Лікарняні сумісникам: інтрига 2023 року

* Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV.

Маленьке «АБО»

До 1 січня 2023 року допомога по тимчасовій непрацездатності та допомога по вагітності та пологах сумісникам:

— надавалася за основним місцем роботи ТА за сумісництвом (про що прямо було зазначено у ч. 1 ст. 30 Закону про соцстрахування (у редакції до 01.01.2023));

— розраховувалася окремо за основним місцем роботи ТА за сумісництвом (п. 30 Порядок № 1266*).

* Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 № 1266.

Хоча для того, щоб отримати таку допомогу, сумісник повинен був надати своєму роботодавцю:

— копію листка непрацездатності, завірену підписом керівника та печаткою (за наявності) за основним місцем роботи — якщо такий лікарняний було оформлено у паперовому вигляді (е-лікарняний з’являвся сам у кабінеті страхувальника);

— довідку про середню зарплату, видану за основним місцем роботи та за іншими місцями роботи за сумісництвом. Для чого? Аби проконтролювати, щоб сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не перевищила розміру максимальної величини бази нарахування ЄСВ.

З 1 січня 2023 року Закон про соцстрахування викладено у новій редакції. Тепер у ч. 1 ст. 22 цього документа передбачено, що

ВАЖЛИВО!

допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога по вагітності та пологах застрахованим особам надається за основним місцем роботи АБО за місцем роботи за сумісництвом у порядку, встановленому Кабміном.

Що це означає? Законодавець свідомо обмежив можливість виплати допомоги, і сумісники не зможуть отримувати лікарняні/декретні за кількома місцями роботи (діяльності), чи хтось просто неправильно переніс норми до нової редакції?

Звісно, варіант з «помилкою» має право на існування. Адже Кабмін, якому доручено встановити порядок виплати допомоги сумісникам, вніс зміни у Порядок № 1266 і в Порядок № 440*. Ці зміни мали б закріпити нововведення.

* Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затверджений постановою КМУ від 26.06.2015 № 440.

Але у вказаних документах революції не сталося. У п. 30 Порядку № 1266 все ще йдеться про призначення лікарняних та декретних страхувальниками окремо за основним місцем роботи, за сумісництвом ТА за місцем (місцями) провадження іншого виду (видів) діяльності застрахованої особи.

Так само і в п. 2 Порядку № 440 зазначено: оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи ТА за місцем роботи за сумісництвом.

Отже, хоч Закон про соцстрахування передбачає виплату допомоги сумісникам лише за одним місцем роботи, у кабмінівських підзаконних актах передбачена виплата за кожним місцем роботи. Звісно, це справедливо, бо страхові внески сплачуються за кожним місцем роботи. Але треба врахувати ще позицію ПФУ, який зараз виплачує лікарняні/декретні.

Позиція ПФУ

Свою позицію ПФУ виклав у роз’ясненні від 12.01.2023, яке з’явилося на початку січня. Згодом вийшло ще й багато листів ПФУ:

— від 16.01.2023 № 1468-1025/Я-03/8-2800/23;

— від 24.01.2023 № 2371-2159/Я-03/8-2800/23;

— від 26.01.2023 № 2748-2294/К-03/8-2800/23.

Наведемо висновки, які зробили пенсійники у своїх листах.

1. Частиною першою ст. 22 Закону про соцстрахування визначено першочерговість реалізації права застрахованих осіб на допомогу по тимчасовій непрацездатності та допомогу по вагітності та пологам страхувальниками за основним місцем роботи.

Тобто питання щодо призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності / допомоги по вагітності та пологам суміснику (чи то зовнішньому, чи то внутрішньому) перш за все вирішується за його основним місцем роботи. І тільки в разі відмови в призначенні допомоги за основним місцем роботи вона надається за місцем роботи за сумісництвом.

2. Документальним підтвердженням нереалізації права застрахованої особи на страхову виплату за основним місцем роботи є вмотивоване рішення страхувальника або уповноважених ним осіб про відмову в призначенні страхової виплати.

Що це за документ? Давайте розбиратися.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону про соцстрахування рішення про відмову в призначенні або припиненні страхових виплат (повністю або частково), приймає страхувальник або уповноважені ним особи. Таке рішення оформлюється наказом / протоколом / рішенням. Проте видача працівнику такого документа законодавством не передбачена.

Тоді залишається єдиний варіант — повідомлення про відмову в призначенні допомоги (ч. 1 ст. 24 Закону про соцстрахування). Адже:

— саме в ньому зазначається причина відмови та порядок оскарження;

— воно видається або надсилається працівнику не пізніше 5 днів після прийняття відповідного рішення страхувальником або уповноваженими ним особами.

Нагадаємо, що підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності перелічені у ст. 16 Закону про соцстрахування (навмисне заподіяння шкоди здоров’ю, захворювання внаслідок алкогольного сп’яніння, перебування у відпустці без збереження зарплати, необґрунтовано виданий листок непрацездатності, порушення режиму).

Крім того, є додаткові випадки для відмови у призначенні лікарняних — коли працівник фактично не втрачає заробітку через тимчасову непрацездатність (робота під час хвороби, хвороба у період відсторонення, простою, відпустки для догляду за дитиною до 3 (6) років) (ст. 15 Закону про соцстрахування).

Звісно, якщо причиною захворювання стало алкогольне сп’яніння, то немає підстав призначати лікарняні як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Суміснику є сенс звертатися за призначенням допомоги по тимчасовій непрацездатності / допомоги по вагітності та пологах до свого роботодавця, тільки коли за основним місцем роботи йому відмовили в призначенні таких виплат через те, що під час тимчасової непрацездатності він був у простої, відпустці за власний рахунок тощо.

3. Реалізація права на страхову виплату за сумісництвом передбачена лише за одним місцем роботи за сумісництвом.

Тобто якщо на момент настання страхового випадку у працівника є декілька місць роботи за сумісництвом, то він має право подати рішення про відмову в призначенні страхової виплати з основного місця роботи тільки по одному з цих місць роботи за сумісництвом.

4. Чинним законодавством України не передбачено при обчисленні суми допомоги по тимчасовій непрацездатності за основним місцем роботи врахування заробітної плати з інших місць роботи.

5. Питання надання допомоги по тимчасовій непрацездатності за перших п’ять днів тимчасової непрацездатності врегульовано нормами Порядку № 440.

Нагадаємо, що Порядок № 440 навіть після оновлення передбачає, що оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи ТА за місцем роботи за сумісництвом. Тож, на наш погляд, можна зробити висновок, що перші 5 днів, як і раніше, треба оплачувати за усіма місцями роботи. Підстав для відмови у цьому наразі немає. Але роз’яснення Мінсоцполітики з цього питання було б доречним. Дуже сподіваємось, що воно у найближчий час з’явиться.

Дії роботодавця

Щоб виконати приписи оновленого Закону про соцстрахування та не потрапити у неприємності, пропонуємо роботодавцям наступні кроки.

1. Лікарняний сумісника, за яким страховий випадок почався до 01.01.2023, оплачувати за «старими» правилами (відповідно до норм Закону про соцстрахування, у редакції, що діяла до 01.01.2023).

2. Якщо початок страхового випадку по лікарняному сумісника припав на період після 01.01.2023, то:

— страхувальник або уповноважені ним особи беруть у роботу такий лікарняний та приймають рішення щодо оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця (якщо немає підстав для відмови в призначенні таких виплат). Рішення оформлюють протоколом / наказом / рішенням.

Якщо мова йде про лікарняний по вагітності та пологах, то його страхувальник або уповноважені ним особи до уваги не беруть;

— працівник надає довідку про середню зарплату, видану за основним місцем роботи та за іншими місцями роботи за сумісництвом, для розрахунку лікарняних;

— роботодавець попереджає працівника, що лікарняні за рахунок ПФУ йому будуть призначені та нараховані за умови, що він надасть з основного місця роботи повідомлення про відмову в призначенні допомоги;

— у табелі обліку робочого часу оплачений період непрацездатності позначаємо кодом «ТН» (26), неоплачені — «НН» (27).

Якщо працівник згодом (протягом 6 календарних місяців з дня відновлення працездатності) надасть повідомлення про відмову в призначенні допомоги з основного місця роботи:

— працівник пише заяву про оплату лікарняного за рахунок ПФУ (додатково подає довідку про середню зарплату, якщо раніше вона не подавалася для оплати перших п’яти днів непрацездатності);

— страхувальник або уповноважені ним особи приймають рішення щодо призначення допомоги по лікарняному сумісника за рахунок ПФУ (якщо немає підстав для відмови в призначенні таких виплат). Рішення оформлюють протоколом / наказом / рішенням;

— бухгалтерія розраховує суму лікарняних та подає заяву-розрахунок до ПФУ;

— відділ кадрів коригує табель обліку робочого часу — змінює код «НН» (27) на «ТН» (26).