов’язання з ПДВ нараховуються на мінімальну базу, при цьому «компенсуючих» зобов’язань з ПДВ немає.
• «Роздрібний» акціз на безоплатно розданий алкоголь нараховувати не потрібно. А ось зі сплатою «роздрібного» акцизу при безоплатній роздачі паліва не все так просто. Можливо, за не таке нарахування доведеться поборотися.
• Якщо роздача зразків товару здійснюється фізособам, а об’єктивна можливість персоніфікувати отриманий ним дохід відсутня, то питання з ПДФО і ВЗ узагалі не виникає.

Посередник вам у поміч!

— Реклама працює?

— Так, працює. Вчора дали рекламу: «Потрібен сторож». Вночі обікрали.

Де зараз обходяться без посередників? Та практично ніде. Але нерідко ця когорта проміжних ділків, які нічого не виробляють, приносить реальну користь. У тому числі і для цілей оптимізації оподаткування. Сьогодні ми поговоримо про те, чи може якісь «бонуси» надати рекламодавцю проведення реклами його товарів із залученням рекламних посередників?

Олексій Павленко, податковий експерт

У принципі, на практиці суб’єкти господарювання нерідко проводять свої рекламні кампанії за участі посередників (розповсюджувачів реклами). До речі, роль посередників у цих рекламних «іграх» можуть грати не тільки «профі» — рекламні агентства (тощо), а й менш рекламно-спрофільовані госпсуб’єкти, спеціально залучені для оптимізації правил (у тому числі і податкових) цих рекламних «ігор».

На практиці зазвичай застосовуються три основні «оригінальні» варіанти проведення рекламних акцій з безоплатним роздаванням рекламних матеріалів (уключаючи й самі рекламовані товари).

1. Товари безоплатно роздає сам рекламодавець.

Наступні два — з безоплатною рекламною роздачею товарів за допомогою рекламного посередника (рекламної агенції, іншого суб’єкта господарювання).

2. Рекламодавець передає (без оплати) посереднику товари для проведення рекламної акції, а далі той безоплатно роздає їх користувачам реклами.

3. Посередник сам придбаває товари, необхідні для безоплатної роздачі, а потім уключає їх вартість до собівартості своїх рекламних послуг.

Облік та оподаткування 1-го варіанта детально висвітлено нами на с. 11. А нас цікавлять 2 альтернативні варіанти безоплатної роздачі товарів за допомогою посередників. Переходимо до аналізу та порівняння їх обліку та оподаткування.

Посередник отримує рекламні матеріали (зразки) безоплатно

Згідно з умовами договору на надання рекламних послуг (який фактично є договором доручення) рекламодавець безоплатно забезпечує посередника рекламними матеріалами, у тому числі зразками рекламованих товарів/продукції, для безоплатного їх роздавання користувачам реклами. При виконанні таких договорів важливу роль відіграє оформлення не тільки самих договорів, але й первинних документів на передачу та безоплатну роздачу рекламних матеріалів, уключаючи звіт виконавця (рекламного посередника) про виконання договору — про роздані безоплатно матеріали та інші рекламні заходи, акт виконання рекламних послуг тощо.

У рекламодавця

Бухоблік (податок на прибуток). Вартість безоплатно переданих посереднику рекламних матеріалів, як правило, відображається на балансі рекламодавця до дати затвердження відповідного звіту(ів) чи акта. При оформленні цих документів вартість таких матеріалів/товарів рекламодавець списує з балансу, відносячи її (як і вартість рекламних послуг посередника) до складу витрат на збут (до дебету рах. 93). Ці витрати на загальних підставах зменшать фінансовий бухрезультат (прибуток до оподаткування). Податкові різниці щодо таких витрат не обчислюються. До складу витрат на збут належить і вартість послуг (винагорода) рекламного посередника та інші пов’язані з такою рекламою витрати.

ПДВ. Що стосується цього податку, то тут

рекламодавцю доведеться обчислити ПДВ з безоплатно переданих рекламних матеріалів (у тому числі зразків товарів)

Якщо передаватимуться куповані товари/зразки, то база ПДВ згідно з п. 188.1 ПКУ м7ає бути обчислена з вартості їх придбання, якщо для реклами безоплатно буде передана продукція власного виробництва, то база оподаткування обчислюватиметься за звичайними цінами такої продукції.

Датою виникнення ПЗ за такою безоплатною передачею буде дата передачі цих товарів посереднику (розповсюджувачу реклами). Саме такий висновок напрошується з поєднання норм пп. 189.4 і 187.1 ПКУ. Річ у тім, що такий рекламний договір (що передбачає передачу товарів для безоплатної роздачі) має ознаки договору доручення. А база оподаткування товарів, що передаються в межах посередницьких договорів (у тому числі договорів доручення), визначається згідно з п. 189.4 ПКУ. Цей пункт і відсилає нас для визначення дати виникнення ПЗ до ст. 187 ПКУ (і до основного її пункту — 187.1).

Таким чином, за датою безоплатної передачі посереднику товарів для рекламної їх роздачі рекламодавець повинен нарахувати ПЗ (виходячи з ціни придбання або звичайної ціни, залежно від того товари куповані чи власного виробництва) і скласти дві ПН — одну нульову, а іншу («на себе») — на мінімальну базу оподаткування з типом причини «15» або «17» (відповідно).

Крім того, зауважимо, що у рекламодавця в цьому випадку не повинно бути нарахування «компенсаційного» ПЗ згідно з п. 198.5 ПКУ. При цьому не важливо, що рекламні матеріали (у тому числі зразки товарів) передаються посереднику та поширюються ним безоплатно. Адже в таких ситуаціях товари, що безоплатно передаються, фактично використовуються рекламодавцем для цілей інтенсифікації збуту своєї номенклатури, тобто явно — у межах його господарської діяльності і — в оподатковуваних ПДВ операціях (якщо, звичайно, рекламуються оподатковувані цим податком товари/послуги).

Наші висновки про незастосування при такій безоплатній передачі п. 198.5 ПКУ підтверджуються низкою листів фіскалів: від 27.04.2016 р. № 9532/6/99-99-15-03-02-15, від 12.01.2016 р. № 361/6/99-99-19-03-02-15, від 19.04.2016 р. № 8819/6/99-99-19-03-02-15. Щоправда, у всіх цих листах фіскали, говорячи про незастосування п. 198.5 ПКУ, роблять дивне застереження:

«якщо вартість товарів, придбаних/ виготовлених для проведення рекламних заходів (у т. ч. для безоплатного розповсюдження), включається до вартості товарів/ послуг, які використовуються в оподатковуваних операціях, пов’язаних з отриманням доходів»

Спишемо це застереження на неграмотність фіскалів, бо такі витрати на проведення рекламних заходів до вартості (чи до собівартості) товарів/ послуг включатися не можуть, а зараховуються у бухобліку до складу витрат на збут (п. 19 П(С)БО 16). Тобто фіскали висувають взагалі нездійсненну умову. Вважаємо, що для незастосування п. 198.5 ПКУ в таких ситуаціях

достатньо підтвердних документів і включення на їх підставі вартості безоплатно розданих товарів до складу витрат на збут

Якщо ж рекламуються товари/послуги, не оподатковувані ПДВ (пільговані чи «необ’єктні»), то тоді нарахування «компенсаційного» ПЗ згідно з п. 198.5 ПКУ не уникнути (звичайно, за умови, що ПДВ за товарами, що використовуються для реклами «неоподатковуваного», раніше був відображений/залишений у ПК). База оподаткування в такому разі визначатиметься згідно з п. 189.1 ПКУ (виходячи з ціни придбання товарів).

У рекламного посередника

Бухоблік (податок на прибуток). Вартість (зазначена в передавальних документах) отриманих для безоплатної роздачі товарів відображається в посередника за балансом (на рах. 023). У міру безоплатної роздачі товарів посередник списує їх з позабалансового рахунка. Дохід у розмірі вартості реалізованих рекламно-посередницьких послуг (уключаючи ПДВ) відображається за датою підписання сторонами акта стандартною проводкою: Дт 36 — Кт 703.

ПДВ. У частині цього податку ми бачимо в посередника тільки оподаткування на загальних підставах вартості його послуг з реклами.

Сама ж безоплатна передача товарів рекламодавця ні «на вході», ні «на виході» в посередника на його ПДВ ніяк не вплине

І хоча при передачі зазначених товарів посереднику рекламодавець (див. вище) і повинен нарахувати ПДВ, цей його ПДВ на посередникові ніяк не відобразиться — адже ПН рекламодавець виписує

«на себе». А при безоплатній роздачі товарів користувачам реклами ПЗ у посередника повинно бути не нижче ціни придбання, яка в нього дорівнює нулю. Отже, виписувати дві «нульові» ПН сенсу немає.

Посередник сам придбаває рекламні матеріали (зразки)

Згідно з умовами договору на надання рекламних послуг за дорученням рекламодавця посередник-розповсюджувач реклами зобов’язаний самостійно придбати рекламні матеріали (уключаючи зразки товарів), які він повинен безоплатно роздавати користувачам реклами з метою виконання зазначеного договору. При цьому вартість таких рекламних матеріалів (розповсюджених безоплатно) посередник уключає до вартості своїх рекламних послуг за договором. Таким чином, усі ці витрати, поповнивши собівартість рекламних послуг посередника, компенсуються рекламодавцем.

Тепер про облік та оподаткування в сторін у межах такого виду договору.

У рекламодавця

Бухоблік (податок на прибуток). Тут в бухобліку у складі витрат на збут відображається повна вартість (без ПДВ) усіх послуг із зазначеного вище договору (у тому числі й вартість, що увійшла до складу цих послуг, придбаних посередником рекламних матеріалів/товарів для рекламних роздач).

ПДВ. Сума ПДВ від усієї вартості наданих рекламних послуг уключається на загальних підставах до ПК. А ось якщо рекламувалися не оподатковувані ПДВ (у тому числі пільговані) товари/послуги рекламодавця, то тоді йому доведеться ще з усієї (або з визначеної частини) вартості рекламних послуг нарахувати «компенсаційні» ПЗ згідно з п. 198.5 ПКУ.

У рекламного посередника

Бухоблік (податок на прибуток). Вартість самостійно придбаних рекламних матеріалів (у тому числі зразків товарів для безоплатної роздачі) посередник прибуткує до себе на баланс і в міру їх роздачі-розповсюдження списує на собівартість своїх рекламних послуг за цим договором (у Дт рах. 23). Дохід у розмірі своєї повної вартості реалізованих рекламно-посередницьких послуг відображається за датою підписання сторонами акта про виконання рекламних послуг: Дт 36 — Кт 703. Усю суму витрат, що сформували собівартість цих послуг (у тому числі і вартість безоплатно розданих товарів), посередник списує з кредиту рахунка 23 до дебету субрахунку 903.

ПДВ. Посередник при такому оформленні договірних відносин нараховує тільки одні ПЗ — зі всієї вартості своїх рекламних послуг, що включила і вартість безоплатно розданих товарів. При цьому самі операції з безоплатної роздачі товарів споживачам реклами у посередника окремо ПДВ не оподатковуються. Тобто подвійне оподаткування в цьому випадку виключається.

При цьому «вхідний» ПДВ, сплачений посередником при придбанні ним товарів, передбачених для безоплатної рекламної роздачі, відноситься на загальних підставах до ПК.

Саме такий, ліберальний, варіант обчислення ПДВ стосовно цієї ситуації прямо прописаний у листі ДПСУ від 04.02.2013 р. № 1673/6/15-3115.

Як висновок, у ньому податківці щодо виконавця рекламної послуги (рекламного посередника) зазначили: у разі, якщо вартість рекламних матеріалів (що передаються споживачам рекламних послуг) включена ним до вартості рекламної послуги, яка надається рекламодавцю, і оподаткована ПДВ, то розповсюдження (роздача) третім особам (споживачам) рекламних матеріалів не підлягає оподаткуванню ПДВ. При цьому далі зазначено, що суми ПДВ, сплачені виконавцем при придбанні рекламних матеріалів, на загальних підставах уключаються ним до ПК. Такий підхід не новий — його податківці викладали і в більш давніх своїх листах (див., наприклад , листи ДПАУ від 29.10.2003 р. № 8974/6/15-2415-26, від 04.07.2005 р. № 6309/6/15-1116 і від 18.01.2007 р. № 463/6/17-0716).

Той факт, що фіскали й зараз мислять у тому самому ключі, прямо підтверджується змістом листа ДФСУ від 19.04.2016 р. № 8811/6/99-99-19-03-02-15.

З урахуванням зазначеного вважаємо: ризики того, що фіскали окремо оподаткують у посередника ПДВ (фактично повторно) операції з безоплатної роздачі рекламних зразків споживачам реклами, досить невисокі. Але навіть у разі виникнення таких проблем платник зможе вельми аргументовано побудувати свій захист проти повторного оподаткування ПДВ одних і тих самих «роздавальних» товарів.

Порівняно з попереднім варіантом (коли товари передаються посереднику для роздачі самим рекламодавцем), цей варіант у податковому плані явно кращий,

адже рекламодавець економить суму ПДВ з вартості безоплатно розданих товарів

Умовний приклад

Вартість товарів, що безоплатно роздаються, становить 120 грн., у тому числі ПДВ — 20 грн.

У першому варіанті (товари передаються рекламодавцем посереднику*):

* Або роздаються рекламодавцем самостійно.

— у рекламодавця буде ПК при придбанні товару — 20 грн. і ПЗ при передачі товару на ті ж 20 грн. (у результаті — 0);

— у посередника ПДВ і «на вході», і «на виході» — 0 грн.

У другому варіанті (товари придбаває та роздає посередник**):

** Тут вартість розданих товарів згідно з умовами рекламного договору повністю оплачується рекламодавцем посереднику у складі вартості його рекламних послуг. Але іншу частину вартості цих послуг ми у прикладі умисне опустили — щоб зіставлення було наочнішим.

— у рекламодавця — ПК — 20 грн. (у результаті «мінус» 20 грн.);

— у посередника і ПК, і ПЗ по 20 грн. (у результаті — 0).

Очевидно, що у другому варіанті рекламодавець виграє суму ПДВ від вартості товарів, яку при безоплатній передачі їх самостійно або при передачі рекламному посереднику доведеться нарахувати.

Тому залучення посередника, щоб він самостійно купував і роздавав рекламні продукти, в нинішніх ПДВшних умовах може принести вам деякий гешефт.

Два слова про «роздрібний» акциз. При безоплатній рекламній роздачі алкоголю і тютюну, що оподатковуються «роздрібним» акцизом, об’єкт оподаткування цим податком виникати не повинен. Водночас при безоплатному рекламному відпуску пального фіскали незаконно можуть вимагати його сплати — див., наприклад, лист ДФСУ від 09.06.2016 р. № 12869/99-99-15-03-0315. І хоча в листі не йшлося про рекламні заходи, але його фіскальний висновок податківці можуть поширити і на рекламні випадки безоплатної передачі рекламованого пального, оскільки там базою обкладення «роздрібним» акцизом є не сума, а обсяг відпущеного товару.

Детальніше про «роздрібний» акциз з безоплатних рекламних роздач читайте на с. 13 — 14.

Висновки

• При безоплатній рекламній роздачі рекламних матеріалів (уключаючи рекламовані товари) залучення для цих цілей посердника може принести деяку економію з ПДВ, якщо посередник самостійно придбаватиме і роздаватиме рекламні матеріали — за умови повно компе сації цих витрат рекламодавцем у складі вар ості рекламних послуг.

Рекламний розіграш призів: оподатковуємо дохід щасливчика

Професійна торгівля — наука непроста. Успішний продавець — той, від якого рідко покупець піде без покупки. А чи є прийоми, що змушують купити саме цей товар чи послугу? Звичайно, є. Один з них — різні конкурси та розіграші призів. Адже люди азартні і вірять в диво. І якби продавці не користувалися цими людськими слабкостями, то упускали б чималу вигоду. Цікаво, як правильно оформити такий захід документально? Що з оподаткуванням доходу щасливчика, який виграв приз? Давайте розбиратися.

Наталя Білова, податковий експерт

Конкурси та розіграші призів приваблюють чимало людей, які сподіваються зловити удачу за хвіст. А виробник чи продавець таким чином рекламує свою продукцію (товар), стимулює попит на неї, унаслідок чого збільшує обсяги продажів і, звичайно, свої доходи.

Проте щоб такий захід дійсно мав ознаки рекламного, варто подбати про його правильне документальне оформлення.

Оформляємо рекламний розіграш документально

При проведенні рекламного розіграшу призів підприємству-організатору рекомендуємо оформити такі документи.

1. Наказ керівника із зазначенням рекламної мети заходу. У наказі зазначте: дату, місце та мету проведення розіграшу призів; коло осіб, відповідальних за організацію акції; перелік товарів, які передбачається вручати у вигляді призів; умови проведення розіграшу; способи доведення інформації про розіграші, що проводяться, до покупців (оголошення про розіграш призів на видному місці в магазині, на листівках, у засобах масової інформації); склад комісії (відповідальних осіб) для підбиття підсумків розіграшу.

У тексті наказу та рекламних оголошеннях про проведення розіграшу уникайте терміна «лотерея». Назвіть захід рекламною акцією

2. Кошторис витрат на проведення акції. У ньому зазначте асортимент, кількість і вартість товарів, що розігруватимуться як призи.

3. Накладні на відпуск ТМЦ зі складу. Відповідальна особа отримує товари, що надаватимуться як призи, на складі підприємства під звіт. Відпуск ТМЦ оформіть накладною.

4. Рішення комісії про визначення переможців розіграшу призів. Цей документ складають після проведення розіграшу. У ньому відображають результати проведеної акції, її відповідність вимогам та умовам, передбаченим у наказі керівника, а також імена переможців.

5. Акт про вручення призу. Цей документ складає комісія при переданні призів отримувачам. Тут вона зазначає: реквізити підприємства; паспортні дані отримувача призу, його реєстраційний номер облікової картки платника податків — фізособи; П. І. Б. працівника підприємства, уповноваженого вручати приз; вартість призу.

6. Звіт про фактичні витрати на проведення розіграшу. Цей документ складають після проведення рекламного розіграшу.

7. Первинні документи, що підтверджують витрати на придбання призів і здійснення інших витрат на організацію та проведення рекламного розіграшу (розрахункові, платіжні документи, акти виконаних робіт, податкові та прибуткові накладні, квитанції).

Проінформуйте потенційних покупців про те, що вони:

— беруть участь в акції безкоштовно і за її підсумками зможуть отримати дарунок тільки в майновій формі;

— у разі виграшу зобов’язані надати вам копію реєстраційного номера облікової картки платника податку (далі — податковий номер) або копії сторінок паспорта з П. І. Б. і відміткою про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта — якщо від податкового номера відмовилися. Ці дані вам знадобляться для заповнення форми № 1ДФ.

Відповіді на прибутково-ПДВшні запитання ви знайдете на с. 11. Тут же поговоримо про ПДФО і ВЗ.

Де приз, там — ПДФО + ВЗ

При проведенні рекламного розіграшу отримувачами призів є конкретні фізичні особи. Що з цього випливає? А те, що таких отримувачів можна ідентифікувати. Ну а оскільки так, то дохід у вигляді вартості отриманого призу включайте до загального оподатковуваного доходу конкретного платника податку (п.п. 164.2.8 ПКУ). Податковим агентом отримувача призу виступає підприємство — організатор рекламного розіграшу.

Такий дохід обкладайте ПДФО за загальними правилами, визначеними ПКУ для доходів, що остаточно оподатковуються в момент їх нарахування. Ставка ПДФО — 18 % (п.п. 170.6.3 ПКУ, консультація контролерів у підкатегорії 103.14 БЗ).

Причому оскільки «призовий» дохід ви надаєте щасливчику в негрошовій формі, до бази оподаткування він повинен потрапити в сумі, що дорівнює вартості цього призу, визначеної за звичайною ціною, збільшеною на «натуральний» коефіцієнт (п. 164.5 ПКУ). Розмір цього коефіцієнта — 1,219512.

У розділі I Податкового розрахунку за формою № 1ДФ суму нарахованого/ виплаченого доходу та утриманого з нього ПДФО відображайте з ознакою доходу «111»

Військовий збір. На нашу думку, до бази обкладення ВЗ дохід фізособи у вигляді вартості призу повинен увійти з урахуванням «натурального» ПДФО-коефіцієнта. Адже саме в такій сумі він буде нарахований в бухобліку. Застосування окремого «натурального» ВЗ-коефіцієнта для військового збору ПКУ не передбачено. Ставка збору — 1,5 %.

Проте в податківців з приводу визначення бази обкладення ВЗ інша думка. У своїх роз’ясненнях (див. підкатегорію 103.25 БЗ) вони зазначають, що базою обкладення ВЗ є вартість доходу в негрошовій формі, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких установлені ПКУ, і яка відображається в рядку «Військовий збір» розділу II Податкового розрахунку за формою № 1ДФ, без урахування коефіцієнта, визначеного п. 164.5 ПКУ.

Якщо вам до душі роз’яснення податківців, рекомендуємо отримати у своїй податковій індивідуальну податкову консультацію з цього питання.

Якщо висновок консультації збіжиться з тим, що наведений у БЗ (а швидше за все, так і буде), можете сміливо утримувати ВЗ з вартості призу, визначеної за звичайними цінами, незважаючи ні на які «натуральні» коефіцієнти (тобто з «чистої» суми негрошового доходу). Наявність такої індивідуальної консультації убезпечить вас від неприємностей, якщо податківці раптом передумають.

А тепер давайте поговоримо ще про одну ВЗ-проблему. Пов’язана вона зі сплатою збору.

Оскільки дохід виплачується в натуральній формі, а застосування «натурального» ВЗ-коефіцієнта ПКУ не передбачено, у податкового агента немає джерела утримання ВЗ. Як же бути?

У своїх усних консультаціях податківці пропонують попросити отримувача такого доходу внести до каси (на поточний рахунок) підприємства суму ВЗ, що підлягає перерахуванню, до або в день видачі призу. Після чого підприємство — податковий агент цю суму перерахує до бюджету. А ось ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві у себе на сайті рекомендує податковим агентам сплачувати ВЗ з негрошових доходів за рахунок власних коштів*.

* Див. роз’яснення ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (http://kyiv.sfs.gov.ua/okremi-storinki/arhiv1/258484.html).

Суму нарахованого доходу та утриманий з нього ВЗ відобразіть у розділі II Податкового розрахунку за формою № 1ДФ за рядком «Військовий збір». Рядки ж з оподаткуванням виграшів (призів) у лотерею вам заповнювати не потрібно. Це роблять тільки податкові агенти — оператори лотереї.

І декілька слів про ЄСВ. Видача призів відбувається не в межах трудових відносин. Крім того, дохід від отримання призу не є виплатою за цивільно-правовим договором на виконання робіт (надання послуг). Тому ЄСВ із суми такого доходу не справляйте.

Приклад. ТОВ «Інтерспорт» у рекламних цілях проводить розіграш призу серед покупців, які в період з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р. придбали в магазині товар на суму, що перевищує 5000 грн.

Переможцю розіграшу (реєстраційний номер облікової картки платника податків — фізособи — 3536894271) як приз вручається велосипед гірський «Mongoose MONTANA LE». Його продажна вартість умовно — 6240 грн. Припустимо, що підприємство — неплатник ПДВ.

Розмір доходу оподаткування отримувача призу становить 7609,75 грн. (6240 грн. х 1,219512). Відповідно підприємство повинне перерахувати до бюджету не пізніше банківського дня, наступного за днем видачі призу:

— ПДФО в сумі 1369,75 грн. (7609,75 грн. х 18 % : 100 %);

— ВЗ у сумі 114,15 грн. (7609,75 грн. х 1,5 % : 100 %) (на наш погляд).

У своєму обліку ці операції підприємство відображає так, як показано в таблиці нижче.

Проведення розіграшу, вручення призу

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.
		Дт	Кт
1	Вручено приз покупцю за результатами проведення рекламного розіграшу	377	281	6240
2	Нараховано дохід фізособі у вигляді вартості призу (6240 грн. х 1,219512)	93	685	7609,75
3	Утримано ПДФО з вартості призу (7609,75 грн. х 18 % : 100 %)	685	641/ПДФО	1369,75
4	Утримано ВЗ з нарахованої суми доходу у вигляді призу (7609,75 грн. х 1,5 % : 100 %)	685*	642/ВЗ	114,15
5	Унесено покупцем до каси підприємства суму ВЗ з вартості призу	301*	377	114,15
6	Здійснено залік на суму «чистого» доходу	685	377	6125,85
7	Сплачено:
	— ПДФО	641/ПДФО	311	1369,75
	— ВЗ	642/ВЗ	311	114,15
8	Віднесено на фінансовий результат витрати, пов’язані з видачею призу фізособі	791	93	7609,75
* Якщо вирішите сплатити ВЗ за рахунок власних коштів підприємства, як радить у себе на сайті ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (див. вище), то замість Дт 685 — Кт 642/ВЗ має бути проводка: Дт 93 — Кт 642/ВЗ, а проводки з унесенням до каси ВЗ узагалі не буде. Від штрафів за неутримання ВЗ за рахунок доходу отримувача рятує останній абзац п. 127.1 ПКУ.

Ось, мабуть, і всі документально-облікові нюанси розіграшу призів. Нехай щастить!

Роздача рекламних матеріалів, що не мають самостійної цінності

Б удь які грандіозні рекламні акції з безоплатною роздачею продукції , презентації , розіграші вимагають окремої та серйозної підготовки, що зазвичай пов’язана з істотними витратами, відповідно проводяться вони не часто і далеко не кожним підприємством. А ось розповсюдження рекламних буклетів, візиток, прайс-листів, каталогів — це, можна сказати, повсякденні заходи для більшості суб’єктів господарювання. Про відображення в обліку безоплатної роздачі таких рекламних матеріалів, що використовуються виключно як інформаційні носії, і піде мова в цій статті.

Наталя Альошкіна, податковий експерт

До рекламних мат еріалів , що не мають самостійної цінності, можна віднести ті носії інформації, які не можуть використовуватися за іншим призначенням, окрім як для донесення інформації про особу або товар до споживача такої реклами. Головна умова: така інформація має бути спрямована на формування обізнаності або підтримки інтересу споживачів реклами щодо таких осіб або товарів, що відповідатиме визначенню реклами (ст. 1 Закону про рекламу).

Така рекламна інформація може поширюватися в будь-якій формі і в будь-який спосіб. Це можуть бути: листівки, каталоги, рекламні буклети, візитки, прайс-листи та інші матеріальні цінності, що виконують тільки рекламні функції, а споживач такої рекламної продукції жодних економічних вигод від їх отримання не має. При цьому рекламний продукт може бути самостійно виготовлений (придбаний) і розповсюджений рекламодавцем; виготовлений і розповсюджений іншою особою за замовленням рекламодавця; рекламодавець може розділити функції окремо з виготовлення та розповсюдження реклами між її виробником та розповсюджувачем. Як у податковому обліку відображаються операції із самостійного безоплатного розповсюдження такої рекламної продукції, розглянемо нижче. Почнемо з ПДВ.

Податок на додану вартість

На наш погляд, операції з безоплатного розповсюдження носіїв інформації, що виконують тільки рекламну функцію, обкладати ПДВ не потрібно, оскільки такі операції не належать до операцій постачання товарів. Адже самостійної цінності рекламні матеріали не становлять і прямої вигоди від їх передачі рекламодавець не отримує, він тільки інформує споживача реклами. Та й отримувач рекламних матеріалів використовувати їх, окрім як джерело інформації, ні в господарській діяльності, ні в будь-яких інших цілях не може. Отже, у цьому випадку немає постачання, а отже — немає бази для нарахування податкових зобов’язань з ПДВ (п. 188.1 ПКУ).

Таким чином,

безоплатна роздача рекламної продукції, яку можна використовувати виключно як носій інформації, не є постачанням товару і не обкладається ПДВ

Раніше податківці у своїх консультаціях підтверджували таку позицію (див. листи ДПАУ від 13.06.2006 р. № 6421/6/16-1515-26, від 03.06.2002 р. № 3428/6/15-1215-26).

Хочеться вірити, що й сьогодні податківці не вимагатимуть нараховувати податкові зобов’язання при роздачі листівок, буклетів, проспектів, візиток, плакатів, тобто тих рекламоносіїв, що не мають самостійної цінності. Підтвердженням таких надій може бути скасування фіскальних консультацій контролерів, розміщених у Базі знань. Так, у підкатегорії 101.02 БЗ фіскали розглядали безоплатне розповсюдження рекламних матеріалів як постачання майна з нарахуванням податкових зобов’язань на загальних підставах. На наш погляд, складно назвати «постачанням майна» надання, наприклад: прайс-листів, рекламних буклетів чи візиток, які не можуть принести їх споживачу жодних вигод, крім отримання інформації. Ця консультація діяла до 01.09.2013 р. і була скасована без зазначення причин (тобто не у зв’язку зі зміною законодавства). Сподіватимемося, що контролери самі визнали абсурдність такого підходу з безоплатного розповсюдження рекламних матеріалів.

Проте майте на увазі: безоплатна роздача в рекламних цілях, припустимо, канцтоварів, посуду та інших матеріальних носіїв, яких можна використовувати не тільки з метою отримання інформації, — це вже зовсім інша історія і цілком може трактуватися контролерами як постачання товару (порядок оподаткування таких операцій описано на сторінці 11).

«Компенсуючі» зобов’язання з ПДВ. Вважаємо, за платником податків зберігається право на податковий кредит за сумами ПДВ, що входять до вартості таких носіїв при їх придбанні. Тобто, про нарахування «компенсуючих» зобов’язань з ПДВ мови бути не може. Пояснимо.

Уже добре відомо, що з липня 2015 року весь «вхідний» ПДВ за товарами, роботами, послугами включається до складу податкового кредиту незалежно від напряму подальшого використання таких придбань (п. 198.3 ПКУ). Важлива тільки наявність правильно оформленої та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної чи її замінника (п. 201.11 ПКУ). При цьому п. 198.5 ПКУ передбачене нарахування «компенсуючих» податкових зобов’язань на суму необ’єктних, звільнених від ПДВ або негосподарських операцій.

Зауважимо, господарська діяльність — це діяльність, спрямована на отримання доходу (п.п. 14.1.36 ПКУ), а реклама (ст. 1 Закону про рекламу), по суті, є засобом розкручування підприємства, збільшення збуту його продукції, що неминуче націлене на отримання в майбутньому доходів. Тому, підтвердивши первинними документами (див. на с. 8) рекламний характер безоплатного розповсюдження матеріальних цінностей, підприємство підтверджує господарність таких операцій. Таким чином,

за наявності документів, що підтверджують рекламний характер матеріалів, які роздаються, нарахува ня «компенсуючих» зобов’язань підприємству не загрожує

Податківці не проти такого підходу (див. лист ДФСУ від 19.04.16 р. № 8819/6/99-99-19-03-02-15). Насторожує тільки, що один з аргументів такого ненарахування «компенсуючих» зобов’язань — це нарахування ПДВ на постачання товарів згідно з п. 188.1 ПКУ. Зауважимо, у листі йдеться про безоплатну рекламну роздачу товарів, що мають самостійну цінність (зразки товарів, канцтовари з логотипом підприємства тощо). Але як ми вже зазначали, розповсюдження носіїв інформації, що не становлять самостійної цінності, не можна вважати постачанням товарів, і в цьому випадку основний аргумент для ненарахування «компенсуючих» зобов’язань — це зв’язок з господарською діяльністю.

Інша справа, коли витрати на створення рекламного матеріалу пов’язані з діяльністю, не оподатковуваною (ст. 196 ПКУ) або звільненою від ПДВ (ст. 197 ПКУ). Тоді нарахувати «компенсуючі» зобов’язання з ПДВ доведеться виходячи з бази оподаткування, згідно з п. 189.1 ПКУ (для товарів (послуг) — не нижче за вартість їх придбання). Але пов’язано це не з безгосподарністю операції, а з неоподатковуваним характером товару (послуг), що просуваються.

Податок на прибуток

Для цілей визначення об’єкта обкладення податком на прибуток щодо роздач рекламних матеріалів — «тиша і спокій». Із січня 2015 року доводити зв’язок здійснюваних витрат з господарською діяльністю більше не доводиться. Обліковуємо рекламні операції виключно за правилами бухгалтерського обліку. А в бухгалтерському обліку, як ми знаємо, витрати визнаються навіть незалежно від зв’язку з господарської діяльності. Важлива наявність правильно оформлених первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції. При цьому жодних коригувань ПКУ не передбачає, у тому числі для «прибутківців», зобов’язаних застосовувати податкові різниці. Більше того, не має значення статус отримувача* таких рекламних матеріалів. Оскільки розповсюдження рекламних матеріалів не пов’язане з передачею товарів, тобто, як ми зазначали вище, не відбувається постачання матеріального активу третім особам.

* Підпункт 140.5.9 ПКУ передбачає застосування коригування фінрезультату, зокрема, на вартість товарів, наданих безоплатно неприбутковим організаціям.

Бухоблік при безоплатній роздачі матеріалів

У бухгалтерському обліку придбання рекламних матеріалів відображаємо на субрахунку 209 «Інші матеріали», оскільки такі ресурси відповідають визначенню запасів (п. 6 П(С)БО 9). Обліковуємо такі активи в бухгалтерському обліку за первісною вартістю.

У зв’язку з тим, що безоплатна роздача матеріалів має рекламний характер, у момент вибуття (безпосередньої роздачі) списуємо їх собівартість до складу витрат на збут і відображаємо проводкою Дт 93 — Кт 209 (п. 19 П(С)БО 16).

Водночас доходи підприємство не відображає, оскільки не дотримуються критерії їх визнання (п. 5 П(С)БО 15): немає ані збільшення активу, ані зменшення зобов’язань.

Нижче покажемо у проводках відображення в бухгалтерському обліку операції з придбання та розповсюдження рекламних каталогів.

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.
		Дт	Кт
1	Перераховано передоплату за каталоги	371	311	24000
2	Відображено суму ПДВ (до реєстрації ПН в ЄРПН)	644/1	644	4000
3	Відображено податковий кредит з ПДВ (за наявності ПН, зареєстрованої в ЄРПН)	641/НДС	644/1	4000
4	Оприбутковано каталоги	209	631	20000
5	Відображено суму ПДВ	644	631	4000
6	Здійснено залік заборгованостей	631	371	20000
7	Подано звіт про роздані рекламні каталоги	93	209	20000

Висновки

Безоплатне розповсюдження рекламних матеріалів, що не мають самостійної цінності, не є постачанням товару і не обкладається ПДВ.

«Компенсуючі» зобов’язання з ПДВ не нараховуються, якщо рекламна акція спрямована на «розкручування» оподатковуваної діяльності підприємства.

Витрати на придбання (створення) рекламних матеріалів обліковуються в цілях визначення фінрезультату для нарахування податку на прибуток. При цьому жодні коригування на податкові різниці не застосовуються.

Бонусні програми у роздрібній торгівлі

Сучасний маркетинг винайшов чимало засобів для штучного стимулювання попиту на товари, які просуваються на ринок. Серед них особливе місце займають різноманітні бонуси — програми, які спрямовані на те, аби створити у покупця ефект того, що він придбаває товар на вигідних умовах, економить свої гроші і отримує цінні безкоштовні додатки до своєї покупки. Як все це обліковувати — будемо говорити прямо зараз!

Максим Боголюбенко, податковий експерт, Лілія Ушакова, експерт з оплати праці

Дисконтні картки

Дисконтні картки — це картки, що емітуються і розповсюджуються нефінансовими установами (компаніями, об’єднаннями покупців, клубами тощо). Такі картки засвідчують, що їх пред’явники мають право на одержання відповідних послуг, знижок тощо від цих установ.

Тож зробимо для себе перший важливий висновок:

дисконті картки не є електрон ими платіжними засобами

Підприємство виготовляє такі картки самостійно чи замовляє на стороні. Потім у рамках маркетингової акції (програми) картки надаються (безоплатно чи за символічну плату) покупцям. Власник картки має право на отримання знижки в цьому підприємстві. Знижка може бути у фіксованому розмірі або у відсотках від вартості покупки. Окрім цього, дисконтні картки підрозділяються на картки із фіксованою знижкою і накопичувальні.

Отже, завдання дисконтних карток — підтверджувати право пред’явника картки отримати знижку, а в деяких випадках — також визначати суму цієї знижки.

Облік дисконтних карток

Картки самі по собі є матеріальними активами — запасами. Вони оприбутковуються на баланс підприємства як запаси на субрахунку 209 «Інші матеріали». При їх придбанні у сторонньої організації складові первісної вартості визначені п. 9 П(С)БО 9. При виготовленні власними силами первісна вартість карток визначається на рівні виробничої собівартості згідно з П(С)БО 16 (п. 10 П(С)БО 9).

Якщо надалі картки клієнтам реалізують за гроші, то продаж карток відображають із застосуванням субрахунків 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів» та 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів».

Якщо ж картки роздаються безоплатно — їх вартість просто списують до складу витрат на збут (рахунок 93 «Витрати на збут»). Чи буде при цьому нараховано ПДВ на суму не нижче ціни придбання карток? На нашу думку, це питання неоднозначне. Бо ж, з одного боку, операція підпадає під постачання (пп. 14.1.185, 14.1.191 ПКУ), а з іншого — дисконтні картки навряд чи можна вважати повноцінним товаром у розумінні п.п. 14.1.244 ПКУ. Тому, на нашу думку, якщо роздача дисконтних карток відбувається безоплатно — така операція не є об’єктом оподаткування ПДВ. Втім, обережним платникам радимо все ж нараховувати податкові зобов’язання при роздачі карток за правилом «не нижче ціни придбання» згідно з п. 188.1 ПКУ (якщо картки були виготовлені самостійно — не нижче звичайної ціни, орієнтиром при визначенні якої може бути собівартість).

Розглянемо облік придбання і реалізації дисконтних карток на прикладі.

Приклад 1. Підприємство придбало у постачальника 100 дисконтних карток на суму 840 грн. (у тому числі ПДВ — 140 грн.). У подальшому картки реалізовано за 9,6 грн. (у тому числі ПДВ — 1,6 грн.).

Продаж товарів власникам карток

При застосуванні дисконтних карток підприємства здебільшого надають так звані знижки в момент продажу. Це означає, що в цей момент покупець придбаває товар на суму, зменшену на вартість знижки. Тому саме вартість товару, зменшена на суму знижки, включається до доходу.

На таку вартість нараховується і податкове зобов’язання з ПДВ. При цьому, продаючи товар зі знижкою, треба пам’ятати про мінімальну базу, яка для товарів визначається не нижче ціни придбання. Ціна придбання у цьому випадку визначається як різниця між продажною вартістю реалізованих товарів та сумою торговельної націнки, яку на них було нараховано. Втім, ніхто не забороняє підприємствам роздрібної торговельної мережі використовувати інформацію про купівельну вартість товарів (вартість їх придбання) у будь-якій послідовності їх надходження.

Розглянемо облік реалізації товарів зі знижкою на прикладі.

Приклад 2. Продажна вартість товару — 300 грн. (у тому числі ПДВ — 50 грн.). Торговельна націнка складає 100 грн. Пред’явнику дисконтної картки надається знижка 10 %. Відтак, товар продається за 270 грн. (300 10 %), у тому числі ПДВ — 45 грн.

Реалізація товарів зі знижкою вимагає від продавця також спеціального програмування РРО. Коротко зупинимося на цьому питанні.

Програмування РРО на знижки

Існує декілька способів програмування РРО у разі надання знижок на той чи інший товар. І тут усе залежить від виду знижки.

Якщо кількість товарів, що реалізуються, незначна, то можна кожне найменування товару запрограмувати кілька разів за різними цінами з різними кодами. При цьому в найменуванні товару можна передбачити ознаку знижки.

Проте більш зручний спосіб у цьому випадку — введення знижки безпосередньо перед продажем товару. Така можливість надається практично всіма моделями РРО, при цьому знижки можуть нараховуватися не лише у відсотках, а й у фіксованих сумах, і до того ж вони можуть установлюватися на артикул, певну суму, відділ, період часу тощо. Цей спосіб передбачає три різні варіанти програмування:

— програмування РРО таким чином, що знижка застосовуватиметься до всієї суми покупки. Це можливо тільки в разі, якщо абсолютно на всі товари, розміщені в торговельному залі, поширюється знижка в одному і тому самому розмірі;

— використовується, якщо підприємство застосовує декілька дисконтних програм, що охоплюють різні категорії покупців. Підтвердженням належності конкретного покупця до тієї чи іншої категорії (наприклад, «бізнес», «еліт», «голд», «VIP» тощо) може бути дисконтна картка, що надає право на фіксований розмір знижки. Тоді РРО програмують так, щоб одна з декількох можливих знижок автоматично застосовувалася до всіх товарів, придбаних учасником певної дисконтної програми;

— занесення знижки в РРО тільки на певний товар або перелік товарів. При цьому в чеку буде вказано повну вартість такого товару, суму знижки на нього (у відсотковому та/або грошовому вираженні) та остаточну ціну з урахуванням знижки. До решти асортиментних позицій у цьому ж чеку можна застосувати інший розмір знижки або не застосовувати її взагалі.

Передача товару в рахунок бонусів

Окрім традиційних знижок у роздрібній торгівлі продавці деінде пропонують покупцям інший бонус — за придбання певного товару вони дарують покупцям інший товар. Цей товар може певним чином доповнювати основний (наприклад, філіжанка чи ложка у подарунок за придбання чаю чи кави), а може взагалі не мати прямого стосунку до основного товару.

Передача такого подарунка відображається в обліку як безоплатна передача товару (в рекламних цілях

Вартість такого товару списується до складу витрат на збут (рахунок 93). При цьому в ПДВ-обліку доведеться нарахувати податкові зобов’язання на балансову вартість подарунка, оскільки безоплатна передача є постачанням товару (п.п. 14.1.191 ПКУ), а база оподаткування ПДВ не може бути нижче ціни придбання товару (п. 188.1 ПКУ).

А от податковий кредит, відображений при придбанні таких товарів, на нашу думку, не компенсується податковими зобов’язаннями, нарахованими згідно з п.п. «г» п. 198.5 ПКУ. Вважаємо, що нараховувати такі податкові зобов’язання у нашому випадку не потрібно. Бо ж, надаючи своїм покупцям подарунки, продавець розраховує підвищити реалізацію свого товару, що є доказом зв’язку безоплатно переданих товарів з його господарською діяльністю.

Таке міркування підтверджують також і податківці. Вони зауважують, що у випадку безоплатної передачі товарів (послуг) податкові зобов’язання нараховуються тільки один раз (або згідно з п. 188.1 ПКУ, або згідно з п. 198.5 ПКУ) залежно від характеру операції (див. лист ДФСУ від 26.04.2016 р. № 9399/6/99-99-15-03-02-15). Подарунки, надані за придбання певного товару, — це різновид реклами, а рекламні операції є ПДВ-оподатковуваними. Тож в цьому випадку податкові зобов’язання нараховуються згідно з п. 188.1 ПКУ (див. лист ДФСУ від 20.05.2016 р. № 11292/10/26-15-12-01-18).

Окрема розмова — коли товар-бонус передається покупцеві не безоплатно, а оплачується частково грошима, а частково — нарахованими продавцем бонусами, що їх перераховано у грошову форму.

Іншими словами, підприємство при продажу певного товару надає покупцеві бонус у вигляді суми, на яку він може зменшити вартість своєї наступної покупки. Тут можливі два варіанти обліку бонусів.

Залік. Бонус у цьому випадку є свого роду заборгованістю продавця перед покупцем. А коли покупець вирішив скористатися нарахованим бонусом — на суму використаного бонусу ця заборгованість зменшується. Придбаваючи товар, покупець сплачує менше грошових коштів, ніж цей товар коштує. Різниця в ціні списується за рахунок бонусів (на суму використаних бонусів відображаються витрати на збут).

При цьому вартість товару залишається незмінною, тому і на суму, сплачену грошовими коштами, і на суму, списану за рахунок бонусів, нараховуються податкові зобов’язання з ПДВ. Зменшити базу оподаткування ПДВ на суму використаних бонусів у цьому випадку не вийде, оскільки договірною буде номінальна вартість товару. Бухобліковий (а отже, і податковоприбутковий) дохід у цьому випадку при реалізації також відображається без зменшення на суму бонусів, адже згодом використані бонуси буде списано до складу витрат на збут і саме це зменшить фінрезультат.

Саме такий підхід пропонують податківці. На їхню думку, у цьому випадку база оподаткування ПДВ включає суму коштів, сплачених безпосередньо покупцем, та суму бонусів (перераховану у грошове вираження), зарахованих в оплату вартості (або частини вартості) придбаних товарів/послуг, що були нараховані підприємством при попередньому придбанні таким покупцем товарів/послуг, та на суму яких зменшується заборгованість підприємства перед покупцями. При цьому само нарахування бонусів покупцям — учасникам бонусної програми при придбанні товарів/послуг не є підставою для нарахування податкових зобов’язань з ПДВ (див. лист ДФСУ від 24.11.2015 р. № 24987/6/99-99-1903-02-15).

Давайте подивимося, як це виглядає в обліку.

Приклад 3. Покупець придбав у магазині товар вартістю 3600 грн. (у тому числі ПДВ — 600 грн.). Собівартість товару — 1700 грн. При цьому за попередні покупки покупець має бонус 900 грн., який він вирішив зарахувати в оплату придбаного товару.

Таблиця 3. Продаж товару в рахунок бонусів (залікова схема)

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік
		дебет	кредит	сума, грн.
1	Реалізовано товар покупцю	361	702	3600
2	Нараховано податкове зобов’язання з ПДВ	702	641	600
3	Зменшено суму торговельної націнки на суму бонусів	285	282	900
4	Списано суму реалізованої торговельної націнки			1000
5	Списано собівартість реалізованого товару	902	282	1700
6	Отримано грошові кошти від покупця	301	361	2700
7	Списано заборгованість покупця за рахунок бонусів	93	361	900

Знижка. Цей варіант є більш розповсюдженим і, в принципі, нагадує продаж товарів із використанням дисконтних карток. При ньому продавець не фіксує заборгованість перед покупцем і не списує її за рахунок бонусів. Він просто надає покупцеві знижку при наступному придбанні.

У цьому випадку договірна вартість товару буде визначатися вже з урахуванням знижки. А отже, і дохід, і податкові зобов’язання з ПДВ будуть визначатися виходячи зі зниженої ціни товару.

Розглянемо облік такого придбання на прикладі.

Приклад 4. Покупець придбаває у магазині товар за 600 грн. (у тому числі ПДВ — 100 грн.) і собівартістю 180 грн. За попередню покупку покупцю нараховано бонуси у сумі 500 грн. Покупець вирішив використати цей бонус, тож йому надано знижку на суму бонусів.

Таблиця 4. Продаж товарів за рахунок бонусів (знижка)

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік
		дебет	кредит	сума, грн.
1	2	3	4	5
1	Реалізовано товар покупцеві з урахуванням знижки (600 500 = 100)	301	702	100
2	Нараховано податкове зобов’язання з ПДВ	702	641	16,67
3	Донараховано податкове зобов’язання з ПДВ (згідно з п. 188.1 ПКУ): 180 х 20 % 16,67 = 19,33	949	641	19,33
4	Зменшено (списано) усю торговельну націнку (600 180 = 420)	285	282	420
5	Списано собівартість реалізованого товару	902	282	180

Отже, ніяких особливих складнощів з обліком «роздрібних» бонусів покупцям у продавця бути не повинно. Тепер приділимо трохи уваги покупцю — фізичній особі.

Дисконтна знижка: а чи є дохід у фізособи?

Для того, щоб тримати з покупцями постійний зв’язок, ваше підприємство просить отримувачів дисконтних карток заповнити анкету, зазначивши в ній, серед іншого, свої персональні дані. Але! Якщо ми ідентифікуємо отримувача знижки за карткою, то чи не означає це, що в нього виникає оподатковуваний дохід?

Відповідь на це запитання залежить від того, яку знижку отримує держатель дисконтної картки.

Сума знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для платника податку, уключається до складу його оподатковуваного доходу. Це прямо прописано в п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ.

Таким чином, для цілей оподаткування важливо знати, яку знижку отримує покупець:

— індивідуальну, тобто таку, що надається вибірково, тільки окремим покупцям;

або

— звичайну, при наданні якої відсутній вибірковий підхід. Звичайною можна вважати знижку, що застосовується в укладених на момент продажу договорах з ідентичними (однорідними) товарами (послугами) в порівнянних умовах.

Якщо знижка надається всім покупцям — держателям дисконтних пластикових карток на рівних умовах, то така знижка є звичайною. Отже, незалежно від того, проводиться персоніфікація її отримувачів чи ні, сума такої знижки не повинна обкладатися ПДФО і ВЗ. У формі № 1ДФ її також не відображайте.

А якщо знижка надається тільки окремим покупцям, тобто має індивідуальний характер (наприклад, тільки працівникам магазина)? Тоді сума знижки включається до оподатковуваного доходу таких покупців у вигляді додаткового блага.

Зауважимо, що наш висновок підтверджує ДФСУ в листі від 22.10.2015 р. № 22297/6/99-99-17-03-03-15.

Важливо! До бази обкладення ПДФО знижка-додаткове благо повинна попасти з урахуванням «натурального» ПДФО-коефіцієнта. При ставці ПДФО 18 % розмір цього коефіцієнта дорівнює 1,219512.

І не забуваємо про військовий збір (далі — ВЗ).

На нашу думку, до бази обкладення ВЗ такий дохід також повинен увійти збільшеним на «натуральний» ПДФО-коефіцієнт*. Адже саме з урахуванням цього коефіцієнта в бухобліку буде нараховано дохід покупця. Розраховувати та накручувати зверху ВЗ-коефіцієнт не потрібно. Це не передбачено ПКУ.

* Зазначимо, що у податківців з цього питання інша думка (див. с. 22).

У розділі I Податкового розрахунку за формою № 1ДФ оподатковуваний дохід у вигляді суми знижки — додаткового блага (з урахуванням «натурального» ПДФО-коефіцієнта) відображайте з ознакою «126» з реєстраційним номером облікової картки платника податку — отримувача знижки, а в розділі II — у загальній сумі доходів, нарахованих/ виплачених платникам податків у звітному кварталі.

Реклама в Інтернеті та її облік

Інтернет на сьогодні є найбільш динамічним засобом передачі інформації. Кількість користувачів Інтернету постійно зростає, а тому такий вид реклами є чи не найперспективнішим напрямком. Тож важливо знати, яким чином обліковувати створення і розповсюдження реклами у Всесвітній мережі.

Максим Нестеренко, податковий експерт

Коли ми говоримо про рекламу в Інтернеті, то йдеться в основному про два її різновиди: (1) банерна реклама; (2) просування сайтів.

Банерна реклама

Особливість цього виду реклами полягає в тому, що вона міститься на спеціальних інтернет-засобах — банерах. Банери розміщуються на сайті у спеціальних банерних полях і, як правило, не мають стосунку до основного вмісту сайтів, на яких містяться банери. Більше того, при відкритті одного й того самого сайту, наприклад, в різних країнах на банерних полях, як правило, з’являється різна реклама (не тільки щодо власне контенту, але і щодо його мови).

Тому банерну рекламу не можна вважати складовою частиною контенту того сайту, на якому «висить» банер

Юридичного визначення поняття «банер» наше законодавство не містить. Однак у загальноприйнятому розумінні банером (англ. «banner» — прапор, транспарант) вважають графічне або анімаційне зображення рекламного характеру в мережі Інтернет, яке переважно містить посилання на web-сторінку з інформацією про рекламований товар чи послугу.

Для того аби банер з’явився в Інтернеті, рекламодавець повинен звернутися до виробника і розповсюджувача. При цьому цілком можливо, щоби виробник і розповсюджувач банерної реклами був однією і тією ж особою або щоби її виробником був безпосередньо замовник.

А як розглядати витрати на створення і розповсюдження банера в обліку? На нашу думку, такі витрати — це витрати на рекламу. А отже, такі витрати не визнаються нематеріальними активами, а списуються до витрат на збут (п. 9 П(С)БО 8). Аргумент на користь такого підходу можна знайти у п. 8 Тлумачень ПКТ 32 Нематеріальні активи: витрати на сторінку в Інтернеті. Зазначена норма передбачає: якщо суб’єкт господарювання не може продемонструвати, яким чином веб-сторінка, розроблена виключно або головним чином для рекламування своїх власних продуктів та послуг та стимулювання попиту на них, генеруватиме можливі майбутні економічні вигоди, всі видатки на розробку такої веб-сторінки визнаються як витрати того періоду, коли вони понесені. За аналогією застосовуємо цей принцип й до витрат на банерну рекламу.

Тобто витрати на придбання (створення) банера не визнаються нематеріальним активом, а списуються до складу витрат на збут, як витрати на рекламу (п. 19 П(С)БО 16)

Відобразимо облік витрат на створення і розповсюдження банера на прикладі.

Приклад. Підприємство замовило виготовлення рекламного банера (вартість робіт — 7200 грн., у тому числі ПДВ — 1200 грн.). Вартість послуг з розповсюдження банера — 840 грн. (у тому числі ПДВ — 140 грн.).

Облік витрат на створення і розповсюдження банера у рекламодавця

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.
		дебет	кредит
1	Перераховано аванс за створення банера	371	311	7200
2	Нараховано податковий кредит (до реєстрації ПН у ЄРПН)	644/1	644	1200
3	Відображено податковий кредит (ПН зареєстровано в ЄРПН)	641	644/1	1200
4	Отримано право власності на банер	93	631	6000
5	Списано раніше відображену суму ПДВ	644	631	1200
6	Здійснено залік заборгованостей	631	371	7200
7	Отримано послуги з розповсюдження банера	93	631	700
8	Нараховано податковий кредит (до реєстрації ПН у ЄРПН)	644/1	631	140
9	Відображено податковий кредит (ПН зареєстровано в ЄРПН)	641	644/1	140
10	Сплачено за послуги з розповсюдження банера	631	311	840

Тепер перейдемо до іншого різновиду реклами в Інтернеті — до реклами на спеціальних сайтах.

Реклама на сайтах

Існує два основні способи просування сайта:

1) пошукова оптимізація (SEO);

2) інтернетеклам

Пошукова оптимізація (SEO) є одним із найважливіших етапів просування сайта. Підприємство, яке рекламує свою продукцію, може займатися пошуковою оптимізацією самостійно або залучати сторонні організації.

Досить часто первинні SEO-роботи проводяться ще при створенні сайта і тому входять до його первісної вартості. Витрати на SEO, понесені підприємством надалі, спрямовані на популяризацію сайта з метою отримання раніше запланованих від його використання економічних вигод. Такий характер витрат на SEO дозволяє віднести їх до збутових витрат періоду (рахунок 93).

Інтернет-реклама. Витрати на інтернет-рекламу включаються до збутових витрат періоду (списуються на рахунок 93 в періоді надання акта наданих рекламних послуг).

Актуальним залишається традиційне питання про підтвердження «господарності» витрат на рекламу. І хоча для визначення податку на прибуток і віднесення рекламних сум ПДВ до податкового кредиту це зараз неважливо, доводити «господарність» доведеться, щоб уникнути необхідності нараховувати ПДВ згідно з п. 198.5 ПКУ.

У принципі, для того щоб підтвердити господарське призначення витрат на інтернет-рекламу, достатньо, щоб акт наданих послуг містив деталізований опис наданої послуги. Але зайвими не будуть «принт-скрини» екрану із зображенням реклами, звіти, що розшифровують ключові слова, тексти, статистику показів та здійснених кліків.

«Бонус-трек»: про бонуси дистриб’юторам

Товари (послуги) мало виробити/придбати. Для повного бізнес-щастя їх потрібно ще й вигідно збути. І, як правило, тут вступають у гру дистриб’ютори*, кому або з чиєю допомогою товари (послуги) активно реалізуються. Ну а оскільки «не підмажеш — не поїдеш», то доводиться виробникам/продавцям улещувати своїх дистриб’юторів і звичайних покупців різноманітними подачками у вигляді мотиваційних виплат (бонусів тощо). Про облік цих виплат у кожної зі сторін ми сьогодні й поговоримо.

Олексій Павленко, податковий експерт

* Під цим терміном зазвичай розуміються продавці з високоорганізованою структурою активного продажу (оптового чи роздрібного) і подібні особи, які скупляють/реалізують чужі товари/послуги.

Отже, висловимо свої міркування про особливості обліку та оподаткування мотиваційних виплат: бонусів, премій, інших видів заохочень (узагальнено називаємо їх далі — «бонуси»). Такі виплати широко розповсюджені на практиці і зазвичай є винагородою за досягнення певних економічних показників дистриб’юторами або іншими покупцями/«збувачами» товарів (послуг) продавця (далі таких осіб умовно-узагальнено іменуємо — «дистриб’ютори»).

Фіскали з деяких пір в певних ситуаціях стали класифікувати бонуси як плату за маркетингові послуги, що надаються продавцю дистриб’юторами. Саме такий підхід було закріплено ними в УПК № 123. Цей документ, щоправда, був випущений «під» старий механізм справляння податку на прибуток, проте його висновками у своїх роз’ясненнях фіскали користуються і зараз — у тому числі і в питаннях оподаткування таких бонусів ПДВ.

Отже, в УПК № 123 податківці зазначили, що бонуси зазвичай надаються за:

— дострокове погашення дебіторської заборгованості;

— виконання плану закупівлі товарів;

— точність закупівельних прогнозів;

— дотримання встановленого асортименту товарів при закупівлі тощо.

А оскільки виплата бонусів, як правило, сприяє просуванню конкретних товарів (послуг) на ринку, стимулює їх збут, то

податківці кваліфікували такі виплати як оплату маркетингових послуг, що нібито вписується в термін «маркетинг» (п.п. 14.1.108 ПКУ)

Проте, на наш погляд, тут не все так однозначно…

Зазвичай умови виплати бонусів спеціально застерігаються в дистриб’юторській угоді або в договорі постачання (або ж в додаткових угодах до зазначених договорів). І це необхідно для чіткого розуміння суті конкретної виплати і правильного її відображення в обліку та оподаткування. (У тому числі, цей момент може мати значення і для дати виникнення ПЗ (і права на ПК) з ПДВ.)

«У призмі» підходу фіскалів, закладеного в УПК № 123, дистриб’юторський договір (договір постачання тощо) виглядатиме змішаним договором, що включає, крім постачання товарів, також і зустрічне постачання маркетингових послуг.

Але чи завжди бонус слід вважати платою за маркетингові послуги? Тут багато що залежить від конкретних умов угоди і від виду бонуса.

Як правило, на практиці для цілей заохочення дистриб’юторів використовуються бонуси двох видів:

— у вигляді премії, що окремо перераховується дистриб’ютору,

і

— у вигляді знижки на товари (послуги) (у тому числі у вигляді «ретро-знижки»**).

** Тобто — додаткової знижки до ціни, що надається вже після отримання дистриб’ютором товарів.

Тому залежно від виду бонуса, що надається дистриб’ютору, різнитиметься і відображення такого бонуса в обліку.

Бонус-премія

На наш погляд, бонус-премії можуть трактуватися двояко — як оплата за надання маркетингових послуг (1) і як дарунок покупцю (2).

Під перше трактування можуть потрапити бонуси, що виплачуються за досягнення певних показників (виконання плану закупівель, дотримання встановленої кількості та асортименту тощо). Тобто в таких випадках, ураховуючи думку фіскалів, варто вести мову про зустрічні маркетингові послуги з боку дистриб’ютора.

Якщо ж премія виплачується без прив’язки до якихось показників, а «за красиві очі», і зустрічні послуги не проглядаються, то логічно говорити про бонус-дарунок. І розглядати такий бонус і для відображення в обліку, і для оподаткування як безкоштовно надані кошти. У консультації в Базі знань (див. у категорії 502.07.20), писаній «під» колишню редакцію розділу III ПКУ, фіскали справедливо зазначали, що премії-бонуси можуть бути як оплатою за маркетингові послуги покупців, так і «виплатою додаткових заохочень (премій) покупцям» (коли покупці не надають послуги з просування товарів на ринку). І спеціально застерегли, що у другому випадку покупець повинен на суму премії відобразити інший (позареалізаційний) дохід.

Утім, проблеми з відображенням бонуса як дарунка можуть виникнути, перш за все, у дистриб’ютора — і в частині ПДВ.

Оскільки податківці в низці листів і в консультації в БЗ (категорія 101.02) вимагають від отримувачів бонусів оподаткування таких сум ПДВ

Наприклад , у листі ДПСУ від 04.02.2013 р. № 1673/6/15-3115 і в листі ДФСУ від 25.02.2016 р. № 4164/6/99-99-19-03-02-15 фіскали зазначають, що мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси та інші заохочення) є оплатою маркетингових послуг дистриб’юторів, а тому дистриб’ютор, виходячи із суми отриманих таких виплат, зобов’язаний визначити ПЗ з ПДВ, скласти ПН і зареєструвати її в ЄРПН. У продавця ж товарів (послуг) при цьому виникає право на ПК з ПДВ із суми таких послуг. Аналогічні висновки, у тому числі що стосуються виплат бонусів не тільки реальним дистриб’юторам, а й іншим покупцям, звучать ще в деяких листах фіскалів: див., наприклад , листи ДФСУ від 29.10.2015 р. № 22983/6/99-95-42-01-15 і від 22.12.2015 р. № 27462/6/99-99-19-03-02-15.

Тому, щоб бонус відображався і обкладався саме як дарунок, слід дуже ретельно підійти до його документального оформлення (наприклад, записати в угоді, що покупець певною сумою заохочується безоплатно — з метою спонукання його до укладання нових угод тощо). При виникненні проблем з ПДВ слід апелювати до документів, посилаючись також на згадану консультацію в БЗ (вона хоч і припинена, але в частині «двоїстості» бонусів все так само актуальна). Утім, продавцю, напевно, буде цікаво, щоб бонус трактувався як оплата за маркетинг. Адже з цієї суми він зміг би відобразити ПК з ПДВ. (Утім, цей ПК — усе одно за його рахунок…)

Отже, про облік.

У першому випадку (бонус — за маркетинг) сума бонусу відображається у продавця у складі витрат на збут, а ПДВ з неї — у складі ПК (за наявності ПН від дистриб’ютора).

У дистриб’ютора ж ця сума відобразиться як дохід від реалізації маркетингових послуг, з нарахуванням з неї ПДВ.

У другому випадку (бонус-дарунок) сума бонусу у продавця, на нашу думку, також відобразиться у складі витрат на збут. Адже, незважаючи на те, що це витрати на такий дарунок, а не оплата послуг, такі виплати все одно стимулюють збут продавця.

У дистриб’ютора ж така сума повинна відобразитися у складі інших операційних доходів.

Якщо «один із» — нерезидент. Поки ми говорили про ситуації, коли обидві сторони — і продавець, і дистриб’ютор — резиденти. Якщо ж одна зі сторін (продавець або дистриб’ютор) є нерезидентом, то для (не)оподаткування таких виплат ПДВ доречно пригадати лист ДФСУ від 22.01.2016 р. № 1207/6/99-99-19-03-02-15. Фіскали в ньому аналізують ситуації, коли:

— покупець-резидент отримує бонус від продавця-нерезидента за досягнення відповідних показників і виконання плану придбання;

і

— покупець-нерезидент отримує бонус від продавця-резидента (за аналогічні «подвиги» на торговельному терені).

«За традицією» у цьому листі фіскали називають такі бонуси оплатою маркетингових послуг покупців.

А для цілей визначення місця постачання такого своєрідного маркетингу вони використовують п. 186.4 ПКУ, орієнтуючий на місце реєстрації постачальника послуг

Тому в першому випадку в резидента-покупця виникає ПДВ із суми належного йому бонуса.

А у другому випадку маркетингові послуги нерезидента, платою за які є належний йому бонус, ПДВ не обкладаються у зв’язку з відсутністю об’єкта оподаткування (місце постачання послуг буде за межами України).

Зазначимо, що в цьому листі розглядається ситуація саме з виплатою бонуса-премії, а не з бонусом у вигляді знижки (або «ретро-знижки), а тому його автори говорять про те, що митна вартість товарів у цьому випадку не коригується.

Дата виникнення ПЗ. Щодо дати виникнення ПЗ в «бонусно-маркетингових» ситуаціях можна пригадати лист ДФСУ від 15.03.2016 р. № 5590/6/99-99-19-03-02-15. У ньому фіскали, описуючи ситуацію, коли виплата бонусів продавцем здійснюється на підставі протоколу про досягнення певних обсягів закупівлі, погоджених з покупцем, прив’язують дату виникнення ПЗ за маркетинговими послугами в покупця — платника ПДВ (отримувача бонусів) до дати погодження згаданого протоколу, на підставі якого здійснюється виплата бонусів. А не до дати отримання бонусів! Схоже, йшлося про ситуацію, коли протокол випереджав оплату. Якщо ж оплата буде раніше протоколу, то для визначення дати ПЗ орієнтуйтеся на дату отримання бонусу.

Прості «бонус-приклади»

1. За досягнення певних показників (виконання плану закупівель, дотримання асортименту, що закупається, тощо) договір постачання передбачає виплату постачальником дистриб’ютору премії в розмірі 5 % суми договору — 120000 грн.

2. З метою заохочення дистриб’ютора і з розрахунком на майбутню успішну співпрацю постачальник (в односторонньому порядку) вирішує обдарувати дистриб’ютора сумою 50000 грн.

Бухгалтерський облік бонусів

№ з/п	Зміст операції	Відображення в обліку		Сума (грн.)
		дебет	кредит
1	2	3	4	5
У постачальника
1	Бонус — плата за маркетинг
1.1	Відображено витрати на маркетинг (за датою погодження акта або протоколу з дистриб’ютором)	93	631	100000
1.2	Відображено ПК від суми бонусу (маркетингових послуг)	644/1 641/ПДВ*	631 644/1	20000 20000
1.3	Перераховано бонус дистриб’ютору	631	311	120000
2	Бонус — як дарунок
2.1	Перераховано грошовий дарунок дистриб’ютору	377	311	50000
2.2	Суму дарунку включено до витрат на збут	93	377	50000

1	2	3	4	5
У дистриб’ютора
1	Бонус — плата за маркетинг
1.1	Відображено дохід за маркетинговими послугами (за датою підписання акта або протоколу з постачальником)	361	703	120000
1.2	Нараховано ПДВ з доходу	703	641/ПДВ	20000
1.3	Отримано бонус від продавця	311	361	120000
2	Бонус — як дарунок
2.1	Отримано бонус від продавця	311	718	50000
* Після реєстрації ПН в ЄРПН.

Бонус-знижка

Ситуації, коли бонус надається у вигляді знижки (у тому числі «ретро-знижки»), на практиці теж досить поширені і мають певні нюанси.

Тут, на нашу думку, при належному документальному оформленні слід вести мову саме про перегляд цін (що призведе до виписки постачальником РК до ПН, який зменшує первинне ПЗ).

Знижки такі краще оформляти/надавати не за виконання показників, а, наприклад, на «жалісливе прохання» покупця ☺. Тоді чітко йтиметься про договірне зменшення вартості товарів і про відсутність всяких там «зустрічних» маркетингових послуг з боку покупця.

Проте у випадках з «ретро-знижками» є небезпека, що фіскали не стануть для податкових цілей розглядати їх як знижки. Наприклад, у подібній ситуації в листі Міндоходів від 05.12.2013 р. № 6344/1/99-99-19-03-02-14

вони трактували «ретро-знижки» не як знижки з ціни (перегляд цін за догово ом), а як винагороду за маркетингові послуги покупця

При цьому недоплата боргу за товари, на їх думку, мабуть, іде в залік за такі послуги маркетингу.

У цьому листі податківці, посилаючись на норму ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ), стверджують, що «ретро-знижка» є винагородою/мотиваційною виплатою за маркетингові послуги. Зазначимо, що в ч. 3 ст. 632 ЦКУ, до якої апелюють податківці, є фраза: «Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається». Саме з цього фіскали і притягують «за вуха» свій висновок про те, що «ретро-знижка» є зовсім не знижкою, а чимось на кшталт винагороди за «маркетинг». Відповідно, з такого підходу випливають інші податкові наслідки для суми такої знижки.

Що ж, після постачання та оплати товару, коли всі умови договору виконані, зміна ціни дійсно не допускається. Проте в тій самій нормі ЦКУ говориться, що зміна ціни після укладення договору допускається тільки у випадках та на умовах, установлених договором або законом.

Але якщо договір містить норму про надання покупцю при виконанні певних умов (наприклад, дострокової оплати) «ретро-знижки», до надання покупцеві цієї знижки договір не можна вважати виконаним. Адже постачальник ще не виконав одне зі своїх зобов’язань*. Тобто договір вважатиметься виконаним тільки після надання постачальником обумовленої знижки. І така зміна договірної ціни (хоч і «постфактум», але все ж таки до закінчення дії договору), на нашу думку, ніяк не порушує ч. 2 ст. 632 ЦКУ.

* Якщо покупець виконав умови для отримання знижки.

Інша справа, коли за підсумками якогось періоду покупець отримує, наприклад, бонус за декілька дострокових оплат (без прив’язки до конкретного товару), або за досягнення певного обсягу закупівель, то тут уже складніше вести мову про зміну ціни. Таке дуже ймовірно і при неакуратному документальному оформленні операції — коли з договору і первинки не буде чітко зрозуміло — чи то це бонус (премія), чи то знижка. Зокрема, коли знижка — «абстрактна». Тобто коли знижка не прив’язана до певного товару, а просто виражена в конкретній/абсолютній сумі.

Таким чином, ми вважаємо, що за наявності відповідної умови в договорі та при коректному документальному оформленні зниження ціни на поставлені товари, така ситуація для цілей податкового та бухгалтерського обліку повинна трактуватися саме як перегляд договірної ціни. Але ще раз зазначимо, що при цьому знижка повинна надаватися саме до вартості конкретних поставлених товарів.

В обліку сторін операції з бонусами-знижками відображатимуться як продаж/купівля товару зі знижкою: у продавця зменшуються дохід і ПЗ з ПДВ, а в покупця — собівартість товару (якщо він ще є на складі) і ПК з ПДВ.

Бонуси-знижки «єдиннику». Оформлення бонуса як знижки може бути вигідно, коли дистриб’ютор (покупець) є платником ЄП 2-ї або 3-ї групи, оскільки знижка не вплине ні на суму доходу покупця-«єдинника», ні на ЄП. А у ФОП-«єдинника» групи 2 при отриманні бонусу у вигляді знижки фіскали ще і не зможуть оподаткувати такий «дохід» за ставкою 15 % та інкримінувати йому надання маркетингових послуг юрособі (що загрожує для другогрупника «виштовхуванням» його зі спрощеної системи).

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що «бонусні» проблеми, яких ми торкнулися, в основному можна вирішити шляхом грамотного договірного оформлення таких заохочень. Адже саме від цього залежатиме, чи повинен конкретний бонус оподатковуватися та відображатися в обліку — як оплата маркетингу, як дарунок або як знижка з ціни товарів/послуг.

Загалом, на все ваша воля…

Висновки

• Фіскали в більшості ситуацій класифікують бонуси як плату за маркетингові послуги, що надаются продавцю дистриб’юторами і вимагають обкладення їх ПДВ.
• Щоб бонус відобр жався як подарунок і не обкладався в отримувача ПДВ, слід дуже ретельно підходити до його документального оформлення.
• При належному документальному оформленні бонусу у вигляді знижки слід вести мову саме про перегляд цін (що призведе до виписки постачальником РК до ПН, що зменшує первинне ПЗ). При цьому знижка має бути не «абс рактною», а надаватися до вартості конкретних товарів.

Рекламні послуги від нерезидента: що в податковому обліку?

Якщо реклама придбана в нерезидента, рекламодавцю-резиденту доведеться самостійно сплатити податки з вартості наданих нерезидентом послуг. Які, коли та в якій сумі? На ці запитання ми зараз і відповімо.

Ольга Ольховик, податковий експерт

ПДВ при придбанні реклами в нерезидента

Відповідальним за нарахування та сплату ПДВ при постачанні послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, є отримувач послуг. Про це зазначено в п. 180.2 ПКУ. При цьому такому отримувачу зовсім необов’язково самому бути зареєстрованим платником ПДВ. Запам’ятайте: навіть незареєстровані отримувачі «нерезидентських» рекламних послуг мають права, виконують обов’язки та несуть передбачену законом відповідальність як платники податку (п. 180.3 ПКУ).

Об’єкт оподаткування. Під об’єкт оподаткування потрапляють абсолютно всі «нерезидентські» рекламні послуги, надані резиденту. Адже згідно з п.п. «б» п. 185.1 ПКУ об’єктом оподаткування є операції з постачання послуг з місцем їх постачання на митній території України. А місцем постачання рекламних послуг є місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання, або — в разі відсутності такого місця — місце постійного або переважного його проживання (п.п. «б» п. 186.3 ПКУ). Отже,

якщо отримувач рекламних послуг — резидент, то така рекламна послуга оподатковується

Порядок оподаткування «нерезидентських» послуг з « українським » місце м постачання встановлює ст. 208 ПКУ. При цьому зауважте: формально цей порядок діє тільки в разі, якщо постачання здійснює особа-нерезидент, не за реєстрована як платник податку, особі — зареєстрованому платнику ПДВ або будь-якій іншій юридичній особі — резиденту (п. 208.1 ПКУ). А ось на рекламні послуги, отримані фізичною особою або підприємцем — неплатником ПДВ, його дія не поширюється.

Але податківці наполягають: сплачувати «нерезидентський» ПДВ повинен у тому числі і ФОП — неплатник ПДВ (див. БЗ 101.26). В іншому роз’ясненні з цієї ж категорії зазначено: суб’єкти господарювання — юридичні особи і ФОП, як платники ПДВ, так і неплатники ПДВ, з метою нарахування ПДВ є особами, відповідальними за нарахування і сплату ПДВ до бюджету при отриманні послуг від нерезидентів та їх представництв, що не зареєстровані платниками ПДВ. Крім того, на обов’язок сплати

«нерезидентського» ПДВ ФОП — неплатником ПДВ вказує і форма Розрахунку, який повинні подавати всі неПДВшники, що сплачують податок за нерезидента.

До речі, послуги, отримані від нерезидента — фізичної особи, теж обкладаються ПДВ у порядку, передбаченому ст. 208 ПКУ (див. БЗ 101.26).

База оподаткування. Визначити базу оподаткування «нерезидентських» послуг допоможе п. 190.2 ПКУ. Він установлює, що нею є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків і зборів, за винятком ПДВ, уключеного до ціни придбання відповідно до законодавства. Зауважте:

договірна вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату виникнення податкових зобов’язань

У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається виходячи зі звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

Дата ПЗ і ПК. Дату виникнення податкових зобов’язань (ПЗ) визначають згідно з останнім абзацом п. 187.8 ПКУ. У ньому зазначено, що виникають вони на дату списання коштів з банківського рахунку платника в оплату послуг або на дату оформлення документа, що підтверджує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій сталася раніше. Тобто тут діє загальне правило «першої події».

Складаємо ПН і відображаємо у звітності. Якщо отримувач « нерезидентських » послуг зареєстрований як платник ПДВ, він складає податкову накладну (ПН) (і реєструє її в ЄРПН), а суму нарахованого податку включає до складу ПЗ декларації за відповідний звітний період (п. 208.3 ПКУ) — до її рядка 6.

ПН, зареєстрована в ЄРПН, є також підставою для відображення податкового кредиту (ПК) (абз. 4 п. 198.2 ПКУ). Право на нього в такому разі виникає згідно з п.п. «в» п. 198.1 ПКУ. Причому, відобразити ПК за своєчасно зареєстрованою ПН можна вже в періоді її складання (у рядку 11.4 декларації), незалежно від того, в якому періоді вона зареєстрована (БЗ 101.20).

А ось якщо ПН не складена, ПЗ помилково не задекларовані і для виправлення цієї помилки подається уточнюючий розрахунок, то відобразити ПК в цьому ж уточнюваному періоді не вийде. Скористатися правом на ПК можна буде тільки в тому періоді, в якому ПН буде зареєстрована в ЄРПН. А податківці додають: і тільки тоді, коли будуть задекларовані помилково не відображені ПЗ (див. БЗ 101.14). Хоча ПКУ прив’язку до дати декларування ПЗ не встановлює. У ньому вимога одна: наявність ПН, зареєстрованої в ЄРПН. До речі, штрафи за несвоєчасну реєстрацію такої ПН не застосовуються (див. лист ДФСУ від 28.12.2015 р. № 27879/6/9999-19-03-02-15).

Майте на увазі: ПК за «послуго-нерезидентською» ПН, так сам, як і за будь-якою іншою ПН, може бути відображений протягом 365 календарних днів з дати її складання (див. лист ДФСУ від 27.11.2015 р. № 25331/6/99-99-19-03-02-15).

Якщо отримувач «нерезидентських» послуг не зареєстрований платником ПДВ, то ПН він не виписує (п. 208.4 ПКУ) і декларацію не подає. Але відзвітувати про нарахований і сплачений податок такий платник теж повинен. Для цих цілей наказом № 21 затверджено форму Розрахунку податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які поставляються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України. Такий Розрахунок належить до податкової звітності з ПДВ (п. 8 розд. I Порядку № 21) і подається тільки в разі здійснення відповідних операцій (п. 9 розд. III Порядку № 21). Строк подання — протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду, а строк сплати податку — протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання звіту.

«Податковоприбуткові» наслідки

Про те, що дохід нерезидента є об’єктом обкладення податком на прибуток, зазначено в п.п. 134.1.3 ПКУ. А п. 141.4 ПКУ встановлює особливості його оподаткування.

Так, згідно з п.п. 141.4.6 ПКУ резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 % суми таких виплат за власний рахунок.

Тобто резидент при перерахуванні коштів нерезиденту одночасно перераховує 20 % такої «нерезидентської» виплати до бюджету. Причому

нерезиденту він перераховує повну суму, а податок сплачує за рахунок власних коштів

Саме тому положення міжнародних договорів, на які посилається п.п. 141.4.2 ПКУ, при оподаткуванні «рекламної» виплати нерезиденту не застосовуються. Підтверджують це й податківці (лист ДФСУ від 16.06.16 р. № 13467/6/99-99-15-02-02-15 (далі — лист № 13467), БЗ 102.18).

Зверніть увагу: суму доходу, з якої сплачується податок, визначають виходячи з курсу НБУ, що діє на дату виплати такого доходу (БЗ 102.18).

Суму податку резидент відображає за правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування. При цьому розділ III ПКУ будь-яких різниць для коригування бухфінрезультату на суму сплаченого «рекламно-нерезидентського» податку не передбачає. Отже, сума цього податку буде врахована при визначенні бухфінрезультату до оподаткування і до виникнення різниць не призведе. Відзначають це й податківці (див. лист № 13467). У декларації з податку на прибуток суму податку зазначають у рядку 23, а також у рядку 21 таблиці 1 додатка ПН.

Крім того, запам’ятайте: витрати на рекламні послуги, отримані від нерезидента, теж в повному обсязі беруть участь у визначенні об’єкта обкладення податком на прибуток — жодних обмежень ПКУ з 01.01.15 р. не встановлює (див. лист ДФСУ від 08.04.16 р. № 7863/6/99-99-1902-02-15). До речі, у цьому ж листі зазначено, що операція з придбання ефірного часу не може розглядатися як операція з придбання нематеріального активу. Це ні що інше, як придбання послуги з трансляції, що підлягає оподаткуванню згідно з п.п. 141.4.6 ПКУ.

Резидент для розділу III ПКУ. Важливо також те, що термін «резидент», що використовується в розділі III ПКУ, має своє особливе значення. Так, в останньому абзаці п.п. 14.1.213 ПКУ зазначено:

для цілей розділу III ПКУ резидентом вважаються особи, визначені п. 133.1 ПКУ

А п.п. 133.1.1 ПКУ встановлює, що платниками податку — резидентами є юридичні особи, які проводять господарську діяльність як на території України, так і за її кордонами, крім юридичних осіб, визначених пп. 133.4 і 133.5 ПКУ.

Саме тому неприбуткові підприємства, юридичні особи — єдиноподатники, а тим більше фізичні особи — підприємці, резидентами для «податковоприбуткового» розділу ПКУ не є. А отже, сплачувати податок з доходів нерезидентів згідно з п.п. 141.4.6 ПКУ вони не повинні.

Щоправда, податківці і з цим не згодні. Так, наприклад, вони наполягають, що юрособи-єдиноподатники зобов’язані і сплатити податок з доходів нерезидентів, і подати про це «прибуткову» декларацію (див. лист ДФСУ від 07.04.2016 р. № 7782/6/99-99-19-02-02-15).

Тішить хоча б, що погоджуються контролери з тим, що нараховувати податок згідно з п.п. 141.4.6 ПКУ в разі, якщо дохід виплачується нерезиденту — фізичній особі не потрібно, оскільки такий дохід обкладається згідно з п. 170.10 ПКУ (див. БЗ 102.18).

Висновки

• Будь-які рекламні послуги, надані нерезидентом резиденту, є об’єктом обкладення ПДВ. Відповідальни за нарахування і сплату — отримувач послуг.
• Отримувач послуг — платник ПДВ повинен скласти ПН, зареєструвати її в ЄРПН, а також відобразити ПЗ у рядку 6 декларації за відповідний період. Крім того, зареє трована в ЄРПН ПН є підставою для відображення ПК (ряд. 11.4 де ларації).
• Отримувач послуг — неплатник ПДВ ПН не складає, але за період, в якому виникли «нерезидентські» ПЗ, він повинен подати Розрахунок податкових зобов’язань.
• Резидент, який виплачує «рекламний» дохід нерезиденту, під час такої виплати повинен за свій рахунок сплатити 20 % податку з доходів нерезидента.

Рекламні конструкції: як це робиться

Сьогодні досить важко уявити людину, яка, бажаючи придбати той чи інший товар, піде не в Інтернет, а на вулицю — щоб витріщатись на вивіски. Але незважаючи на це рекламісти продовжують наполегливо освоювати бюджети, що виділяються на зовнішню рекламу, тобто й далі користуються відпрацьованими візуальними прийомами впливу на покупців — шляхом розміщення рекламної інформації на зовнішніх рекламних засобах.

Олександр Голенко, податковий експерт

Нагадаємо, що згідно з абз. шостим ст. 1 Закону про рекламу:

«зовнішня реклама — реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, — рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхня будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг»

Вам, напевно, одразу ж спали на думку такі терміни, як рекламний щит і бігборд, але фантазія рекламістів і конструкторів не знає меж: ті ж щити сьогодні бувають стаціонарні, виносні (штендери), на фасадах, дахах, огорожах (у тому числі пішохідних) тощо…

Відповідно до п. 1 Типових правил № 2067 рекламісти-«зовнішники» вживають термін «спеціальні конструкції». Це тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об’ємні), стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати (!), повітряні кулі тощо, які використовуються для розміщення реклами.

Дозвіл на розміщення: на щиті чи під щитом…

Ми деталізуємо цей перелік так докладно, щоб привернути вашу увагу до важливої обставини. Так, відповідні норми рекламного законодавства, що

стосуються, зокрема, зовнішньої реклами, більшменш сумлінно і регулярно (у зв’язку з унесенням змін) переписуються із Закону про рекламу (ст. 16) до згаданих Типових правил № 2067, а звідти — до відповідних Правил, що затверджуються місцевими органами самоврядування… Але безпосередньо контактувати вам доведеться саме з останніми, а точніше і найімовірніше — із створеними ними так званими робочими органами (див. п. 5 Типових правил № 2067). І якщо вже ви вирішили ступити в каламутну воду зовнішньої реклами, не полінуйтеся попередньо дізнатися про «брід», тобто простудіювати саме місцеві Правила.

Чому? Та тому що згідно з ч. 1 ст. 16 Закону про рекламу (та п. 3 Типових правил № 2067):

розміщення зовнішньої реклами в населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що видаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад

Ці їх повноваження закріплено в п.п. 13 п. «а» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР.

До речі, процедура видачі (відмови, переоформлення, видачі дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами має відповідати вимогам Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV (який з 01.01.2017 р. зазнає змін).

І ще один важливий момент: справляти плату за видачу таких дозволів заборонено (див. абз. п’ятий ч. 1 ст. 16 Закону про рекламу та п. 3 Типових правил № 2067). Але не поспішайте радіти: зовсім безплатно цей номер зі щитом у вас не пройде…

До речі, видача дозволів на розміщення зовнішньої реклами за межами населених пунктів — прерогатива обласних держадміністрацій. Ці питання регламентовані відповідно Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами за межами населених пунктів, затвердженими постановою КМУ від 05.12.2012 р. № 1135.

Перш ніж переходити до розмови про специфічні вимоги, що висуваються до засобів зовнішньої реклами, уточнимо, що найчастіше рекламодавець залишається тільки рекламодавцем — тобто не займається безпосередньо усім процесом розміщення зовнішньої реклами: отриманням дозволу на розміщення рекламного засобу (спеціальної конструкції), розробкою його проекту, узгодженнями, виготовленням і монтажем. Він найчастіше передає свою рекламу для платного розміщення на завідомо оформлених площах «професійного» розповсюджувача. Важливо чітко розуміти: якщо ви будете виготовляти, отримувати дозвіл на розміщення спеціальної конструкції тощо самостійно, — то саме ви й виступатимете розповсюджувачем такої зовнішньої реклами. Можливо, одночасно і рекламодавцем, але важливо, що — розповсюджувачем. Важливо, тому що згідно з п. 42 Типових правил № 2067:

відповідальність за технічний стан рекламних засобів, порушення техніки безпеки під час розташування та експлуатації рекламних засобів несе розповсюджувач зовнішньої реклами згідно із законодавством

До речі, і за порушення Типових правил № 2067 теж (п. 47).

Але найголовніше, що стосується порушень рекламного законодавства і жорстких покарань за них: на зовнішню рекламу, зрозуміло, поширюються усі загальні заборони та обмеження, про які усе якнайдетальніше розписано у статті на с. 3. І передусім — щодо реклами алкогольних напоїв (і алкогольного пива у тому числі), а також тютюнових виробів…

Щоб покінчити з формальною стороною справи, звернемо увагу ще на два нюанси:

1) дозвіл на розміщення зовнішньої реклами (або повідомлення про відмову) належить видати у строк 10 робочих днів;

2) діє він 5 років — якщо, звичайно, в заяві ви не просили його на менший строк (див. пп. 10 та 23 Типових правил № 2067).

Розміщувати можна де завгодно. Крім де завгодно…

Говорячи про змістовну сторону, попередимо вас, що тут усе так само, як і завжди з прекрасним: воно або незаконне, або аморальне, або веде до ожиріння… ☺ Так і з місцями для розміщення рекламних щитів: вони або в забороненому місці (як правило, схема дозволених місць суворо обмежена), або дозволені в принципі місця вже зайняті (чи на них оформлено дозволи), або в дозволеному місці так само людно, як на північному полюсі…

Мало того: рекламні конструкції, певна річ, розташовують не на пустирі, а на вулиці (бажано прохідний). Тобто при цьому обов’язково дотримуватися приписів Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою КМУ від 30.03.94 р. № 198 (далі — Єдині правила № 198).

А щоб ви позбулися непотрібних ілюзій, звернемо вашу увагу лише на такі новели Єдиних правил № 198, що стосуються рекламних конструкцій:

— розміщення у межах смуг відведення автомобільних доріг і залізничних переїздів погоджується з Укравтодором та ДАІ (п. 362), а в межах охоронних зон інженерних комунікацій — з їх балансоутримувачем (п. 363);

— розробка технічної документації, монтаж (демонтаж) — увага! здійснюються спеціалізованими «конторами» (п. 363). Лише спеціалізованими,

Карле!..

Ну а про всякі там заборонені метри від «поверхні», «краю» або «дитячих установ» ми тут промовчимо: це вам розкажуть «спеціалізовані», до яких ви будете змушені звернутися. Ну, або сам робочий орган…

Облік витрат на спеціальну рекламну конструкцію

Порядок відображення витрат, понесених на рекламний засіб, залежить від того, як ви його класифікуєте: як ОЗ, МНМА — а може і МШП (якщо це, скажемо, плакат або афіша).

Зауважимо, що високодохідникам на додачу до бухобліку доведеться вести ще й податковий облік ОЗ (нагадаємо: згідно з п.п. 138.3.3 ПКУ рекламний щит потрапляє до групи 9), а ще — коригувати фінрезультат до оподаткування на амортрізниці згідно з пп. 138.1, 138.2 ПКУ.

Нагадаємо вам основні проводки.

№ з/п	Зміст операції	Бухгалтерський облік
		дебет	кредит
1	Отримано технічну документацію на виготовлення і монтаж рекламної конструкції (договір, акт)	152	631
2	Відображено податковий кредит за техдокументацією:
2.1	— до реєстрації ПН в ЄРПН	644/1	631
2.2	— за датою реєстрації ПН в ЄРПН	641	644/1
3	Отримано з доставкою готову рекламну конструкцію (ТТН)	152	631
4	Відображено податковий кредит за виготовленою конструкцією:
4.1	— до реєстрації ПН в ЄРПН	644/1	631
4.2	— за датою реєстрації ПН в ЄРПН	641	644/1
5	Отримано послуги з монтажу рекламної конструкції (договір, акт)	152	631
6	Відображено податковий кредит з послуг монтажу:
6.1	— до реєстрації ПН в ЄРПН	644/1	631
6.2	— за датою реєстрації ПН в ЄРПН	641	644/1
7	Прийнято в експлуатацію рекламну конструкцію як об’єкт ОЗ (акт № ОЗ-1)	109	152
8	Нараховано амортизацію в процесі експлуатації	93	131
9	Оновлено рекламну інформацію на щиті	93	685
10	Внесено плату за тимчасове користування місцем розміщення рекламної конструкції його власнику (договір, акт)	93	31
11	Сплачено контрагентам	631, 685	31

Висновки

• Розташування зовнішньої реклами (рекламних конструкцій) у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що видаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. А звертатися за дозволом потрібно до робочого органу, що діє на підставі місцевих правил розміщення.
• Розробку технічної документації для виготовлення і монтажу рекламної конструкції, її монтаж і демонтаж дозволяється робити виключно спеціалізованим організаціям.
• Якщо рекламодавець розміщує зовнішню рекламу самостійно, то в статусі її розповсюджувача він несе усю повноту відповідальності за технічний стан рекламних засобів, порушення техніки безпеки під час їх розміщення та експлуатації.

Соцреклама про шкоду алко-куріння: «Зачем же? Это ж ведь очень и очень! Да! Да! Но… нет!»*

* Із к/ф «За двома зайцями».

Соціальну рекламу — якщо дуже формально — називати рекламою взагалі-то підстав немає. Інакше ту саму релігійну проповідь цілком можна назвати соцрекламною промоакцією… ☺ Але тут ми звернемося до особливого різновиду соцреклами, що приписана законом для рекламодавців алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Приписана-то вона приписана, але як виявляється, так би мовити… недописана. Розберемось із цим докладніше.

Олександр Голенко, податковий експерт

Для почину скажемо, що згідно з визначенням соціальної реклами (див. абз. шістнадцятий ст. 1 Закону про рекламу): «соціальна реклама — інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку».

Але не станемо поширюватися про соціальну рекламу взагалі — мова піде про таку суспільно-корисну мету, як запобігання розповсюдженню тютюнопаління та зловживання алкоголем. Зауважимо, що у відповідній ст. 12 Закону про рекламу прописано заходи щодо всілякого заохочення роз повсюдження фактично неприбуткової соціальної реклами, але є одне положення ч. 2 цієї статті, якому алкогольно-тютюнові рекламодавці, напевно, симпатизують: у такій рекламі не повинно бути посилань на конкретний товар та/або на виробника. Тобто негативний контекст проти-алкогольно-тютюнової соціальної реклами говорить про шкоду куріння взагалі і зловживання алкоголем узагалі, але ж ніяк не про шкідливість конкретного бренду…

Так от, у статті на с. 3 ми згадали, що згідно з ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу

«рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових вирбів зобов’язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами про шкоду тютюнопаління та зловживання алкоголем не менш 5 % коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України»

При цьому спеціальним Порядком відрахування на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв, затвердженим постановою КМУ від 08.09.97 р. № 997 (далі — Порядок № 997), плюс до вже зазначеного в ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу (і процитованого вище) також регламентовано, що:

— відповідні суми відраховуються рекламодавцем до спецфонду держбюджету одночасно з перерахуванням коштів виробникам та/або розповсюджувачам комерційної алко-тютюнової реклами (п. 3 Порядку № 997). До речі, у додатку № 1 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 р. № 928-VIII для цих надходжень у розділі «Інші неподаткові надходження» є код 24060500;

— у платіжці дають примітку «на соціальну рекламну інформацію», повне найменування виробника та/або розповсюджувача реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв, а також дату укладення договору (п. 41 Порядку № 997);

— такі витрати відносяться на оборотні витрати (собівартість продукції) рекламодавця (п. 5 Порядку № 997) — це, звісно, зрозуміло і так, але пряма норма не зашкодить. ☺ До речі, оскільки при цьому не говориться ні про яку безпосередню прив’язку такого платежу до факту замовлення таким рекламодавцем виготовлення чи розповсюдження подібної соціальної реклами, то, по-перше, право на витрати у рекламодавця вочевидь виникає «по грошах», а по-друге, по суті, усе це виглядає як деякий обов’язковий бюджетний (?) платіж /;

— за порушення Порядку № 997 його п. 7 загрожує рекламодавцям «відповідальністю відповідно до законодавства».

Все так. І все виглядає досить доладно, тобто майже як у пісеньці: «Ни одного печального сюрприза, за исключеньем пустяка…»

А «дрібниця» полягає в тому, що за невиконання конкретно припису ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу ні ви, ні та ж Держпродспоживслужба (як орган, уповноважений страчувати та милувати за найрозповсюдженіші порушення законодавства про рекламу), ні інші органи, «заточені» в ч. 1 ст. 26 Закону про рекламу під боротьбу з іншими правопорушеннями за вужчими напрямами реклами, не зможуть знайти ані вказівки на конкретний караючий орган, ані конкретного складу правопорушення, ані конкретної санкції — ані в самому Порядку № 997, ані у профільній ст. 27 Закону про рекламу, ані у виданому згідно з ч. 4 цієї статті Порядку № 693!

Інакше кажучи: з одного боку, обов’язок відраховувати ці «5 %» (до речі, не від вартості алко-тютюнової реклами взагалі, а тільки від вартості її розповсюдження!) у ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу таки є, а з іншого — у законодавстві немає ані конкретного «порядку, передбаченого законами України» (зазначеного в цій же ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу), ані певної «відповідальності відповідно до законодавства» (див. п. 7 Порядку № 997). Так, формально відповідному органу в ч. 1 ст. 26 Закону про рекламу дані широкі повноваження вимагати від рекламодавців припинення порушень законодавства, але щодо цього конкретного випадку невиконання приписів ч. 8 ст. 22 Закону про рекламу за великим рахунком: (1) не визначено, який саме орган «відповідний» і (2) яку санкцію застосовувати.

До речі, ВСУ в постанові від 11.12.2012 р. № 21-305а12 дійшов висновку, що обговорюваний платіж «не має статусу обов’язкового платежу на рівні сплати податків», тобто, по суті, добровільний… А постанови ВСУ, як відомо, обов’язкові для виконання всіма суб’єктами владних повноважень і не можуть бути оскаржені. І хоча в цій постанові ВСУ спирався на факт відсутності обговорюваного платежу в Законі України «Про систему оподаткування», що наразі вже не чинний, цей аргумент за аналогією працює й сьогодні — адже такого по суті бюджетного (!) платежу немає і в сучасному ПКУ.

Безоплатно отримали та роздали імпортну продукцію

Ми отримали безоплатно від нерезидента продукцію і роздаватимемо її так само безоплатно в Україні в рекламних цілях. Що з ПДВ? (м. Харків)

При безоплатному отриманні товарів сплачений при розмитненні ПДВ включається до складу податкового кредиту (ПК) платника податків на підставі належним чином оформленої митної декларації (МД). Податкове зобов’язання (ПЗ) нараховувати не потрібно, якщо ви використовуватимете товар у госпдіяльності в оподатковуваних операціях , але пам’ятайте про вимоги п. 188.1 ПКУ. А зараз — по порядку.

Головним є те, що діяти слід, як при звичайному імпорті товарів, незважаючи на те, що він безоплатний. Так, згідно з п.п. «а» п. 198.1 ПКУ право на віднесення сум податку до ПК виникає у випадку «придбання чи виготовлення товарів (у тому числі в разі їх увезення на митну територію України)».

Коли ви отримуєте право на включення суми податку в ПК при безоплатному отриманні? Коли товар ввезено і МД вважається оформленою відповідно до вимог законодавства, що підтверджує сплату податку (п. 201.12 ПКУ). Базою нарахування податку є договірна (контрактна) вартість, але не нижче за митну вартість товарів, з урахуванням мита й акцизного податку, що підлягають сплаті та включенню до ціни товарів (п. 190.1 ПКУ).

Нагадаємо, що сума ПЗ, сплаченого при розмитненні товару, потрапляє до «суперформули» до рядка 2 (показник ∑Митн) Витягу і збільшує суму регліміту (п. 2001.3 ПКУ). У декларації з ПДВ сплачену суму ПЗ слід помістити до розділу II «Податковий кредит» до рядка «Ввезені на митну територію Україні товари, необоротні активи та отримані від нерезидента на митній території України послуги» 11.1 («з основною ставкою») або 11.2 («зі ставкою 7 %»).

У цілому позиція податківців — позитивна. Так, за наявності МД і сплати ПДВ при безоплатному імпорті товару — уключаємо його до ПК (див. листи ДФСУ від 19.05.2016 р. № 10964/6/99-95-4201-15, від 10.11.2015 р. № 17073/10/26-15-15-01-18 і консультацію у категорії 101.10 БЗ). ПЗ потрібно нарахувати, якщо товар використовуватиметься в негоспдіяльності / неоподатковуваних операціях (п. 198.5 ПКУ).

Безоплатна рекламна роздача — це господарська операція, тому компенсаційних ПЗ згідно з п. 198.5 ПКУ нараховувати не треба (детальніше див. с. 13)*.

* Звичайно, на фоні позитивних консультацій/листів (див. листи ДФСУ від 27.04.2016 р. № 9532/6/99-99-15-03-02-15, від 12.01.2016 р. № 361/6/99-99-19-03-02-15) у податківців проскакують і фіскальні (див., наприклад, лист ГУ ДФС у м. Києві від 20.05.2016 р. № 11292/10/26-15-12-01-18).

Не поспішайте забувати про п. 188.1 ПКУ, згідно з яким база оподаткування ПДВ для товару не може бути нижче за ціну придбання. У нашому випадку ціна придбання дорівнює 0. Причому податківці ціною придбання вважають саме контрактну вартість (див. наприклад, лист ДФСУ від 13.04.2016 р. № 8220/6/99-99-19-03-02-15).

Ми ж рекомендуємо орієнтуватися на первісну вартість, що складається з декількох складових, визначених у п. 12 П(С)БО 9 «Запаси» (звісно, справедливу вартість не враховуємо, а ось суми ввізного митного збору; непрямих податків; ТЗВ та інші витрати — інша справа). Як визначитеся з ціною придбання, потрібно нарахувати ПЗ і скласти дві ПН (п. 15 Порядку № 1307) тією ж датою, коли відбулася безоплатна роздача товару.

У бухгалтерському обліку при безоплатному отриманні товару визнається дохід (п. 21 П(С)БО 15 «Дохід») на суму його справедливої вартості, що відображається проводкою: Дт 281 — Кт 718. А при їх безоплатній роздачі в рекламних цілях списуємо на витрати: Дт 93 — Кт 281. ПЗ при безоплатній роздачі товару нараховують так: Дт 949 — Кт 641/ПДВ.

Щодо податку на прибуток — усе як у бухобліку: жодних особливостей і різниць (за винятком дарунків неприбутківцям — подробиці на с. 11).

Лариса Акімова, податковий експерт

Перелік основних документів, що використовуються у книзі

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Закон № 236 — Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. № 236/96-ВР.

Закон № 481 — Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

Закон № 2899 — Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 р. № 2899-IV.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

Закон про захист прав споживачів — Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1024-XII.

Закон про рекламу — Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Порядок № 693 — Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затверджений постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 693.

Типові правила № 2067 — Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою КМУ від 29.12.2003 р. № 2067.

Порядок № 21 — Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджений наказом Мінфіну від 28.01.2016 р. № 21.

Порядок № 1307 — Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Мінфіну від 31.12.2015 р. № 1307.

Інструкція № 141 — Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затверджена наказом Мінфіну від 01.07.97 р. № 141.

УПК № 123 — Узагальнююча податкова консультація щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затверджена наказом ДПСУ від 15.02.2012 р. № 123.

Правила № 104 — Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 р. № 104.

Наказ № 193 — Наказ Мінстату «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів» від 21.06.96 р. № 193.

Методрекомендації № 2 — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені наказом Мінфіну від 10.01.2007 р. № 2.