Проблемні аспекти звільнення вагітних жінок у зв’язку із закінченням строку трудового договору
Права вагітних жінок є важливим питанням на міжнародному рівні. У статті 11 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (18.12.1979 р.) визначено, що держави-сторони повинні вживати заходів для заборони звільнення з роботи на підставі вагітності або відпустки по вагітності та пологах. Це забезпечує право жінок на працю та запобігає дискримінації.
Європейська соціальна хартія (переглянута) також передбачає захист прав працюючих жінок, зокрема, у статті 8, яку ратифікувала Україна 14 вересня 2006 року. Вона зобов’язує держави забезпечувати захист жінок від звільнення на підставі вагітності, починаючи від моменту повідомлення роботодавця про вагітність до завершення відпустки по вагітності та пологах.
Однак, в Україні законодавство у сфері захисту прав вагітних жінок є ще суворішим. Норми українського законодавства забезпечують значно більший рівень захисту, ніж у багатьох зарубіжних країнах. Такий високий рівень охорони прав вагітних жінок іноді створює конфлікти між працівницями та роботодавцями, особливо під час звільнення.
Одним із спірних питань є звільнення вагітних жінок у зв’язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України). Відповідно до ст. 23 КЗпП, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк. При цьому важливо, щоб строк трудового договору був чітко визначений і зафіксований в наказі про прийняття на роботу.
У випадку закінчення строку трудового договору з вагітною працівницею, роботодавець зобов’язаний дотримуватися гарантій, передбачених статтею 184 КЗпП. Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 р. зазначив, що наявність вагітності є підставою для поновлення на роботі, навіть якщо працівниця несвоєчасно повідомила роботодавця про свою вагітність.
Роботодавець має завчасно попередити працівницю про закінчення строку трудового договору і забезпечити її працевлаштування на цьому ж або іншому підприємстві. Відносини після закінчення строку договору мають свої особливості — працівниця може перебувати вдома до моменту, коли роботодавець знайде для неї відповідну посаду. При цьому за нею зберігається середня заробітна плата до трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Звільнення вагітних жінок за п. 2 ст. 36 КЗпП можливе лише за умови їх подальшого працевлаштування. Якщо роботодавець не виконав своїх обов’язків щодо працевлаштування, це може стати підставою для судових претензій з боку працівниці. У такому випадку роботодавець зобов’язаний надати роботу на тому ж або іншому підприємстві.
На завершення, обидві сторони трудових відносин мають бути уважними до документів, що підтверджують вагітність, оскільки неправильно оформлені медичні документи можуть стати причиною відмови у застосуванні гарантій для вагітних жінок.
