Незаконне звільнення: дії працівника та наслідки для роботодавця

Законодавство передбачає різноманітні кроки, які може здійснити колишній працівник у разі незаконного звільнення. Основні способи вирішення трудового спору — це досудове та судове врегулювання.

Перед вибором методу захисту своїх прав, працівнику слід ретельно проаналізувати ситуацію в правовідносинах з роботодавцем і з’ясувати, в чому саме полягає порушення трудових прав внаслідок звільнення. Незаконне звільнення може включати як звільнення без законної підстави, так і з порушенням встановленого законом порядку (постанова Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 755/14564/18).

Основні аспекти, на які варто звернути увагу при незаконному звільненні

1. Підстава для звільнення. Звільнення з ініціативи роботодавця допускається лише на певних підставах, передбачених статтями 36, 40, 41 КЗпП.
2. Дотримання процедури звільнення. Наприклад, у разі масового вивільнення, відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець має повідомити державну службу зайнятості про заплановане вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці до дати звільнення (ст. 49-2 КЗпП).
3. Неприпустимі обставини для звільнення. В мирний час заборонено звільняти працівника з ініціативи роботодавця під час його тимчасової непрацездатності або під час відпустки (включаючи відпустку по догляду за дитиною).
4. Додатковий захист окремих категорій працівників. Деякі категорії працівників мають додатковий захист, і їх звільнення допускається лише у виняткових випадках.
5. Дотримання строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП).
6. Оформлення та видача трудової книжки. Трудова книжка повинна бути видана вчасно і належним чином оформлена.

Вплив військового стану

Варто враховувати, що військовий стан вносить певні обмеження у трудові права працівників. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, що набув чинності 24 березня 2022 року, також має бути врахований при розгляді випадків звільнення.

Нові можливості роботодавця щодо звільнення працівників під час воєнного стану

1. Звільнення під час лікарняного та відпустки. Роботодавець отримав право звільняти працівників під час їхнього лікарняного або відпустки, за винятком відпустки по вагітності та по догляду за дитиною. Дата звільнення в такому випадку буде першим робочим днем після закінчення лікарняного або відпустки (ч. 1 ст. 5 Закону № 2136-IX).
2. Звільнення без погодження з профспілкою. У випадках, передбачених ст. 43 КЗпП, роботодавець може звільнити працівника без підтримки профспілки, за винятком звільнення членів органів профспілки (ч. 2 ст. 5 Закону № 2136-IX).
3. Зміна істотних умов праці без попередження. Роботодавець не зобов’язаний заздалегідь повідомляти працівника про зміну істотних умов праці і отримувати його згоду на переведення на іншу роботу, яка не передбачена трудовим договором (ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 2136-IX).

Як працівнику захистити свої права

Правильний спосіб захисту залежить від конкретних обставин і змісту оскаржуваного наказу. Позиція працівника посилюється, якщо він правильно задокументує незаконні дії роботодавця. Якщо працівник не згоден з певними документами, варто підписувати їх із застереженнями, зазначаючи про це безпосередньо на документі або на окремому аркуші з приміткою про наявність таких пояснень.

Проаналізувавши обставини звільнення та документи від роботодавця, можна визначити найбільш ефективні способи захисту порушених прав.

Досудовий спосіб захисту

Досудовий спосіб полягає у зверненні працівника до різних органів та організацій для врегулювання спору до судового розгляду.

Куди звертатися працівнику у разі незаконного звільнення

1. Безпосередньо до роботодавця. Якщо працівник вважає своє звільнення незаконним, перший крок – звернення до колишнього роботодавця з вимогою добровільного поновлення на роботі. Це слід робити у письмовій формі, попереджаючи про можливі негативні наслідки для роботодавця у вигляді адміністративної, кримінальної відповідальності, фінансових санкцій, судових витрат тощо. Водночас, не варто покладати великі надії на цей крок і доцільно паралельно використовувати інші методи впливу.
2. Заява до правоохоронних органів та Держпраці. Ефективним є подання письмової заяви до поліції та прокуратури щодо порушення трудових прав, а також до територіального органу Держпраці для перевірки дотримання законодавства про працю.

Судовий спосіб захисту

Якщо працівник вважає, що його звільнили незаконно, він має право звернутися до суду для захисту своїх інтересів.

На що слід звернути увагу:

1. Куди звертатися. Справи розглядаються місцевими судами загальної юрисдикції (районними, районними в місті, міськими). Позов подається за місцезнаходженням роботодавця або за місцем проживання працівника.
2. Строки звернення до суду. Місячний строк для звернення до суду починається з дня отримання копії наказу про звільнення або трудової книжки (ч. 1 ст. 233 КЗпП). Якщо цей строк пропущено, суд може його поновити за наявності поважних причин, таких як воєнний стан (ст. 234 КЗпП).

Відповідальність роботодавця за незаконне звільнення

При незаконному звільненні під час воєнного стану роботодавцю загрожує штраф від 34 тисяч до 51 тисяч гривень або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи до двох років.

Якщо порушення законодавства про працю вчинено повторно або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину до 14 років або дитину з інвалідністю, передбачено штраф від 51 тисячі до 85 тисяч гривень, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

У разі незаконного звільнення працівник може звернутися до органів Національної поліції для відкриття кримінального провадження за ст. 172 ККУ – грубе порушення законодавства про працю.

Міністерство праці та соціальної політики України вказує, що незаконне звільнення завжди є грубим порушенням законодавства про працю, і передбачає кримінальну відповідальність за ст. 172 ККУ, а не адміністративну відповідальність за ст. 41 КпАП (лист від 20.12.2001 р. № 06/2-4/169).