Відрядження сумісника з основного місця роботи

Умови сумісництва

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві (ч. 1 ст. 102¹ КЗпП).

Виходячи з наведеного визначення, основними умовами роботи за сумісництвом є:

— наявність основного місця роботи. Його визначає працівник у своїй заяві при прийнятті на роботу;

— укладання окремого трудового договору. При прийнятті на роботу за сумісництвом укладається відповідний трудовий договір;

— виконання роботи у вільний від основної роботи час. Тобто час роботи за сумісництвом не повинен збігатися з часом роботи за основним місцем роботи.

Якщо працівник уклав з одним роботодавцем декілька трудових договорів (за основним + за сумісництвом), то таке сумісництво називають внутрішнім. Якщо трудовий договір про роботу за сумісництвом укладено на іншому підприємстві, то сумісництво зовнішнє.

Усі умови направлення працівників у відрядження (у т. ч. й сумісників) роботодавець прописує у власному Положенні про відрядження.

Оплатні нюанси

У разі направлення працівника у відрядження оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку (ч. 4 ст. 121 КЗпП). Ці гарантії поширюються як на основних працівників, так і на сумісників.

Для оплати періоду відрядження визначаємо два показники:

— денний заробіток працівника за місяць, у якому він був у відрядженні;

— середньоденну зарплату (відповідно до норм Порядку № 100*).

* Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 № 100.

Далі порівнюємо ці показники. Якщо денний заробіток вищий за середньоденну зарплату, то робочі дні у відрядженні оплачуємо як звичайні робочі дні. В іншому випадку оплата праці у відрядженні буде за середньоденною зарплатою.

ВАЖЛИВО!

Внутрішньому суміснику час відрядження оплачують виходячи із денного заробітку / середньоденної зарплати за тією посадою, за якою його направлено у відрядження.

Якщо за сумісництвом працівника у відрядження не направляли, то й оплачувати час відсутності його на роботі не потрібно. Це підтверджують фахівці Мінсоцполітики в листі від 23.04.2013 № 146/13/133-13 та Мінфіну в листі від 29.12.2007 № 31-18030-07-27/29310 (ср. USER_SHOW_ID).

Інша справа, якщо працівник одночасно відряджається з основного місця роботи і з місця роботи за сумісництвом. У цьому випадку вимоги ч. 4 ст. 121 КЗпП повинні виконуватись за обома місцями роботи.

Проте із запитання, яке ми розглядаємо, чітко зрозуміло, що роботодавець не направляв працівника у відрядження за місцем роботи за сумісництвом. Тож період відсутності працівника-сумісника не оплачується йому за сумісництвом.

Оформлення та табелювання

Облік робочого часу за основним місцем роботи і за сумісництвом потрібно вести окремо. Відповідно в табелі обліку використання робочого часу (далі — Табель) на працівника — внутрішнього сумісника заповнюють два рядки: в одному обліковують час роботи за основним місцем роботи, а в іншому — за сумісництвом.

Щодо табелювання внутрішнього сумісника, якого за основним місцем роботи направлено у відрядження, то у Табелі за місцем роботи за сумісництвом слід зазначати «І» (інші причини неявок). У свою чергу за основним місцем роботи проставляємо «ВД». Свої роз’яснення з цього приводу надали фахівці Держпраці.

Проте якщо дні відсутності працівника за місцем роботи за сумісництвом позначити у Табелі як «І» (інші причини неявок), то за цей період зарплата йому не нараховується. Крім того, цей період:

— не увійде йому до стажу для щорічної основної відпустки;

— не буде виключатися при розрахунку відпускної середньої.

На період відрядження за основною посадою суміснику роботодавець може надати щорічну відпустку, особливо якщо у нього є невикористані дні такої відпустки. І тоді з відпускним стажем і відпускною середньою у майбутньому проблем не буде. Але тут слід ураховувати, що під час воєнного стану у роботодавця є право відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки за минулі роки (див. статтю «Відпустка за минулі періоди: чи можна надати у воєнний час?» // «Оплата праці», 2022, № 18).

Також сумісник може оформити відпустку без збереження зарплати за згодою сторін на час воєнного стану або карантину на підставі ст. 26 Закону про відпустки*. Період такої відпустки зараховують до відпускного стажу. При цьому при обчисленні відпускних (відпускної компенсації) час відпустки за свій рахунок виключається із розрахунку.

* Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР.

Утім останнє слово у цьому питанні за керівником підприємства. Адже чинним законодавством для роботодавця не передбачено обов’язку надання будь-якого виду відпусток сумісникам на час відрядження їх за основним місцем роботи.

Висновки

• Якщо внутрішнього сумісника направлено у відрядження з основного місця роботи, то період такої відсутності за сумісництвом йому не оплачується.
• На час відрядження за основним місцем роботи на роботі за сумісництвом працівник може за домовленістю з роботодавцем оформити щорічну або неоплачувану відпустку.