Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП), роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП, а також, на вимогу працівника, внести відповідні записи про звільнення до трудової книжки.
Особи передпенсійного віку включені до категорії працівників, яким надано переважне право залишатися на роботі при скороченні чисельності чи штату.
Якщо працівник повідомив роботодавця про причини своєї відсутності, то звільнення його за пунктом 8-3 статті 36 КЗпП є неправомірним.
Однією з найпоширеніших помилок, яких припускаються кадровики (або особи, на яких покладено їх обов’язки) під час звільнення працівника, є неправильне визначення дати звільнення. Часто це трапляється, коли працівник звільняється за власним бажанням.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення всі належні працівнику суми повинні бути виплачені в день його звільнення. Якщо в цей день працівник не працює, виплата має відбутися не пізніше наступного дня після пред’явлення ним вимоги про розрахунок.
Якщо роботодавець тисне на працівника, вимагаючи звільнитися, важливо розуміти свої права та знати, як себе захистити.
Уявіть ситуацію: працівник регулярно не справляється зі своїми обов’язками, але формально не порушує трудову дисципліну. Або за станом здоров’я вже не може виконувати свою роботу. Що робити роботодавцю? Як захистити свої права працівнику? Розберемося детально.
Трудові відносини в Україні регулюються Кодексом законів про працю України (КЗпП), що забезпечує підвищення продуктивності, покращення якості роботи та зростання рівня життя працівників.
Трудове законодавство не містить чітких обмежень щодо звільнення працівників у вихідний день або прийняття їх на роботу. Воно не вимагає, щоб ці процеси відбувалися виключно у робочі дні.
