Матеріальна відповідальність роботодавця у трудових відносинах

Матеріальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності передбачає обов’язок однієї зі сторін трудового договору — працівника або роботодавця (власника чи уповноваженого ним органу) — відшкодувати іншій стороні збитки, завдані внаслідок винного або неправомірного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків. Вона повинна здійснюватися у визначеному законом розмірі та порядку. Матеріальна відповідальність має всі ознаки юридичної відповідальності, а її суб’єктами завжди є працівник і роботодавець (власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким працівник перебуває у трудових відносинах.

Чинне трудове законодавство не передбачає детального переліку підстав та умов настання матеріальної відповідальності роботодавця, проте визначає випадки її застосування у Кодексі законів про працю України (далі — КЗпП). Загалом, матеріальну відповідальність роботодавця можна розглядати як його обов’язок відшкодувати збитки, завдані працівникові через неналежне виконання своїх обов’язків за трудовим договором та/або законодавством, у межах, передбачених чинними нормами.

Аналізуючи законодавство та судову практику, можна визначити кілька основних випадків матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником. Зокрема, роботодавець відшкодовує збитки працівникові у таких ситуаціях:

1. незаконне звільнення;
2. незаконне переведення на іншу посаду;
3. незаконне відсторонення від роботи;
4. неможливість працевлаштування через неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці;
5. затримка видачі трудової книжки під час звільнення;
6. затримка розрахунків при звільненні;
7. затримка виконання рішення або постанови про поновлення на роботі після незаконного звільнення або переведення;
8. незаконна відмова у прийнятті на роботу;
9. пошкодження, знищення або втрата особистих речей під час роботи; нанесення іншої матеріальної шкоди майну працівника;
10. видача документів із неправдивими даними щодо заробітної плати або затримка їх видачі;
11. інші порушення обов’язків, що виникають у трудових відносинах.

Відповідно до статті 21 КЗпП, трудовий договір, у тому числі й контракт, може передбачати відповідальність сторін, включаючи роботодавця. Це означає, що при укладенні трудового договору необхідно враховувати положення про відповідальність сторін, що дозволяє забезпечити баланс прав і обов’язків обох учасників трудових відносин.

КЗпП містить низку статей, що встановлюють відповідальність роботодавця. Наприклад, стаття 49-6 визначає, що до істотних умов трудового договору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин належить і відповідальність роботодавця за порушення строків виплати заробітної плати. У такому договорі має бути передбачено компенсацію у вигляді відсотка від заробітної плати за кожний день затримки.

Стаття 252-8 КЗпП врегульовує відповідальність роботодавця перед бригадою працівників за створення нормальних умов для продуктивної праці. У разі невиконання роботодавцем обов’язків щодо забезпечення робочого процесу, за бригадою зберігається фонд оплати праці. Службові особи, винні у порушеннях, притягуються до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Крім того, роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові середню заробітну плату за період вимушеного прогулу через його провину. У випадку затримки розрахунку при звільненні без спору щодо його суми, роботодавець виплачує працівникові середню заробітну плату за весь час затримки, але не більше ніж за шість місяців.

Стаття 237-1 КЗпП передбачає відшкодування моральної шкоди працівникові, якщо порушення його прав, включаючи дискримінацію або мобінг, підтверджено судовим рішенням. Моральна шкода відшкодовується у разі, якщо це порушення призвело до моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків.

Роботодавець також несе відповідальність згідно зі статтею 265 КЗпП за порушення, пов’язані з трудовими відносинами, такі як:

• допуск до роботи без оформлення трудового договору;
• затримка виплати заробітної плати;
• порушення мінімальних державних гарантій оплати праці;
• недотримання встановлених законом гарантій для працівників, залучених до виконання військових обов’язків;
• створення перешкод для проведення перевірок із питань додержання законодавства про працю.

Матеріальна відповідальність роботодавця полягає в обов’язку відшкодувати працівникові завдану майнову або моральну шкоду внаслідок неналежного виконання обов’язків. У трудовому договорі необхідно чітко передбачити підстави та порядок такої відповідальності. Для належного врегулювання питання відповідальності роботодавця, у КЗпП варто запровадити окремий розділ, що забезпечив би рівність у регулюванні.