Особливості надання відпусток в умовах воєнного стану
У зв’язку з ситуацією в Україні продовжують діяти спеціальні правила надання відпусток, встановлені Законом України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” № 2136 від 15.03.2022 (далі — Закон № 2136). Цей Закон актуальний і досі, а його положення мають пріоритет над Кодексом законів про працю (КЗпП) в умовах воєнного стану.
Основні особливості надання відпусток:
- Обмеження на тривалість щорічної основної відпустки
У період воєнного стану щорічна основна відпустка не може перевищувати 24 календарних дні. Додаткові дні відпустки, передбачені у трудовому договорі чи законодавстві, будуть надані після завершення воєнного стану. - Можливість відмови в наданні відпустки
Роботодавець має право відмовити у наданні будь-якої відпустки (окрім відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною до трьох років) працівникам, що залучені до роботи на об’єктах критичної інфраструктури. - Графіки надання відпусток
Незалежно від умов воєнного стану, графіки відпусток затверджуються, як і раніше, роботодавцем за погодженням із представниками трудового колективу або профспілки. Працівникам, що не залучені до критичної інфраструктури, відпустки надаються згідно з графіками. - Право на відпустку у зручний час
Закон передбачає винятки для певних категорій працівників, яким відпустки можуть надаватись у зручний для них час. До них належать особи з інвалідністю, одинокі батьки, особи до 18 років, матері (чи батьки), які виховують двох і більше дітей до 15 років, ветерани війни та інші. - Відпустка без збереження заробітної плати
Під час воєнного стану знято обмеження на тривалість відпустки без збереження заробітної плати. За домовленістю між роботодавцем та працівником ця відпустка може надаватись на будь-який строк і виключно з ініціативи працівника. - Захист прав працівників
Працівники, права яких порушено, можуть звертатися до суду для їх поновлення. Цей захист залишився незмінним навіть в умовах воєнного стану.
Актуальні положення законодавства дозволяють роботодавцям та працівникам пристосуватися до специфічних умов роботи під час війни, при цьому зберігаючи баланс між потребами організації та правами працівників.
